АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
31 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Махлай Л.Д., Семенюк Т.А.,
при секретарі - Перевузнику П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Садівницького товариства «Авіатор», Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, третя особа Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання права власності, -
У червні 2014 року позивач звернувся із зазначеним позовом, на обґрунтування якого зазначив, що із травня 2007 року є членом Садівницького товариства «Авіатор» та власником садового будинку АДРЕСА_1. Садовий будинок був побудований господарським способом у 1972 році та введений в експлуатацію в 1974 році.
Земельна ділянка за вищевказаною адресою належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 16 січня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 53.
Рішенням державного реєстратора від 12 травня 2014 року № 12971470 позивачу відмовлено в реєстрації права власності на вищевказаний садовий будинок у зв'язку з неможливістю встановити перехід права власності.
Враховуючи вищевказане та посилаючись на ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 317, 318, 328, 391 ЦК України, ч. 2 ст. 19-1 Закону України «Про кооперацію», п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», позивач просив визнати за ним право приватної власності на садовий будинок АДРЕСА_1, що розташований на території Садівницького товариства «Авіатор» у Святошинському районі міста Києва, загальною площею 20.6 кв.м. (а.с.1-16)
Представник відповідача Садівницького товариства «Авіатор» не заперечував проти задоволення позову, просив розглядати справу за його відсутності. (а.с.35)
Представник відповідача Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві заперечував проти задоволення позову, посилався на те, що позов має розглядатись в порядку КАС України. (а.с.46-51)
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до СТ «Авіатор», Реєстраційної служби ГУЮ в м. Києві, третя особа КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання права власності відмовлено. (а.с.58-61)
В апеляційній скарзі позивач просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. На обґрунтування скарги зазначив, що суд не звернув уваги на норми законодавства та обставини справи та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. (а.с.66-70)
В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_4 підтримав скаргу і просив її задовольнити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені встановленим порядком про що у справі є докази. ОСОБА_1 був сповіщений шляхом вручення повістки його представнику ОСОБА_4 Повідомлення СТ «Авіатор» повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяв про зміну місця знаходження останнього до суду не надходило. (а.с.77-82)
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 76, ст. 77, ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 16 січня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 53, гр.. ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_1 придбав за 277 750 грн. земельну ділянку площею 0.0600 га, розташовану на АДРЕСА_1 надану для ведення садівництва, кадастровий номер НОМЕР_1. На вказану земельну ділянку ОСОБА_1 отримав державний акт серії НОМЕР_2.(а.с.8-9)
За рішенням № 11 загальних зборів (зборів уповноважених) Садівницького товариства «Авіатор» від 15 травня 2007 року, ОСОБА_1 є членом Садівницького товариства «Авіатор». (а.с.5)
28 квітня 2014 року ОСОБА_1 видана довідка про те, що він є власником садового будинку АДРЕСА_1. Садовий будинок був побудований господарським способом у 1972 році та введений в експлуатацію в 1974 році. (а.с.5-6)
Рішенням державного реєстратора від 12 травня 2014 року № 12971470 позивачу відмовлено в реєстрації права власності на вищевказаний садовий будинок у зв'язку з неможливістю встановити перехід права власності на будинок. (а.с.10)
За інформаційною довідкою Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 27 травня 2014 року СБ-2014 № 1218, садовий будинок АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрований. (а.с.34)
Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.
ЦК України передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, встановлених ст. 376 ЦК України, а підтвердження рішенням суду існуючого в особи права власності - у випадках, встановлених ст. 392 ЦК України. В інших випадках право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).
Визнання права власності на самочинне будівництво за рішенням суду можливе лише на підставі ст. 376 ЦК України.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 цього Кодексу).
Проте таких підстав позову, як визнання права власності на самочинне будівництво, ОСОБА_1 у цьому провадженні не заявляв, навпаки, в позовній заяві із посиланням на довідку СТ «Авіатор» зазначав, що садовий будинок був побудований господарським способом у 1972 році та встановленим порядком введений в експлуатацію в 1974 році, спору з приводу набуття ОСОБА_1 права власності на цей будинок із СТ «Авіатор» немає.
Доводи позивача про відмову державного реєстратора зареєструвати за позивачем право власності на вищевказаний садовий будинок не є підставою для визнання права власності на такий за рішенням суду, враховуючи наступне.
Так, реєстраційна служба Головного управління юстиції у місті Києві є органом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно і не має матеріально-правового інтересу щодо предмету спору, а тому не є належним відповідачем за цим позовом (про визнання права власності), оскільки за змістом ст. 392 ЦК України належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності на майно, зокрема, садовий будинок, земельну ділянку.
Тому у спорі про визнання права власності на майно в якості належного відповідача не може розглядатись орган державної реєстрації прав. Якщо останній відмовляє у здійсненні державної реєстрації, така відмова може бути оскаржена в судовому порядку, за умови відсутності спору про право.
Сама по собі відмова органу державної реєстрації прав в оформлені права власності на об'єкт нерухомого майна та видачі свідоцтва у зв'язку з ненаданням ним необхідних документів для оформлення такого права не є оспорюванням права власності на об'єкт нерухомого майна.
Відповідно до положень частини 2 ст. 191 Закону України «Про кооперацію» (в редакції Закону України від 04.07.2013 р. N 402-VII чинного на час заявлення позивачем вимог про визнання права власності), у разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначений перелік випадків, у яких видається свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності.
Відповідно до вищезазначеної норми та пункту 24 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року N 868, у випадках, установлених законом, державний реєстратор органу державної реєстрації прав після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відкриття відповідного розділу Державного реєстру прав та/або внесення записів до зазначеного Реєстру формує свідоцтво про право власності на нерухоме майно (далі - свідоцтво), оформляє його у двох примірниках, які підписує і засвідчує печаткою.
Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заявник подає органові державної реєстрації прав, зокрема, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (пункт 49 вказаного Порядку).
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання містобудівної діяльності" від 13.01.2015 N 92-VІІІ до Закону були внесені зміни, якими було продовжено дію пункту 9 розділу V "Прикінцеві положення" Закону до 31.12.2015 року.
За таких обставин, коли законодавством встановлений порядок державної реєстрації права власності із отриманням свідоцтва про право власності на нерухоме майно, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав визнання права власності ОСОБА_1 на вищевказаний садовий будинок за судовим рішенням.
При цьому колегія суддів враховує, що позивач ОСОБА_1 не позбавлений можливості надати до органу реєстрації відповідні документи, а у випадку відмови у видачі свідоцтва про право власності і реєстрації права власності, оспорювати таку відмову органу реєстрації у порядку, встановленому законодавством.
Проте мотивувальна частина оскаржуваного рішення містить висновок про правомірність відмови державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції в місті Києві Шпак Ю.В. у державній реєстрації права приватної власності на садовий будинок АДРЕСА_1 у зв'язку з тим, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують - згідно наданих документів.
Такий висновок колегія суддів визнала помилковим, оскільки він зроблений поза межами заявлених позовних вимог і предмету доказування у цивільній справі - визнання права власності на садовий будинок.
Оскільки апелянтом оскаржений вказаний висновок мотивувальної частини рішення, він підлягає виключенню. Проте помилковість цього висновку не вплинула на правильність рішення районного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права власності на вищевказаний садовий будинок.
Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Керуючись ст. 303, п. 1, 3 ч. 1 ст. 307, п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2015 року - змінити, виключивши з його мотивувальної частини висновок про правомірність відмови державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції в місті Києві Шпак Ю.В. у державній реєстрації права приватної власності на садовий будинок АДРЕСА_1 у зв'язку з тим, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують - згідно наданих документів.
В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2015 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець
Л.Д.Махлай
Т.А.Семенюк
Справа № 22-ц/796/4811/2015
Унікальний номер 759/10443/14-ц
Головуючий у першій інстанції - Миколаєць І.Ю.
Доповідач Левенець Б.Б.