25 березня 2015 року м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Барбари В.П.,
суддів:Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., -
за участю представників:
Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» - Демчука О.В.,
комунального підприємства по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради - Доманського В.А., Божук А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву комунального підприємства по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.12.2014 р. у справі № 924/1265/13 за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до комунального підприємства по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Хмельницькгаз», про стягнення 408 723,68 грн, з яких 30 916,83 грн - інфляційні втрати, 166 915,45 грн - 3% річних, 210 891,40 грн - пеня, -
03.10.2013 р. господарським судом Хмельницької області порушено провадження у справі № 924/1265/13 за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі -
ПАТ «НАК «Нафтогаз України») до комунального підприємства по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради (далі - КП «Тепловик») про стягнення 408 723,68 грн, із них 30 916,83 грн - інфляційні втрати; 166 915,45 грн - 3 % річних; 210 891,40 грн - пеня.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору на поставку природного газу від 01.10.2011 р. № 2011-ТКЕ/Н-(14)-(280) укладеного між КП «Тепловик» і публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Хмельницькгаз» (далі - ПАТ «Хмельницькгаз»).
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 02.07.2014 р., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 р., позов ПАТ «НАК «Нафтогаз України» задоволено в частині стягнення з відповідача 166 196,54 грн - 3 % річних і 25 643,55 грн інфляційних втрат за визначені періоди, а в решті позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2014 р. касаційну скаргу КП «Тепловик» залишено без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 02.07.2014 р. і постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 р. - без змін.
У постанові від 15.12.2014 р. суд касаційної інстанції, виходячи з встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення суми інфляційних втрат і 3 % річних з огляду на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки природного газу в частині оплати. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що договір «Про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування», укладено між державним казначейством, фінансовим управлінням облдержадміністрації, відповідачем і позивачем, та яким змінено спосіб виконання зобов'язань за договором про газопостачання, не є новацією щодо відповідного договору поставки природного газу, оскільки при його укладанні сторони не припинили первісні зобов'язання за договором газопостачання, замінивши їх новими зобов'язаннями між тими ж сторонами, а лише організували взаєморозрахунки із заборгованості за природний газ.
У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15.12.2014 р. КП «Тепловик» посилалася на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 29.10.2014 р. у справі № 924/428/14.
У постанові Вищого господарського суду України від 29.10.2014 р. у справі № 924/428/14, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах, застосували ті самі норми матеріального права, що й у постанові, про перегляд якої подано заяву, дійшов протилежних правових висновків про відсутність підстав для задоволення позову щодо стягнення суми пені та 3 % річних з огляду на те, що державне казначейство, фінансове управління облдержадміністрації, відповідач і позивач, уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, змінили порядок і строк проведення розрахунків, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування санкцій за порушення грошового зобов'язання.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.02.2015 р. у справі
№ 924/1265/13 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.12.2014 р.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між
ПАТ «Хмельницькгаз» (постачальник) і КП «Тепловик» (покупець) укладено договір від 01.10.2011р. № 2011-ТКЕ/Н-(14)-280 щодо поставки природного газу за регульованим тарифом для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання у період з 01.10.2011 р. до 31.12.2012 р. в об'ємі
13 384 тис. куб. м.
Розділом 2 договору сторони погодили ціну за 1 000 куб. м. природного газу, яка в подальшому змінювалася додатковими угодами. За умовами договору та додаткової угоди оплата вартості газу, послуг із розподілу, постачання та цільової надбавки здійснюється покупцем грошовими коштами наступним чином: до
10-го числа місяця поставки - 33%, до 20-го числа місяця поставки - 33%, до
30- го (31-го) числа місяця поставки - 34%. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ та надані послуги з його розподілу і постачання здійснюється покупцем до 5 числа місяця, наступного за звітним (п. 6.1 договору).
Сторони погодили, що за несвоєчасну оплату наданих постачальником послуг у строки, зазначені в п. 6.1 договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день простроченого платежу (п. 7.1 договору).
08.08.2012 р. між зазначеними особами укладено додаткову угоду № 2 до договору №-2011-ТКЕ/Н-(14)-(280), згідно з якою цей договір вважається таким, що припинив дію в частині передачі природного газу з 01.09.2012 р.; зобов'язання сторін стосовно взаємних розрахунків за договором діють до повного виконання сторонами цих зобов'язань.
На виконання умов зазначеного договору постачальником поставлено відповідачеві природний газ на загальну суму 11 382 282,99 грн. Станом на 15.10.2012 р. поставлений природний газ було оплачено відповідачем на суму
4 410 184,18 грн, а заборгованість перед ПАТ «Хмельницькгаз» за договором від 01.10.2011 р. № 2011-ТКЕ/Н-(14)-280 становила 6 972 098,81 грн.
Між ПАТ «Хмельницькгаз» (первісний кредитор) та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (новий кредитор) укладено договір від 31.10.2012 р. № 2858 про відступлення права вимоги, згідно з п. 1.1 якого первісний кредитор передав новому кредиторові право вимоги до боржника первісного кредитора -
КП «Тепловик» за договором на постачання природного газу від 01.10.2011 р.
№ 2011-ТКЕ/Н-(14)-(280) у сумі 6 972 098,81 грн.
Відповідно до п. 1.2 договору про відступлення права вимоги крім передачі права вимоги оплати спожитого природного газу за зобов'язанням, зазначеним у
п. 1.1 договору, до нового кредитора переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних із невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за договором поставки. За умовами п. 2.2 договору про відступлення права вимоги право вимоги вважається переданим після фактичної передачі документів, зазначених в п. 2.1 цього договору. Первісним кредитором новому кредиторові передано всі необхідні документи та повідомлено відповідача про нового кредитора.
Між територіальним органом Державного казначейства в Хмельницькій області, фінансовим управлінням Хмельницької облдержадміністріції,
КП «Тепловик», ПАТ «НАК «Нафтогаз України» укладено договір від
04.12.2012 р. № 437/517з «Про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування». За цим договором відповідач перерахував позивачеві кошти в сумі
6 972 098,81 грн.
Проте позивач нарахував відповідачеві 30 916,83 грн інфляційних втрат,
166 915,45 грн - 3% річних, 210 891,40 грн пені та звернувся до господарського суду з позовом у цій справі щодо їх стягнення.
Зважаючи на заяву відповідача про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення пені, суди відмовили у задоволенні позовних вимог у цій частині, керуючись положеннями ч. 2 ст. 258 ЦК України, якою встановлена позовна давність в один рік, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Разом із тим, зважаючи на передбачені умовами договору від 01.10.2011 р.
№ 2011-ТКЕ/Н-(14)-280 строки оплати вартості газу та перехід до нового кредитора права вимоги щодо стягнення інфляційних втрат і відсотків, пов'язано з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань у межах строку позовної давності, суди дійшли висновку про наявність підстав для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України. Згідно з цією нормою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суди постановили задовольнити позовні вимоги у цій частині в розмірі
25 643,55 грн - інфляційні втрати та 166 196,54 грн - 3 % річних.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач доводив, що зобов'язання за договором № 2011-ТКЕ/Н-(14)-280 є припиненими у зв'язку з укладенням договору № 437/517з «Про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування», яким змінено строк виконання грошового зобов'язання за договором
№ 2011-ТКЕ/Н-(14)-280.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про теплопостачання» державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.
Статтею 23 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» передбачено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 р. № 517 затверджено Порядок та умови надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.
Зазначений Порядок та умови визначають механізм перерахування і надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - заборгованість)
п. 1.1 Порядку).
Згідно з п. 4 цього Порядку підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості (далі - учасники розрахунків), у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні під час здійснення розрахунків за придбану/реалізовану на оптовому ринку електричну енергію, на підставі довідки, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору.
Учасниками розрахунків є територіальні органи Казначейства; Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні, міські у м. Києві та Севастополі фінансові управління, фінансові управління районних, районних у м. Києві та
м. Севастополі держадміністрацій чи структурні підрозділи з питань фінансів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад (далі - місцеві фінансові органи); надавачі послуг; Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», її філії, дочірні підприємства і компанії; суб'єкти господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом; підприємства, що здійснюють передачу та постачання електричної енергії (далі - енергопостачальники); державне підприємство «Енергоринок»; енергогенеруючі компанії та їх кредитори - постачальники вугільної продукції; державне підприємство «Вугілля України»; вугледобувні підприємства; Держрезерв. Кількість сторін договору про організацію взаєморозрахунків є необмеженою та визначається такою кількістю учасників розрахунків, виконання договору якими забезпечить погашення заборгованості та надходження до бюджету коштів у сумі, необхідній для її погашення. Учасниками розрахунків можуть бути підприємства, установи, організації та інші суб'єкти господарювання незалежно від форми власності. Із суб'єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу, та енергопостачальниками проводяться розрахунки з погашення кредиторської заборгованості за спожиті енергоносії (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій).
Вищий господарський суд України правильно визнав, що договір від 04.12.2012 р. № 437/517з, укладений між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, фінансовим управлінням Хмельницької облдержадміністріції, КП «Тепловик», ПАТ «НАК «Нафтогаз України», не є новацію щодо договору № 2011-ТКЕ/Н-(14)-280 у розумінні ч. 2
ст. 604 ЦК України, оскільки при його укладанні сторони не припинили первісні зобов'язання за договором № 2011-ТКЕ/Н-(14)-280 на постачання та розподіл природного газу для вироблення теплової енергії, замінивши їх новими зобов'язаннями між тими ж сторонами, а лише організували взаєморозрахунки із погашення заборгованості за природний газ.
При цьому Вищий господарський суд України безпідставно не взяв до уваги, що за умовами договору від 04.12.2012 р. про організацію взаєморозрахунків передбачалося не тільки надання державою коштів на погашення заборгованості, але також змінювалися строки виконання боржником грошових зобов'язань перед кредитором, які виникли на підставі договору від 01.10.2011 р.
Так, за змістом підпунктів 2, 3 п. 10 договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні не пізніше наступного дня після нарахування коштів на їх рахунок.
Договір набув чинності і державою профінансовано погашення заборгованості у сумі 6 972 098,81 грн. Договір не передбачав можливості існування між сторонами інших грошових зобов'язань та підстав для інших грошових вимог.
Як встановлено судами, розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені у договорі про організацію взаєморозрахунків.
Отже, строки виконання зобов'язання відповідачем було дотримано, а тому підстав для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України не було.
З огляду на вищевикладене постанова Вищого господарського суду України від 15.12.2014 р. у справі № 924/1265/13 підлягає скасуванню як незаконна і необґрунтована, прийнята внаслідок неоднакового і неправильного застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а справа - направленню на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.
Керуючись ст.ст. 11123- 11125 , 11128 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
Заяву комунального підприємства по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15.12.2014 р. у справі № 924/1265/13 задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 15.12.2014 р. у справі
№ 924/1265/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий В.П. Барбара
Судді: І.С. Берднік В.С. ГульА.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький
Правова позиція по справі № 3-23гс15
Вищий господарський суд України безпідставно не взяв до уваги, що за умовами договору від 04.12.2012 р. про організацію взаєморозрахунків передбачалося не тільки надання державою коштів на погашення заборгованості, але також змінювалися строки виконання боржником грошових зобов'язань перед кредитором, які виникли на підставі договору від 01.10.2011 р.
Так, за змістом підпунктів 2, 3 п. 10 договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні не пізніше наступного дня після нарахування коштів на їх рахунок.
Договір набув чинності і державою профінансовано погашення заборгованості. Договір не передбачав можливості існування між сторонами інших грошових зобов'язань та підстав для інших грошових вимог.
Як встановлено судами, розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені у договорі про організацію взаєморозрахунків.
Отже, строки виконання зобов'язання відповідачем було дотримано, а тому підстав для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України не було.
Суддя
Верховного Суду України І.Б.Шицький