про зупинення провадження у справі
31 березня 2015 р. м. ХерсонСправа № 821/4392/14
Херсонський окружний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді - Кузьменко Н.А.
суддів: Пекного А.С.
Кисильової О.Й.
розглянувши в порядку письмового провадження клопотання позивача про зупинення провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про визнання дій протиправним та скасування наказу № 2239 о/с від 27.10.2014 р., -
встановив:
06 листопада 2014 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області з позовними вимогами про визнання дій протиправним та скасування наказу № 2239 о/с від 27.10.2014 р.
Позивачем 31 березня 2015 року подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 156 КАС України. Обґрунтовуючи клопотання позивач зазначив, що згідно інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті Верховного Суду України, Пленум Верховного Суду України звернувся із конституційним поданням до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції (конституційності) ч. 3 ст. 1, п.п. 7-9 ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 3, п. 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" положенням ч. 3 ст. 22, ст.ст. 38, 58, ч. 2 ст. 61, ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України. На думку позивача, результати розгляду вказаного конституційного подання матимуть значення для вирішення адміністративної справи. Дане клопотання позивач просив розглянути в порядку письмового провадження.
Представник МВС України подав 31 березня 2015 року клопотання про розгляд питання щодо зупинення провадження по справі в порядку письмового провадження.
Представник УМВС України в Херсонській області в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Згідно ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Отже, згідно вимог ч.6 ст. 128 КАС України, справа розглянута в порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про обґрунтованість заявленого клопотання та наявність підстав для його задоволення.
Судом із інформації наявної на офіційному веб-сайті Верховного Суду України встановлено, що Пленум Верховного Суду України звернувся із конституційним поданням до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції (конституційності) ч. 3 ст. 1, п.п. 7-9 ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 3, п. 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" положенням ч. 3 ст. 22, ст.ст. 38, 58, ч. 2 ст. 61, ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України.
У свою чергу наказом № 2239 о/с від 27.10.2014 року заступника начальника УМВС України в Херсонській області ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України. Як нормативну підставу для звільнення зазначено, в тому числі, п.п1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».
Застосованим при прийнятті наказу № 2239 о/с від 27.10.2014 року пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» № 1682-VII від 16 вересня 2014 року (Закон № 1682-VII) передбачено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
Водночас, п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону № 1682-VII, до якого відсилає норма п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року сукупно не менше одного року посаду (посади), в тому числі керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу Міністерства внутрішніх справ України.
Як вбачається з матеріалів справи, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 10.12.2012 року по 27.10.2014 року займав посаду заступника начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області.
Позивач, обґрунтовуючи клопотання про зупинення провадження у справі зазначив, що застосовані як підстава його звільнення норми Закону № 1682-VII є неконституційними, а звернення із конституційним поданням Пленуму Верховного Суду України до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції (конституційності) ч. 3 ст. 1, п.п. 7-9 ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 3, п. 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" положенням ч. 3 ст. 22, ст.ст. 38, 58, ч. 2 ст. 61, ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України матимуть значення для вирішення адміністративної справи.
Конституційний Суд України в Рішенні від 29 червня 2010 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Згідно ч. 2 ст. 61 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР, Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.
Закони, інші правові акти, їх окремі положення, визнані рішенням Конституційного Суду України такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення (частина друга статті 152 Конституції України).
У разі якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними (ч. 3 ст. 61 вказаного Закону).
Статтею 69 Закону № 422/96-ВР, передбачено, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
Згідно ч. 2-3 ст. 70 Закону № 422/96-ВР, у разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку.
Конституційний Суд України має право зажадати від органів, зазначених у цій статті, письмового підтвердження виконання рішення, додержання висновку Конституційного Суду України.
Згідно ч. 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 року у справі № 1-31/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що у випадку визнання неконституційним окремих норм Закону України «Про очищення влади» такі втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення. Проте, як зазначалося, Конституційний Суд вправі визначити у своєму рішенні, порядок і строки його виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, в тому числі щодо зміни правового регулювання певних суспільних відносин.
При цьому необхідно звернути увагу і на те, що визнання неконституційними великої кількості норм Закону України «Про очищення влади» за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності їх Основному Закону може призвести до порушення його логіки і структури, зумовить появу прогалин у ньому. У зв'язку із цим, може виникнути необхідність вжиття додаткових заходів щодо забезпечення виконання прийнятого Рішення. Додаткові заходи, у свою чергу, можуть стосуватися внесення змін до чинного Закону № 1682-VII.
Так, згідно ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 року (справа № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Виходячи із зазначеного, за результатами розгляду конституційного подання щодо Закону України «Про очищення влади» правове регулювання суспільних відносин пов'язаних із проведенням очищення влади (люстрації) в залежності від рішення Конституційного Суду може змінитися. Вказане підтверджує висновок про істотність результатів розгляду судом конституційної юрисдикції конституційного подання Верховного Суду України для прийняття рішення у даній адміністративній справі.
При розгляді клопотання слід звернути увагу і на те, що в силу ст. 159 КАС України, на суд покладено обов'язок прийняти рішення, яке б відповідало критерію обґрунтованості.
Згідно ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (п. 25 рішення від 18 липня 2006 року за заявою № 63566/00 Проніна проти України) зазначив про недопустимість ігнорування національними судами важливого аргументу заявниці щодо неконституційності положення закону.
Тому, в контексті наведеного, обґрунтованим вважається судове рішення, у мотивувальній частині якого надано відповідь на усі істотні доводи сторін спору.
Проте, суд при розгляді даної справи не в змозі ані підтвердити ані спростувати аргументи позивача про неконституційність окремих норм Закону України «Про очищення влади», оскільки суд загальної юрисдикції не може, застосувавши Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними норми Закону, так як це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України (п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).
Так, згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Конституційний суд України», конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.
Прийняття рішень про визнання неконституційними норм Закону № 1682-VII відноситься до виключної компетенції Конституційного Суду України.
Таким чином, суд при розгляді даної справи водночас являється і носієм обов'язку надати аргументовану відповідь на доводи сторін спору, а з іншої сторони позбавлений правового механізму самостійно зробити висновок щодо відповідності тієї чи іншої норми Закону № 1682-VII вимогам Основного Закону.
Тому, необхідність вжиття усіх можливих процесуальних заходів для отримання відповіді на питання щодо відповідності окремих норм Закону № 1682-VII (конституційність яких поставлено під сумнів позивачем) нормам Конституції України також зумовлює висновок про наявність підстав для зупинення провадження у справі.
Отже, провадження у адміністративній справі слід зупинити до вирішення Конституційним Судом України питання про відкриття конституційного провадження за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції (конституційності) ч. 3 ст. 1, п.п. 7-9 ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 3, п. 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" положенням ч. 3 ст. 22, ст.ст. 38, 58, ч. 2 ст. 61, ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України.
Крім того, у випадку відкриття конституційного провадження, розгляд справи Конституційним Судом України може розцінюватись як обов'язкова, передбачена п. 3 ч. 1 ст. 156 КАС України, підстава для зупинення провадження у справі.
У випадку відмови у відкритті конституційного провадження за конституційним поданням Верховного Суду України, можна вважати, що судом вжито усіх заходів для перевірки доводів позивача щодо неконституційності застосованих як підстава його звільнення норм Закону № 1682-VII.
Керуючись ст.ст. 128, 156, 165, 186, 254 КАС України, суд -
ухвалив:
Клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі № 821/4392/14 задовольнити.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про визнання дій протиправним та скасування наказу № 2239 о/с від 27.10.2014 р. зупинити до вирішення Конституційним Судом України питання про відкриття конституційного провадження за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції (конституційності) ч. 3 ст. 1, п.п. 7-9 ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 3, п. 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" положенням ч. 3 ст. 22, ст.ст. 38, 58, ч. 2 ст. 61, ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 5-денний строк з дня отримання копії ухвали.
Головуючий суддя Н.А.Кузьменко
Суддя А.С.Пекний
Суддя О.Й.Кисильова