іменем України
"26" березня 2015 р. справа 804/6871/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Суховаров А.В. (доповідач)
судді Головко О.В., Ясенова Т.І.,
при секретарі Троянові А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2014 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване підприємство «Ліфтмаркетсервіс» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень
Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване підприємство «Ліфтмаркетсервіс» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0002502202, №0002512202, №0002522202 від 14.11.2013, №0000822202 від 31.01.2014.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2014 позов задоволений.
В апеляційній скарзі відповідач просить постанову суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилаються на правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.
Перевіривши законність і обгрунтованість постанови суду, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
В період з 01.10.2013 по 09.10.2013 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ СП «Ліфтмаркетсервіс» з питань підтвердження правомірності заявленого від'ємного значення податку на додану вартість по податковій декларації за липень 2013 та правомірності визначення податку на додану вартість за червень, серпень 2013 року.
За результатами перевірки 18.10.2013 складено акт №453/222/35782781, в якому зазначено, що позивачем в порушення пункту 14 1.36 статті 14, пункту 139.1.9 статті 139, абзацу 3 пункту 198 статті 198 Податкового Кодексу України завищено значення рядка 24 податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року та занижено податок на додану вартість, а також в порушення пункту 49.18.1 статті 49, пункту 203.1 статті 203 Податкового Кодексу України не надані податкові декларації з податку на додану вартість за червень, серпень 2013 року.
На підставі акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення: №0002502202 від 14.11.2013, яким зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на 768079гр; №0002512202 від 14.11.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 87614гр, в тому числі за основним платежем 70091гр, фінансовими санкціями 17523грн; №0002532202 від 14.11.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1020гр.
За результатами адміністративного оскарження, контролюючим органом скасовано податкове повідомлення-рішення №0002532202 від 14.11.2013 та винесено податкове повідомлення-рішення №0000822202 від 31.01.2014 про застосування штрафних санкцій в сумі 170гр.
Позиція податкового органу полягала в тому, що у 2011 році за даними бухгалтерського рахунку 71 «інший операційний дохід» дохід від операцій оренди склав 122467гр71коп. Витрати по рахунку 92 «адміністративні витрати» - 26284гр09коп, по рахунку 93 «витрати на збут» - 95622гр47коп. Загальна сума витрат склала 121906гр56коп. Таким чином податковий орган дійшов висновку, що собівартість об'єктів, які були надані в оренду, перевищує дохід від оренди. Отже діяльність позивача з надання послуг оренди має покривати фінансово-господарські витрати підприємства, а в іншому випадку витрати не можуть бути віднесені до складу валових витрат та податкового кредиту у податковому обліку. Також зазначено, що позивачем не надано до податкового органу податкові декларації з податку на додану вартість за червень, серпень 2013 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковий кредит підтверджений відповідними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та наявний зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю, а також податковим органом не було перевірено належним чином правомірність порядку формування позивачем податкового кредиту у попередніх податкових періодах, що дає підстави суду дійти висновку про неправомірність викладених контролюючим органом висновків в акті перевірки щодо завищення позивачем значення рядка 24 декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року.
Колегія суддів, виходячи з фактичних обставин справи, норм діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, погоджується з висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Порядок подання податкової декларації до органів державної податкової служби регулюється статте6ю 49 Податкового Кодексу України, а саме податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді. Платники податку на прибуток підприємств, які оподатковуються за ставкою нуль відсотків відповідно до пункту 154.6 статті 154 цього Кодексу, подають контролюючим органам декларації (розрахунки) з податку на прибуток підприємств за спрощеною формою у порядку, встановленому цим Кодексом. Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: особисто платником податків або уповноваженою на це особою; надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. В разі надсилання податкової декларації поштою, платник податку зобов'язаний здійснити таке відправлення на адресу відповідного контролюючого органу не пізніше ніж за десять днів до закінчення граничного строку подання податкової декларації, визначеного цією статтею, а при поданні податкової звітності в електронній формі, - не пізніше закінчення останньої години дня, в якому спливає такий граничний строк.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем засобами електронного зв'язку було подано податкові декларації з податку на додану вартість за червень і серпень 2013 року разом з додатками, які були отримані відповідачем, що підтверджується відповідними відмітками про прийняття за реєстраційними номерами №9043457893, №9043451606, №9043451528, №9043457931, 9043457970 від 18.07.2013 за червень 2013 року та №9058987168, №9058987468, №9058988043, №9058987704, №9058987571, №9058988056 від 20.09.2013 за серпень 2013 року.
Статтею 49 Податкового Кодексу України також передбачено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають. В разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання; у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.
Податковим органом сформовано лист №587/10/15.1-06 від 19.07.2013 про те, що декларації з податку на додану вартість за червень 2013 року з додатками присвоєно статус «не визнано, як податкова звітність» в зв'язку із не зазначенням обов'язкових реквізитів (яких саме не вказано). На підтвердження відправлення листа відповідачем надано суду копію списку №281 поштових відправлень (проте без зазначення дати таких поштових відправлень).
Податковим органом сформовано лист №3669/10/04-08-15-01-06 від 23.09.2013 про те, що декларації з податку на додану вартість за серпень 2013 року з додатками присвоєно статус «не визнано, як податкову звітність» в зв'язку з встановленням коду помилки 102 «звітність надано не в повному обсязі» (що саме не було надано не вказано). Відповідно до поштового повідомлення, даний лист позивачем отриманий 21.11.2014, тобто вже після проведення перевірки.
Вищезазначене вказує на порушення з боку відповідача вимог статті 49 Податкового Кодексу України, а саме не прийняття письмового повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що на час проведення перевірки позивачу не було відомо про невизнання податковою звітністю декларації з податку на додану вартість за червень, серпень 2013 року.
Щодо висновків контролюючого органу про збільшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість, колегія суддів не погоджується з даним твердженням.
Як вбачається з акту перевірки, за даними податкової звітності за липень 2013 року щодо залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 22), становить 788180гр, який сформований за рахунок від'ємного значення податку на додану вартість, що виникло у попередніх податкових періодах. Від'ємне значення у позивача виникло за рахунок придбання основних засобів (комплексів АЗС).
Перевіркою правильності визначення податкових зобов'язань та відображення показників позивачем по деклараціям з серпня по грудень 2011 року та січень, березень, червень, листопад, 2013 року з податку на додану вартість проведеною на підставі реєстру виданих податкових накладних, регістрів рахунку 361, 641, 311 видаткових накладних, податкових накладних, рахунків. На формування показників в рядках 1-9 податкових декларацій вплинуло проведення операцій із надання в оренду АЗС.
Суми податку на додану вартість за даними податковими накладними включено до податкових зобов'язань відповідних звітних періодів та відображено у реєстрах виданих податкових накладних, що відповідають даним додатку 5 до декларацій з податку на додану вартість за відповідні звітні періоди.
Перевіркою правильності визначення податкового кредиту та відображення показників в рядку 17 декларацій за серпень, грудень 2011 року, січень, березень, червень, листопад, 2013 року, проведеною на підставі реєстру отриманих податкових накладних, регістрів рахунку 631, 641, 311, накладних, податкових накладних, актів виконаних робіт, встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників в рядках 10-17 серпень 2011 року в сумі 203975гр, вересень 2011 року в сумі 382687гр, жовтень 2011 року в сумі 47139гр, листопад 2011 року в сумі 193865гр, грудень 2011 року в сумі 10515 гр.
Перевіркою показників, відображених в рядках 10-17 декларації позивача встановлено, що на формування показників вплинуло проведення операцій з придбання АЗС, обладнання до АЗС та послуг.
Згідно установчих документів, здавання в оренду майна являється основним видом діяльності підприємства.
За 2011 рік за даними бухгалтерського рахунку 71 «інший операційний дохід» дохід від операцій оренди склав 122467гр71коп. Витрати по рахунку 92 «адміністративні витрати» 26284гр09коп, по рахунку 93 «витрати на збут» 95622гр47коп. Загальна сума витрат 121906гр56коп. Таким чином, податковим органом зроблений висновок, що собівартість об'єктів, які були надані в оренду, перевищує дохід від оренди.
Реалізація послуг оренди без врахування в ціні продажу всіх понесених витрат, на думку відповідача, дають право стверджувати, що купівля АЗС та їх подальше здавання в оренду згідно з договорами за ціною нижчою від ціни придбання, не була зумовлена характером виробничої або іншої господарської діяльності підприємства, оскільки не мала на меті отримання доходу від цих операцій, а отже не пов'язана з його господарською діяльністю.
Відповідач зазначив, що дії позивача не обумовлені розумним змістом, що направлений на отримання доходу, та вважаються такими, що були направлені виключно на мінімізацію податкових зобов'язань. Діяльність позивача з надання послуг оренди має покривати фінансово-господарські витрати підприємства, в іншому випадку витрати не можуть бути віднесені до складу валових витрат та податкового кредиту у податкове обліку.
Як вже зазначалося, перевірка позивача проводилася з питань підтвердження правомірності заявленого від'ємного значення податку по податковій декларації за липень 2013 року та правомірності визначення податку на додану вартість за червень, серпень 2013 року.
Разом з тим, порушення, викладені у акті перевірки, стосуються 2011 року, де контролюючий орган враховує дохід всього 2011 року лише від операцій оренди, а витрати, понесені в результаті господарської діяльності не лише від операцій оренди.
З матеріалів справи вбачається, що підприємство, окрім операцій оренди, здійснює і іншу діяльність, передбачену статутом.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового Кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 14.1.36 статті 14 Податкового Кодексу України, господарська діяльність є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно пункту 139.1.9 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також пунктами 1.2, 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого.
Акт перевірки не містить жодних зауважень щодо змісту первинних документів на предмет їх відповідності вимогам закону.
За таких обставин слід дійти висновку, що під час здійснення перевірки та судового розгляду справи позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження факту здійснення господарських операцій.
В акті перевірки відсутні будь-які посилання на те, що відповідні суми податку на додану вартість, які були включені позивачем як покупцем послуг до складу свого податкового кредиту в зв'язку із здійсненням господарських операцій з контрагентами, не були включені ними як продавцями в цих же розмірах до складу своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
При цьому пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
У відповідності до пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Виходячи з викладеного, слід погодитись з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач належним чином визначив показники податкової звітності з податку на додану вартість за господарськими операціями, які оформлені в рамках здійснення господарської діяльності позивача.
В актом перевірки позивача підтверджено, що на підставі інформації АІС «Контрагенти» немає розбіжностей між сумами податкового кредиту позивача та податковими зобов'язаннями постачальників, а отже завищення податкового кредиту не встановлено.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань, що дає підстави вважати про набуття позивачем права, придбавши товари/послуги, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши їх вартість, в тому числі податок на додану вартість у вартості послуг, на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись пунктом 1 статті 198, статтями 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2014 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.
Вступну та резолютивну частини ухвали проголошено 26.03.2015.
В повному обсязі ухвала складена 31.03.2015.
Головуючий: А.В. Суховаров
Суддя: О.В. Головко
Суддя: Т.І. Ясенова