Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 березня 2015 р. Справа № 805/195/15-а
приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кірієнко В.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області в особі Ворошиловського районного відділу у м. Донецьку Головного управління Державної міграційної служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 09.10.2013 року №9 про примусове повернення до країни походження в частині заборони в'їзду на територію України, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області в особі Ворошиловського районного відділу у м. Донецьку Головного управління Державної міграційної служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 09.10.2013 року №9 про примусове повернення до країни походження в частині заборони в'їзду на територію України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30.10.2010 року він на законних підставах прибув на територію України для навчання. 22.02.2013 року наприкінці строку дії посвідки на тимчасове перебування в Україні звернувся до свого контрактера ОСОБА_2 щодо її продовження. Скориставшись послугами свого контрактера, позивач отримав свій паспорт із зазначенням дати закінчення дії посвідки на тимчасове перебування в Україні «30.09.2013» замість «30.03.2013». 22.04.2013 року співробітниками Ворошиловського РВ у позивача вилучено паспорт для проведення експертизи щодо дійсності штампу про продовження строку тимчасового перебування в Україні. Паспорт співробітниками міліції було передано до установи відповідача, де він зберігався до моменту винесення спірного рішення. 09.10.2013 року постановою Ворошиловського РВ у м. Донецьку ГУ ДМС України в Донецькій області позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП. Кримінальне провадження за фактом підроблення паспортного документу було закрито у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу злочину, факту підробки паспортного документу не встановлено. Також, 09.10.2013 року відповідачем прийнято спірне рішення №9 про примусове повернення позивача до країни походження у термін до 22.10.2013 року із забороною в'їзду на територію України на три роки з посиланням на ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Вважає зазначене рішення безпідставним, оскільки в ньому не наведено доказів того, що за період свого перебування на території України ним вчинено дії, які б створювали загрозу Україні, або в його діях вбачаються будь-які інші підстави заборони в'їзду на територію України, визначені чинним законодавством. Просить визнати протиправним та скасувати рішення від 09.10.2013 року №9 про примусове повернення до країни походження в частині заборони в'їзду на територію України.
Відповідач не погоджуються з позовними вимогами позивача, в матеріалах справи наявні заперечення проти адміністративного позову, в яких відповідач посилається на те, що позивачем до суду надано копію спірного в даній справі рішення, яка зроблена не з оригінального екземпляру. Також зазначає, що позивачем пропущено встановлений законом шестимісячний строк звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом. Крім того, зауважує на те, що позивачем фактично виконане рішення №9 від 09.10.2013 року як в частині повернення до країни походження так і в частині заборони в'їзду в України з моменту перетину Державного кордону до цього часу. Позивачем не оскаржене спірне рішення у встановленому порядку та встановлений законом строк. Зокрема, позивач не скористався 30-денним терміном, передбаченим для самостійного виконання рішення для звернення до суду, чи звернутись із заявою про надання статусу біженця або додаткового захисту в Україні. У зв'язку з цим, просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, в матеріалах справи наявна заява позивача щодо здійснення розгляду справи за його відсутності.
Відповідачем до суду надано письмову заяву про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження.
Таким чином, керуючись ч.6 ст.128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановлено наступне.
30.10.2010 року ОСОБА_1 прибув на територію України для навчання.
У 2012 році позивач був документований посвідкою на тимчасове перебування в Україні терміном дії до 01.03.2013 року.
22.02.2013 року наприкінці строку дії посвідки на тимчасове перебування в Україні позивач звернувся до свого контрактера ОСОБА_2 щодо її продовження.
Скориставшись послугами свого контрактера, позивач отримав свій паспорт із зазначенням дати продовження дії посвідки на тимчасове перебування в Україні «30.09.2013» замість «30.03.2013».
Співробітниками Ворошиловського РВ у позивача 22.04.2013року вилучено паспорт для проведення експертизи щодо підроблення штампу.
Кримінальне провадження за фактом підроблення паспортного документу було закрито у зв'язку з відсутністю в діянні позивача складу кримінального правопорушення.
Проте, постановою Ворошиловського РВ у м. Донецьку ГУ ДМС України в Донецькій області від 09.10.2013 року позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП, з останнього стягнуто штраф у розмірі 510,00 грн.
З посиланням на положення ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та з метою забезпечення вимог законодавства України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» 09.10.2013 року відповідачем прийнято спірне рішення №9 про примусове повернення позивача до країни походження у термін до 22.10.2013 року та зобов'язання останнього самостійно залишити територію України у термін до 22.10.2013 року. Також зазначеним рішенням позивачу заборонено в'їзд на територію України на три роки до 09.10.2016 року. Рішення, окрім зазначеного, містить положення щодо можливості його оскарження в суді.
Стосовно посилань відповідача на пропуск позивачем встановленого шестимісячного строку звернення до суду з позовом щодо скасування рішення про примусове повернення позивача до країни походження від 09.10.2013 року №9 суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 зазначено статті встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що спірне рішення отримано особисто позивачем 09.10.2013 року (а.с. 11). Проте, позивач 10.10.2013 року виїхав за межі України із того часу не мав можливості в'їхати на територію України.
Крім того, у зв'язку з проведенням на території Донецької області у 2014 році антитерористичних дій, та внаслідок захоплення 16 вересня 2014 року незаконним озброєним формуванням двох корпусів Донецького окружного адміністративного суду, розташованих за адресою: м. Донецьк, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, буд.17, Донецький окружний адміністративний суд тимчасово припинив свою роботу.
На підставі Указу Президента України від 12.11.2014 року №866/2014 «Про внесення змін до мережі адміністративних судів України» Донецький окружний адміністративний суд відновив свою діяльність за новим місцезнаходженням у м. Слов'янську.
Вирішуючи питання щодо можливості визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з того, що сам по собі інститут строку на звернення до адміністративного має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.
На переконання суду, наслідки пропуску строку позовної давності в адміністративному процесі, підлягають застосуванню виключно у разі наявності сумніву можливості встановлення об'єктивної істини в розглядуваній справі внаслідок значного спливу часу.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що строк звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом позивачем пропущено з поважних причин.
Предметом доказування в даній справі є правомірність винесеного відповідачем спірного рішення від 09.10.2013 року №9 про примусове повернення до країни походження в частині заборони в'їзду на територію України.
Згідно ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 1 цього закону іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Пунктом 14 цієї статті визначено поняття нелегального мігранту - це іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами
пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави
для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України;
Посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (п. 18 ст. 1).
Згідно приписів ст. 3 цього Закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до ч. 12 ст. 4 Закону іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.
Згідно ст. 5 іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій-чотирнадцятій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.
Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною дванадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, та зобов'язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, про відрахування з такого закладу.
Кабінетом Міністрів України від 28.03.2012 року №251 затверджено Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок).
Згідно п. 1 Порядку заяви для оформлення посвідок подаються іноземцями та особами без громадянства до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразки заяв та порядок їх розгляду визначаються МВС.
Відповідно до п. 10 Порядку посвідка на тимчасове проживання видається строком до одного року з можливістю його продовження щоразу на один рік на підставі заяви іноземця чи особи без громадянства та документів, зазначених у підпункті 4 пункту 6 цього Порядку, які подаються до територіального органу або підрозділу ДМС не пізніше ніж за 15 днів до закінчення строку дії посвідки.
Посвідка на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною дванадцятою статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", видається на період навчання, який зазначається в документі, що підтверджує факт навчання в Україні.
Згідно приписів ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного
кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в
Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та
наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері захисту державного кордону.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
З наданої позивачем копії спірного рішення вбачається, що позивач відповідно до приписів Закону з рішенням був ознайомлений, копію рішення отримав, про що мається його підпис та свідчить напис на рішенні «Украинский язык понимаю, в переводчике не нуждаюсь».
З матеріалів справи вбачається, що позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності згідно ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Даний факт не є спірним між сторонами.
За приписами ч. 1 ст. 203 КУпАП порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тобто перебування позивача у жовтні 2013 року на території України з посвідкою на тимчасове проживання, термін дії якої скінчився, є зафіксованим контролюючим органом адміністративним правопорушенням, за скоєння якого законодавством передбачена відповідальність.
З матеріалів справи вбачається, що підставою прийняття спірного рішення є вчинення позивачем дій, що порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Згідно приписів ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість прийнятого відповідачам рішення від 09.10.2013 року №9 про примусове повернення до країни походження в частині заборони в'їзду на територію України.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
У відповідності до ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 94 КАСУ судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись, ст.ст. 2, 8-11, 17, 69-71, 86, 94, 158-163, 185-186, 254, КАС України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області в особі Ворошиловського районного відділу у м. Донецьку Головного управління Державної міграційної служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 09.10.2013 року №9 про примусове повернення до країни походження в частині заборони в'їзду на територію України - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Кірієнко В.О.