01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25
"24" березня 2015 р. справа № 911/709/15
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГТРАНЗИТСЕРВІС-АГРОПРОДУКТ», Херсонська обл., с. Новорайськ
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Київська обл., м. Бровари
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Волари експорт», м. Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», м. Київ
про визнання договору недійсним
за участю представників:
від позивача: не прибув
від відповідача 1: Косар Б.М. (довіреність №1351 від 26.08.2014)
від відповідача 2: не прибув
від третьої особи: не прибув
18.02.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮГТРАНЗИТСЕРВІС-АГРОПРОДУКТ» (далі-ТОВ «ЮГТРАНЗИТСЕРВІС-АГРОПРОДУКТ»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі-ТОВ «Кредитні ініціативи»/відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Волари експорт» (далі-ТОВ «Волари експорт»/відповідач 2) про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору факторингу №02 від 26.12.2014.
Відповідач 1 позов не визнав з підстав, які викладені у відзиві на позовну заяву та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідач 2 не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.
Ухвалою господарського суду Київської області від 23.02.2015 порушено провадження у справі №911/709/15, справу призначено до розгляду на 10.03.2015, а також залучено Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі-ПАТ «Альфа-Банк») до участі у даній справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.03.2015 розгляд даної справи було відкладено на 24.03.2015.
В судові засідання 10.03.2015 та 24.03.2015 представник відповідача 2 не прибув, витребувані судом документи не надав, про причини їх ненадання суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд
27.10.2010 між ТОВ «ЮГТРАНЗИТСЕРВІС-АГРОПРОДУКТ» (далі-продавець) та ТОВ «Волари експорт» (далі-покупець) було укладено договір поставки №27/10-18 ВЭ-АФ 2010 (далі-договір поставки), відповідно до якого постачальник зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити товар, згідно умов договору та додатків до нього.
15.04.2011 між ТОВ «Волари експорт» (далі-заставодавець) та ПАТ «Альфа-Банк» (далі-заставодержатель) укладено договір застави майнових прав №176/11 (далі-договір застави), предметом застави за яким є належні заставодавцю майнові права, що виникнуть/що виникли у заставодавця за договорами, переліченими у додатку №1 до цього договору, а саме наступні права вимоги:
- право вимагати від кожного з клієнтів, перелічених у додатку №1 до договору, здійснення поставки товару за контрактами;
- будь-які інші права, що виникають або виникнуть із контрактів чи у зв'язку з ними згідно із законодавством (право сплати неустойки (пені, штрафів), право вимагати відшкодування збитків, заподіяних порушенням цього права та ін.).
У відповідності до додатку №1, об'єктом обтяження за вказаним правочином виступили майнові права відповідача 2, що виникли, зокрема, за договором поставки №27/10-18 ВЭ-АФ 2010 від 27.10.2010.
26.12.2014 між ТОВ «Волари експорт» (далі-клієнт) та ТОВ «Кредитні ініціативи» (далі-фактор) було укладено договір факторингу №02 (далі-договір факторингу), за яким фактор зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язався відступити факторові свої права грошової вимоги до боржника за договором поставки №27/10-18 ВЭ-АФ 2010 від 27.10.2010 в розмірі та на умовах, передбачених цим договором.
Посилаючись на те, що в порушення вимог ст. 1081 Цивільного кодексу України за договором факторингу відповідач 1 відступив на користь відповідача 2 право вимоги за договором поставки №27/10-18 ВЭ-АФ 2010 від 27.10.2010, яке перебуває у заставі третьої особи на підставі договору застави майнових прав №176/11 від 15.04.2011 без отримання від заставодержателя згоди на відповідне відчуження предмета застави, позивач, як боржник за договором поставки, просить суд визнати договір факторингу недійсним з підстав ч. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України.
Порушення своїх прав і охоронюваних законом інтересів позивач обумовлює тим, що відчуження за спірним договором на користь відповідача 1 права вимоги, яке вже перебуває у заставі третьої особи, створює передумови для подвійного стягнення коштів з позивача, як боржника, за договором поставки №27/10-18 ВЭ-АФ 2010 від 27.10.2010, що, як наслідок, є підставою для визнання вказаного правочину недійсним.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд встановив, що заявлена позовна вимога задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Частинами 1 та 2 ст. 11, ст. 202 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до п. 2.1 постанови Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 №11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частиною 1 статті 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Так, відповідно до ст.ст. 1077, 1078, 1081 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.
У відповідності до статей 1, 4, 50 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.
Предметом застави можуть бути майно та майнові права.
При заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов'язаний, зокрема, не здійснювати уступки заставленого права.
Разом з тим, статтею 17 Закону України «Про заставу» унормовано, що заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.
У відповідності до ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
У відповідності до п. 4.4.11 договору застави майнових прав, заставодавець зобов'язаний без попередньої письмової згоди заставодержателя жодним чином не відчужувати, не обтяжувати та не передавати предмет застави третім особам, зокрема, не продавати його, не обмінювати, не дарувати, не передавати у заставу, у довічну власність (в управління), не вносити у спільну власність, не вносити як вклад до статутного капіталу юридичних осіб чи іншим чином відступати предмет застави (його частину).
Беручи до уваги наведені приписи, суд дійшов висновку про існування у заставодавця обов'язку отримати згоду заставодержателя на відчуження обтяженого майна. При цьому, у відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 06.06.2012 у справі №6-64ц12, укладення договору про відчуження предмета заставленого майна без згоди заставодержателя є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Водночас, в процесі розгляду даної справи, суду надано копію листа ПАТ «Альфа-Банк» б/н від 22.12.2014, відповідно до якого останній, як застовадержатель за договором застави майнових прав №176/11 від 15.04.2011, надав ТОВ «Волари Експорт» дозвіл на продаж ТОВ «Кредитні Ініціативи» переданих у заставу майнових прав, а саме права вимоги, що виникли/виникнуть у ТОВ «Волари Експорт» за договором поставки №27/10-18 ВЭ-АФ 2010 від 27.10.2010.
Надання ПАТ «Альфа-Банк» згоди на відчуження ТОВ «Волари Експорт» переданих у заставу майнових прав, що виникли/виникнуть в останнього за договором поставки №27/10-18 ВЭ-АФ 2010 від 27.10.2010 визнається також і ПАТ «Альфа-Банк» у повному обсязі.
З огляду наведеного, відчуження відповідачем 2 за договором факторингу майнових прав, які перебували в заставі банку, з дотриманням вимог наведених законодавчих приписів та положень договору про заставу щодо отримання згоди заставодержателя на відчуження заставленого майна, спростовує посилання позивача на відступлення за спірним договором факторингу неіснуючого права вимоги, і, як наслідок, невідповідність оспорюваного правочину вимогам ст. 1081 ЦК України та ст. 50 Закону України «Про заставу».
Посилання ж позивача на недійсність спірного договору факторингу у зв'язку з існуванням передумов для подвійного стягнення коштів з позивача, як боржника, за договором поставки №27/10-18 ВЭ-АФ 2010 від 27.10.2010, з огляду на наявність відповідного права вимоги як у ПАТ «Альфа-Банк» на підставі договору застави майнових прав №176/11 від 15.04.2011, так і у ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі договору факторингу №02 від 26.12.2014, визнаються судом неспроможними з огляду на положення ст. 588 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про заставу», якими передбачено можливість наступної застави вже заставленого майна. У зв'язку з цим задоволення вимог заставодержателя, в якого право застави виникло пізніше, можливе лише після повного задоволення вимог попередніх заставодержателів, а також заставодержателів зареєстрованої застави рухомого майна.
Аналогічна правова позиція викладена у п. 4.3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 №1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів».
Інших підстав, для визнання спірного правочину недійсним, позивачем не визначено.
За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи недоведеність позивачем посилань на невідповідність змісту договору факторингу вимогам ст. 1081 ЦК України, що необхідна для визнання правочину недійсним в порядку ч. 1 ст. 203 ЦК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про визнання договору факторингу №02 від 26.12.2014 недійсним, а відтак, відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.
Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови у задоволенні позову, покладаються судом на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 11, 202, 203, 215, 586, 588, 1077, 1078, 1081, Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 17, 18, 50 Закону України «Про заставу», суд
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Повне рішення складено 30.03.2015.
Суддя В.А. Ярема