25 березня 2015 року м. ПолтаваСправа № 816/3198/14
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бойка С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Носенка М.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Діденка І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції про визнання неправомірними та скасування постанов, -
05 березня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції про визнання неправомірними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження ВП№30553996 від 21 лютого 2011 року та про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№30553996 від 18 червня 2014 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження №30553996 з пропущенням строку пред'явлення виконавчого документа до виконання та більше того розпочато його примусове виконання і накладено арешт на все належне позивачу рухоме та нерухоме майно, а тому спірні постанови мають бути визнанні не правомірними та скасовані.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, мотивуючи правомірністю винесених постанов про відкриття виконавчого провадження від 21 лютого 2011 року та про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 18 червня 2014 року ВП№30553996 тим, що позивачу було відомо про існування постанови №3-592/10, виданої 11 травня 2010 року Ленінським районним судом м. Полтави та державному виконавцю не надано будь-яких підтверджуючих документів про скасування даної постанови чи оскарження її в судовому порядку. А тому винесені постанови є такими, що відповідають вимогам законодавства України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 11 травня 2010 року по справі №3-592/10 накладено на ОСОБА_4 адміністративне стягнення у вигляді конфіскації транспортного засобу MERCEDES SPRINTER, номерний знак НОМЕР_1, ідентифікаційний номер (номер кузова) НОМЕР_2 в дохід держави, в разі відсутності даного транспортного засобу - стягнути в дохід держави його вартість з врахуванням внесеної ОСОБА_4 застави для вивезення вказаного транспортного засобу у розмірі - 16279,56 грн. (а.с. 22-24).
10 червня 2010 року постанову №3-592/10 від 11 травня 2010 року подано до примусового виконання до Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, проте постановою державного виконавця Щерби Дмитра Михайловича відмовлено у відкритті виконавчого провадження ВП№20219171 (а.с. 96).
У січні 2011 року до відповідача повторно надійшла постанова Ленінського районного суду м. Полтави від 11 травня 2010 року №3-592/10 (а.с. 22-24).
21 лютого 2011 року державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Щербою Дмитром Михайловичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№30553996 (а.с. 21).
18 червня 2014 року відповідачем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№30553996 (а.с. 47).
Позивач не погодився із вищевказаними постановами та оскаржив їх до суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Надаючи правову оцінку спірним постановам, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення (ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження").
Відповідно до статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи, зокрема постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців.
Як слідує з матеріалів справи, 10 червня 2010 року постанову №3-592/10 від 11 травня 2010 року подано до примусового виконання до Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції.
Постановою державного виконавця Щерби Дмитра Михайловича відмовлено у відкритті виконавчого провадження ВП№20219171 (а.с. 96).
Підставою для прийняття вказаної постанови було не зазначення у виконавчому документі строку його пред'явлення до виконання та дата набрання рішенням законної сили.
Тобто вказаний виконавчий документ було пред'явлено до виконання в межах строку, встановленого статтею 21 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до частиною першою ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема пред'явленням виконавчого документа до виконання.
Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється.
Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ч. 2 ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження").
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що строк пред'явлення виконавчого документу було перервано. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється.
У зв'язку з цим суд зазначає, що повторно постанова Ленінського районного суду м. Полтави від 11 травня 2010 року №3-592/10 (а.с. 22-24) надіслана 03 лютого 2011 року та надійшла до відповідача 17 лютого 2011 року (а.с. 20).
21 лютого 2011 року державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Щербою Дмитром Михайловичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№30553996 (а.с. 21).
При цьому, строк повторного пред'явлення цього виконавчого документу до виконання слід відраховувати починаючи з 03 лютого 2011 року, оскільки його було перервано, а відтак повторне пред'явлення до виконання було здійснено з додержанням строку, встановленого ст. 21 Закону України "Про виконавче провадження".
Отже, суд приходить до висновку про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства та скасуванню не підлягає.
Щодо позовних вимог про визнання неправомірною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№30553996 від 18 червня 2014 року, суд зазначає наступне.
Згідно статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на червень 2014 року) державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Як слідує з матеріалів справи, постановою від 21 лютого 2011 року відкрито виконавче провадження та надано строк для добровільного виконання до 28 лютого 2011 року.
Частиною першою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження" визначено заходи примусового виконання рішень, до яких, зокрема, відноситься звернення стягнення на майно боржника.
Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження, крім іншого, має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством.
Згідно ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 57 вищевказаного Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, серед іншого, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Враховуючи відсутність у відповідача станом на дату винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження інформації про добровільне виконання судового рішення, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№30553996 від 18 червня 2014 року.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення, суд виходить з наступного.
Частинами першою та другою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду: десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
В ході розгляду справи, судом встановлено, що про існування спірних постанов позивач дізнався 08 липня 2014 року після отримання постави про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№30553996 від 18 червня 2014 року та ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, що підтверджується наявною в матеріалах справи заявою (а.с.68).
18 липня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до Ленінського районного суду м. Полтави зі скаргою на дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 22 липня 2014 року отриманою позивачем 05 серпня 2014 року скаргу ОСОБА_4 повернуто без розгляду, у зв'язку з непідсудністю вказаної справи Ленінському районному суду м. Полтави.
Після отримання ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 22 липня 2014 року про повернення скарги без розгляду позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції про визнання неправомірними та скасування постанов.
Отже, позивачем пропущено строк звернення до суду з поважних причин, а тому він має бути поновлений.
В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як визначено частиною першою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
У відповідності до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Водночас, суд акцентує увагу на положеннях частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
А відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятих ним постанов.
Разом з тим, позивач стверджуючи про протиправність спірних постанов, не надав суду належних доказів, що свідчили б про обґрунтованість позовних вимог.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржені постанови Київський відділ державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. А позовні вимоги ОСОБА_4 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та повністю спростовані в ході розгляду справи судом.
За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 повністю.
Зважаючи на приписи статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати, понесені позивачем, необхідно залишити в Державному бюджеті України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 30 березня 2015 року.
Суддя С.С. Бойко