Справа № 815/759/15
24 березня 2015 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Потоцької Н.В.
за участю секретаря Загрійчук О.В.
сторін:
представника позивача Поліщука А.В.
представник відповідача Усової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фірми «Київ» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Державної інспекції сільського господарства в Одеській області про визнання протиправними дій та скасування припису, -
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом фірми "Київ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Державної інспекції сільського господарства в Одеській області в якому позивач з урахуванням наданих уточнень, просить:
- визнати протиправними дії Державної інспекції сільського господарства в Одеській області щодо складання припису № 002196 від 03.10.2014 року;
- скасувати припис Державної інспекції сільського господарства в Одеській області №002196 від 03.10.2014 року.
В обґрунтування правової позиції, викладеної у адміністративному позові зазначено, що на момент виникнення спірних правовідносин не існувало встановленого законом порядку державної реєстрації прав на землю, тоді як, існував затверджений наказом Держкомзему №174 від 02.07.2003 порядок «Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель».
Крім того, на час прийняття рішення ВАСУ, законом від 27.04.2007 вже були внесені зміни до ст. 100 ЗК України, за якими державна реєстрація вимагалась тільки для договорів сервітуту - але не для сервітутів, встановлених заповітом чи рішенням суду.
Слід також додати, що згадані зміни в ст.100 ЗК України, через затримку публікації вступили в силу через кілька днів після проголошення рішення ВАСУ від 20.06.2007 року, з урахуванням чого позивач аж ніяк не міг зареєструвати право сервітуту.
З моменту вступу в силу нової редакції ст.100 ЗК України, право земельного сервітуту, встановленого рішенням суду, виникало з моменту набрання сили цім рішенням - без державної реєстрації права. Оскільки, на той час рішення ВАСУ вже вступило в силу, право земельного сервітуту виникло у позивача з моменту набрання сили змінами у ст.100 ЗК України - тобто, з 20.06.2007 року.
Стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала реєстрацію права сервітуту. На відміну від ст. 100 ЗК України, яка у попередній редакції передбачала виникнення права після його реєстрації, Закон вимагав реєстрації, не ставлячи виникнення права в залежність від неї.
За приписом ст. 210 ЦК України, правочин вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації. Статтею 182 ЦК України було передбачено реєстрацію виникнення прав post factum. Це була реєстрація вже виниклих прав, яка не впливала ретроактивно на їх виникнення.
В 2012 році було внесено зміни до ч. 3 ст. 3 Закону "Про державну реєстрацію", за якими право виникає після його реєстрації.
Отже, на думку позивача, факт внесення відповідних змін підтверджує позицію позивача, що до 2012 року, реєстрація права передбачалась, проте не впливала на його дійсність.
Згідно приписів ст.ст. 182.4 та 210.2 ЦК України, перелік органів реєстрації, порядок ведення реєстрів та порядок реєстрації встановлюються законом. І тільки з 2012 року - тобто, через п'ять років після встановлення судом права сервітуту - постанова KM України №703-2011 вперше встановив «передбачений законом» порядок реєстрації речових прав.
Спеціальним законом щодо землекористування є Земельний кодекс України. 27.04.2007 в ст. 100 ЗК України було скасовано вимогу державної реєстрації сервітуту, що встановлений судовим рішенням. Ця вимога була повернута до ст.100 ЗК України лише 04.07.2013. Тобто, з 2007 по 2013 право земельного сервітуту виникало на підставі судового рішення незалежно від реєстрації.
Таким чином, в 2007 року у позивача виникло дійсне право на користування земельною ділянкою на умовах сервітуту. Це право не перервалося у 2013 року, оскільки згідно ст. 3, 4 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права що виникли раніше, продовжують діяти після введення вимоги їх державної реєстрації.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у адміністративному позові та наданих в судовому засіданні поясненнях.
Представник відповідача проти позову заперечував, в обґрунтування заявленої правової позиції надав до суду письмові заперечення, в яких зазначив наступне.
Приписами статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обмежень» встановлено, що усі права повинні бути зареєстровані. У тому числі права, що виникли раніше.
Тобто, право користування у позивача виникло, є дійсним - проте повинне бути зареєстровано.
Відсутність реєстрації не робить право позивача недійсним, але ж є самостійним порушенням порядку оформлення документів на землекористування.
Крім того, слід зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868, визначено конкретний порядок такої реєстрації. Саме з цієї дати виникає вина позивача у відсутності такої реєстрації.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.
Державною інспекцією сільського господарства в Одеській області проведено перевірку дотримання фірмою «Київ» у вигляді ТОВ вимог земельного законодавства, за результатами якої складено акт перевірки № 001216 від 03.10.2014 р..
Перевіркою встановлено, що фірма «Київ» у вигляді ТОВ використовує земельну ділянку площею 0,7 га за адресою: м. Одеса, у південному крилі Площі Грецька, 1, під розміщення та експлуатацію підземного паркінгу, який використовується відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 28.02.2014р. № ОД 1431405907. Самовільного захоплення земельної ділянки не встановлено, але користування вищезазначеною земельною ділянкою не відповідає положенням ст. ст. 125, 126 ЗК України, а саме: використання земельної ділянки без належним чином оформлених прововстановлюючих документів.
Відповідно до ст. 100 ЗК України в редакції, що діяла з 27.04.2007 р. по 04.07.2013 р. державній реєстрації підлягав саме договір про встановлення сервітуту. Земельна ділянка була відведена для будівництва на підставі рішення господарського суду м. Києва за № 6/883 від 21.12.2005 року (а/с. 10-14).
З урахуванням встановленого порушення, а саме: використання земельної ділянки, категорії житлової та громадської забудови за адресою: м. Одеса, Площа Грецька, 1, без належним чином оформлених прововстановлюючих документів, що порушує приписи ст. ст. 125, 126 ЗК України, 03.10.2014 року винесено припис № 002196, яким приписано у 30- денний термін усунути встановлене порушення та повідомити про виконання припису до 02.11.2014 року (а/с. 15).
Крім того, судом встановлено, що на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 21.12.2005 року у справі № 6/883 за позовом фірми «Київ» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Одеської обласної ради, Одеської міської ради про встановлення особистого земельного сервітуту та зобов'язання вчинити дії, фірмі «Київ» у вигляді ТОВ було встановлено право користування - особистий постійний земельний сервітут на земельній ділянці 1, площею 0,5465 га, земельній ділянці 2, площею 0,0689 га, земельній ділянці 3, площею 0,0846 га, загальною площею 0.7 га. у межах замкнутої лінії, які проходять через точки 1,3, 114, 111, 108. 113. 256, 249, 250, 251, 252, 253, 234,235,236, 237, 238,264, 119, 118, 117, 116, 115. 47+, А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, що позначені на кресленні переносу меж земельної ділянки у натуру на Грецької площі в м. Одеса, з таким змістом: 1. право проходу (у тому числі шляхом встановлення і обслуговування ліфтів та ескалаторів у підземний простір) та проїзду через земельну ділянку; 2. право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; 3. право проведення дренажних робіт на земельній ділянці; 4. право спорудження підземних будівель і споруд на земельній ділянці з опорою на сусідню земельну ділянку; 5. право використання земельної ділянки для ремонту ліній електропередач; 6. право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів в період будівництва; 7. право використання та обслуговування належних йому споруд на період завершення будівництва.
Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обмежень» встановлено обов'язковий порядок реєстрації речових прав на нерухоме майно і внесення інформації про них та про їх обтяження у Державний реєстр.
Обов'язковість цієї реєстраційної процедури забезпечує гарантованість прав учасникам цивільного обороту в разі вчинення правочинів із об'єктами нерухомості, оскільки внесення прав у реєстр підтверджує, що відповідний об'єкт належить до нерухомого майна, що визначені у реєстрі суб'єкти, є уповноваженими особами, що речові права на об'єкт не обтяжені (або, навпаки, обтяжені) певними заборонами на розпорядження або користування.
Достовірність державної реєстрації речових прав на нерухоме майно і відповідно достовірність Державного реєстру прав означають, що держава визнає і підтверджує ці права як наявні, а також визнає і підтверджує як законні підстави їх виникнення, переходу і припинення, тобто відповідні юридичні факти, з яких ці права виникли або припинилися.
Частина 3 коментованої статті надає державній реєстрації речових прав на нерухоме майно правовстановлюючий характер, оскільки права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації (їх перелік закріплений у с. 4 Закону), виникають саме з моменту державної реєстрації.
Це випливає із значення, яке надається державній реєстрації в системі заходів охорони суб'єктивних цивільних прав і органічно пов'язаних із принципами обов'язковості і достовірності державної реєстрації прав на нерухомість.
Вказані приписи статті визначають момент виникнення речових прав на нерухоме майно, кореспондується із приписами ч. 4 ст. 334 ЦК України і відповідає загальному принципу: якщо при виникненні (передачі) цивільних прав вимагається обов'язкова реєстрація, право не може виникати (передаватися) раніше, ніж буде здійснена реєстрація.
Крім того, слід зазначити, що Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обмежень» визначив принципово інший підхід до застосування реєстраційних процедур у обороті об'єктів нерухомості. Цим законом введений новий порядок - державній реєстрації підлягають не правочини з об'єктами нерухомості, а речові права на ці об'єкти.
Відтак ч. 4 статті 3 визначає долю тих речових прав на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності цим Законом.
Для таких випадків застосовуються наступні правила:
1) не вимагається державна реєстрація речових прав, якщо на момент їх виникнення взагалі за чинним на той момент законодавством не була передбачена реєстрація таких прав;
2) не вимагається також державна реєстрація речових прав у разі, якщо був дотриманий порядок реєстрації визначений чинним на момент виникнення прав законодавством.
У всіх інших випадках вважається, що державна реєстрація речових прав відсутня із всіма правовими наслідками, які передбачені законом.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин діяла редакція ст. 100 ЗК України, яка, передбачала державну реєстрацію сервітутів «у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав на землю».
В свою чергу, Порядком затвердженим наказом Держкомзему №174 від 02.07.2003 р. «Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель», який діяв на той час, не було встановлено порядку реєстрації сервітуту окремо від реєстрації права власності на земельну ділянку.
На теперішній час, законодавець чітко визначив, що долю тих речових прав на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності, зокрема зазначивши, що не вимагається державна реєстрація речових прав, якщо на момент їх виникнення взагалі за чинним на той момент законодавством не була передбачена реєстрація таких прав.
Вказана правова позиція також підтверджується наступними відповідями:
- листом Одеської міської ради від 27.11.2008 р. № 01-18/2814-07 в якому, зокрема, зазначається, що Земельний кодекс України передбачає, що державній реєстрації в порядку встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно підлягає договір про встановлення земельного сервітуту.
Однак, в дійсний час Державний реєстр прав у складі державного земельного кадастру, відповідно до п. 4 прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень не створено, реєстрація сервітутів, в порядку ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень" не здійснюється;
- листом Державної інспекції сільського господарства в Одеській області № 09-13/11/4303 від 17.09. 2014 р, в якому зазначається, що відповідно до ст. 100 Земельного кодексу України в редакції, що діяла з 27.04.2007 р. по 04.07.2013 р., державній реєстрації підлягав саме договір про встановлення земельного сервітуту;
- листом Державної реєстраційної служби України від 02.04.2013 р. № 645 (647, 648, 649, 650, 672, 677)/8-13-6, в якому зазначається, що відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов, а саме: якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень;
- листом Державної реєстраційної служби України від 17.05.2013 р. №1355/8-13-6, яким позивача поінформовано про те, що таке речове право, як сервітут є похідним і реєструється після державної реєстрації права власності на земельну ділянку щодо якої його встановлено;
- листом Державної реєстраційної служби України від 19.03.2013 р. № 210/1-13-6, в якому зазначається, що відповіднодо ч. 2 ст. 4 Закону, речові права на нерухоме майно відмінні від права власності, зокрема, сервітут, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно;
- листом реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області від 06.09.2013 р. № 08.3-4644РС/21410-08-12-94, в якому зазначається, що речові права на зазначене нерухоме майно, також і сервітут є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно. З огляду на вказане, для проведення державної реєстрації права користування земельною ділянкою (сервітут) заявник після державної реєстрації права власності на зазначене майно подає до реєстраційної служби за місцем знаходження об'єкта нерухомого майна рішення суду та перелік документів;
- листом Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області від 20.11.2013 р. №01-5-07/5979 позивача поінформовано, що внесення інших відомостей стосовно земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Одеса, площа Грецька, 1, можливо тільки після проведення державної реєстрації зазначеної земельної ділянки.
Крім того, слід зазначити, що колегією Державної реєстраційної служби України від 11.12.2012 р. (Протокол № 3) схвалено "Методичні рекомендації стосовно державної реєстрації права користування чужим майном (сервітуту), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію)", пунктом 1.2 визначено, що статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень" встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить, зокрема на праві користування (сервітут), праві користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), праві забудови земельної ділянки (суперфіцій). Вказані речові права на нерухоме майно є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.
В свою чергу судом встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що право власності на спірну земельну ділянку на теперешній час у встановленому законом порядку не зареєстровано.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про необхідність задоволення адміністративного позову в повному обсязі..
Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Державної інспекції сільського господарства в Одеській області щодо складання припису № 002196 від 03.10.2014 року.
Скасувати припис Державної інспекції сільського господарства в Одеській області № 002196 від 03.10.2014 року.
Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.
Суддя Потоцька Н.В.
Визнати протиправними дії Державної інспекції сільського господарства в Одеській області щодо складання припису № 002196 від 03.10.2014 року.
Скасувати припис Державної інспекції сільського господарства в Одеській області № 002196 від 03.10.2014 року.
30 березня 2015 року.