04 березня 2015 року 810/87/15
м. Київ
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Мкртчян Н.Ц., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі-позивач) до Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (далі-відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм законодавства, відповідачем надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки при визначенні податкових зобов'язань. Позивач зазначає, що податковому органу було надано усі первинні документи, які підтверджують фактичне придбання ним устаткування, його використання в господарській діяльності та правильності відображення цих операцій у податковій звітності. Позивач просив суд податкові повідомлення-рішення визнати протиправними та скасувати.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити. У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував повністю, у його задоволенні просив відмовити, надав до суду письмові заперечення, які ґрунтуються на висновках, викладених в акті перевірки.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.
Податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у сумі 722682 грн, відображених у податковій декларації з ПДВ за травень 2014 року, поданій за відповідний звітний період. За результатами перевірки складено акт від 14.08.2014 №2527/17-3/НОМЕР_1/95, в якому зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема: п.198.4 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит за травень 2014 року в сумі 760077 грн, що призвело до завищення суми від'ємного значення по податковій декларації з ПДВ за травень 2041 року у розмірі 722682 грн та заниження податку на додану вартість на суму 37395 грн, в тому числі за травень 2014 року - 37395 грн. Податковим органом установлено, що ОСОБА_1 придбала технологічну лінію для випікання вафельних стаканчиків для морозива у фірми "CFT Naas Convenience Food Eguipment GmbH" (Австрія), а вартість ПДВ в розмірі 760077 грн включила до складу податкового кредиту за травень 2014 р. У позивача обліковується кредиторська заборгованість перед вказаною фірмою в сумі 48570 EUR. Податковий орган визнав, що позивач є власником цього устаткування, як фізична особа, проте не може бути його власником як фізична особа-підприємець. Таким чином, при перевірці правомірності включення сум ПДВ до складу податкового кредиту за період перевірки встановлено порушення ФОП ОСОБА_1, в результаті чого завищено податковий кредит за травень 2014 року в сумі 760077 грн.
Позивачем подано письмові заперечення на акт перевірки, які податковим органом розглянуто і висновки акту перевірки залишено без змін.
На підставі Акту перевірки від 14.08.2014 №2527/17-3/НОМЕР_1/95 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 02.09.2014 №2772/0025431703/202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 46743,75 грн, у тому числі за основним платежем - 37395 грн, за штрафними санкціями - 9348,75 грн, №2771/0025421703/203, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 722682 грн.
Позивач, не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, подав скарги до ГУ Міндоходів у Київській області та ДФС України, за результатами розгляду яких податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги - без задоволення.
Із матеріалів справи судом встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі Контракту № 01102013 від 05.02.2014, укладеного з Фірмою "CFT Naas Convenience Food Eguipment GmbH" (Австрія), придбано технічну лінію (нове технологічне обладнання) машина для випікання вафельних стаканчиків для морозива МТА 30G , газовий нагрів, для виробництва литих вафельних стаканчиків для морозива, контроль температури, обшивка з нержавіючої сталі, главний привід з частотним керуванням, включаючи штабелючий пристрій STVR, аспіратор труб VE40. Згідно з вантажно-митною декларацією ІМ 40 ДЕ 125130006/2014 №582304 від 13.05.2014 митна вартість становила 3800382,90 грн, в т.ч. ПДВ в сумі 760076,58 грн. Дану суму ПДВ віднесено ОСОБА_1 до податкового кредиту у декларації з податку на додану вартість за травень 2014 року. Факт придбання товару підтверджується інвойсом. Подальша реалізація виготовленої продукції (вафельний стаканчик) контрагентам підтверджується податковими накладними.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість, податкового кредиту, регулюються розділом V ПК України.
Так, п.198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Суд бере до уваги, що первині документи позивача містять всі обов'язкові реквізити, як того вимагає законодавство.
Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Вимогами ст.200 ПК України встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.
Зокрема п.200.1 цієї статті встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3 ст.200 ПК України).
Пунктом 200.4 статті 200 ПК України передбачено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Судом встановлено, що операції по придбанню устаткування, а також по реалізації готової продукції виробником, є об'єктом оподаткування податком на додану вартість та не звільняються від оподаткування ПДВ відповідно до ст.197 ПК України.
Суд зазначає, що оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не здійснює господарських операцій, які не є об'єктом оподаткування, або звільнених від оподаткування ПДВ, тому сплачену суму ПДВ при придбанні устаткування для виробництва вафельних стаканчиків має право включити до складу податкового кредиту.
Що стосується висновку податкового органу про те, що позивач може бути власником цього устаткування як фізична особа, проте не може бути його власником як фізична особа-підприємець, то суд відкидає такі твердження з наступних підстав.
Фізична особа-підприємець не є окремим учасником цивільно-правових відносин. Це лише статус фізичної особи громадянина, який він набуває після здійснення державної реєстрації його суб'єктом підприємницької діяльності.
Відносини стосовно майна фізичної особи-підприємця регулюються нормами ЦК України, Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Закону України "Про підприємництво".
У ч. 1 ст. 1 Закону України "Про підприємництво" розкривається поняття "підприємництва" як безпосередньої, самостійної, систематичної, на власний ризик діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Проголошена в ч. 1 ст. 3 цього Закону свобода підприємницької діяльності, згідно з якою підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству, розкривається через принципи підприємницької діяльності, зазначені в ст. 5 цього Закону.
Зокрема, принципами підприємництва є вільний вибір діяльності, залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян, вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством, тощо.
Стаття 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства проголосила свободу договору, свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Свобода договору полягає, зокрема, у вільному вияві волі сторін, у тому числі у підприємницькій, господарській діяльності, на вступ у договірні відносини, у можливості вільно обирати собі партнерів у договірних відносинах, у визначенні умов договору тощо.
Результатом наділення юридичних осіб - приватних підприємств і фізичних осіб-підприємців свободою господарської діяльності та підприємництва є застосування ними цивільно-правових договорів як правової форми їх діяльності.
Відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, та фізичні особи - громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці.
За змістом ст. 51 ГК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Чинне законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовується фізичною особою-підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного цьому громадянинові майна. Так, ч. 2 ст. 128 ГК України та ч. 1 ст. 52 ЦК України передбачають, що громадянин-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
Таким чином, фізична особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, купуючи у ході господарської діяльності майно (основні фонди тощо) для здійснення підприємницької діяльності, діє виключно як власник цього майна й суб'єкт господарювання в процесі здійснення ним господарської діяльності. Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність.
Таким чином, ні цивільне, ні податкове законодавство не встановлює особливих умов для формування податкового кредиту для фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих платником податку на додану вартість.
Як було зазначено судом, під час судового розгляду справи суду були надані всі первинні документи, що підтверджують реальність вказаних у позові господарських операцій та виконання зазначеного вище договору, факт придбання позивачем цього устаткування для потреб власної господарської діяльності, настання підстав для формування податкового кредиту за цими операціями, належне відображення податкового кредиту у податковій звітності позивача, а отже твердження відповідача про порушення позивачем вимог п.198.4 ст.198, п.200.1, 200.2, 200.3 ст.200 ПК України є безпідставними.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд вважає, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі сплаченої ним суми судового збору.
Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.09.2014 №2771/0025421703/203, №2772/0025431703/202, видані Білоцерківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн 20 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Журавель В.О.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 07 березня 2015 р.