ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
23.03.2015Справа №910/1935/15-г
Суддя Отрош І.М., розглянувши матеріали справи
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Тигрес»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здравица»
простягнення 70277 грн. 33 коп.
Представники сторін:
від позивача: Шелестюк О.М. - представник за довіреністю № 15 від 09.02.2015;
від відповідача: не з'явились.
31.01.2015 до Господарського суджу міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Тигрес» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здравица» про стягнення 77506 грн. 14 коп., з яких 60334 грн. 65 коп. основного боргу, 8936 грн. 14 коп. пені, 1041 грн. 39 коп. 3% річних та 7193 грн. 96 коп. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору постачання № ТР12-73 від 16.10.2012 не в повному обсязі здійснив оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 60334 грн. 65 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 8936 грн. 14 коп. пені за загальний період нарахування з 04.07.2014 по 29.01.2015, 1041 грн. 39 коп. 3% річних за період з 04.07.2014 по 29.01.2015 та 7193 грн. 96 коп. інфляційних втрат за період з 04.07.2014 по 15.01.2015.
Також, у прохальній частині позовної заяви позивач просив суд забезпечити позов шляхом винесення ухвали про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачу, та накласти арешт в межах позовних вимог на грошові кошти, що належать відповідачу, та знаходяться на будь-яких банківських рахунках.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 порушено провадження у справі № 910/1935/15-г; розгляд справи призначено на 20.02.2015.
У судовому засіданні 20.02.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 06.03.2015.
26.02.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 60334 грн. 65 коп. основного боргу, 10485 грн. 01 коп. пені, 1170 грн. 33 коп. 3% річних та 9287 грн. 34 коп. інфляційних втрат.
Крім того, у прохальній частині заяви про збільшення позовних вимог позивач відмовився від забезпечення позову шляхом винесення ухвали про забезпечення позову, вимоги щодо якої були заявлені у позовній заяві.
Розглянувши у судовому засіданні 06.03.2015 заяву позивача про збільшення позовних вимог, суд прийняв її до розгляду, а також прийняв відмову позивача від забезпечення позову, та розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача 60334 грн. 65 коп. основного боргу, 10485 грн. 01 коп. пені, 1170 грн. 33 коп. 3% річних та 9287 грн. 34 коп. інфляційних втрат.
У судовому засіданні 06.03.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 23.03.2015.
16.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення на позовні вимоги, в яких позивач просив суд зменшити позовні вимоги у зв'язку з частковою сплатою боргу відповідачем та стягнути з відповідача 49334 грн. 65 коп. основного боргу, 10485 грн. 01 коп. пені, 1170 грн. 33 коп. 3% річних та 9287 грн. 34 коп. інфляційних втрат.
Розглянувши у судовому засіданні 23.03.2015 заяву позивача про зменшення позовних вимог, суд прийняв її до розгляду.
Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Таким чином, суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог як зменшення позовних вимог в частині основного боргу та розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача 49334 грн. 65 коп. основного боргу, 10485 грн. 01 коп. пені, 1170 грн. 33 коп. 3% річних та 9287 грн. 34 коп. інфляційних втрат, що разом становить 70277 грн. 33 коп.
У судовому засіданні 23.03.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги в редакції заяви про зменшення позовних вимог підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 23.03.2015 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви у судовому засіданні від 06.03.2015.
У судовому засіданні 23.03.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд
16.10.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тигрес» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донбаська фармацевтична компанія», яке змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здравица» (відповідно до листа відповідача вих. № 513 від 08.10.2014), (покупець) укладено Договір постачання № ТР12-73, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю лікарські засоби, вироби медичного призначення, продукти харчування та іншу продукцію (товар) у кількості, асортименті і по оптово-роздрібним цінам згідно з накладними (що мають силу специфікацій), що є невідє'мними частинами цього договору, а покупець зобов'язується приймати товар і своєчасно проводити оплату на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору, загальна сума договору визначається сумою вартістю всіх окремих поставок (партій товару).
Згідно з п. 3.4 Договору, товар постачається на умовах DDP, місце, вказане покупцем згідно з Інкотермс-2010. При цьому, умови Інкотермс застосовуються тільки в тій частині, яка може бути застосована для внутрішньодержавної поставки. Місце поставки визначається у заявці.
Датою поставки (момент фактичного отримання) товару є дата приймання товару у місці поставки, що засвідчується підписом уповноваженої особи покупця (п. 3.5 Договору).
Відповідно до п. 4.3 Договору, товар вважається зданим постачальником та прийнятим покупцем відносно кількості - відповідно до накладної, що підтверджується підписом представника покупця на всіх примірниках накладної; відносно якості - згідно із сертифікатом якості виробника та іншими супровідними документами.
Згідно з п. 5.1 Договору, покупець оплачує отриманий товар за оптово-роздрібними цінами, передбаченими у накладних (специфікаціях), що є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до п. 5.3 Договору в редакції Протоколу узгодження розбіжностей, оплата партії товару здійснюється із розстроченням платежу частинами по мірі реалізації третім особам кожні 7 календарних днів за товар, який реалізований за цей період.
Згідно з п. 5.4 Договору в редакції Протоколу узгодження розбіжностей, розрахунок за товар здійснюється в національній валюті України в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, який вказаний у договорі або письмово повідомлений постачальником додатково. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.
Відповідно до п. 6.1 Договору, якщо покупець протягом 60 днів з дати поставки товару не здійснює реалізацію товару своїм контрагентам або іншим засобом не використає товар, він має право на повернення поставленого товару (чи окремої партії) з відповідною зміною права власності на нього.
Відповідно до п. 7.1 Договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012.
У випадку, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення строку цього договору не повідомить іншу сторону про припинення дії договору, він вважається пролонгованим на цих же умовах на наступний календарний рік. Ця умова може бути застосована неодноразово (п. 7.2 Договору).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму
Судом встановлено, що станом на 31.05.2014 позивач здійснив поставку відповідачу узгодженого між сторонами товару на загальну суму 284763 грн. 39 коп., що підтверджується складеним між сторонами, підписаним та скріпленим печатками їх уповноваженими представниками актом звірки взаєморозрахунків, належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи.
При цьому, за період з 25.03.2014 по 30.05.2014 позивач поставив відповідачу товар за Договором постачання № ТР12-73 від 16.10.2012 на суму 57728 грн. 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних за вказаний період.
Із вказаного акту звірки взаємних розрахунків із зазначенням початкового сальдо у розмірі 271489 грн. 57 коп. та видаткових накладних за травень 2014 року вбачається, що у травні 2014 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 13273 грн. 82 коп., а відповідач у травні 2014 року сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 92000 грн. 00 коп. (підтверджується наданими позивачем банківськими виписками).
Таким чином, суд дійшов висновку, що станом на 31.05.2014 заборгованість відповідача за Договором постачання № ТР12-73 від 16.10.2012 становить 192763 грн. 39 коп., що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.
Судом встановлено, що 06.06.2014 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 780 грн. 54 коп. за видатковими накладними № 52807 від 06.06.2014 на суму 740 грн. 99 коп. та № 52808 від 06.06.2014 на суму 39 грн. 55 коп., 13.06.2014 - на загальну суму 1072 грн. 84 коп. за видатковими накладними № 54759 від 13.06.2014 на суму 37 грн. 32 коп. та № 54822 від 13.06.2014 на суму 1035 грн. 52 коп., 20.06.2014 - на загальну суму 782 грн. 97 коп. за видатковими накладними № 57610 від 20.06.2014 на суму 681 грн. 11 коп. та № 57615 від 20.06.2015 на суму 101 грн. 86 коп. (наявні в матеріалах справи), що разом становить 2636 грн. 35 коп.
Суд зазначає, що між сторонами відсутній спір з приводу кількості поставленого за Договором постачання № ТР12-73 від 16.10.2012 товару.
Як встановлено судом, за період з 10.06.2014 по 12.03.2015 відповідач повернув позивачу товар на загальну суму 97095 грн. 79 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями накладних на повернення товару, внаслідок чого його обов'язок оплатити поставлений позивачем товар зменшився до 98303 грн. 95 коп.
Судом встановлено, що відповідач частково сплатив за поставлений позивачем товар грошову суму у розмірі 37969 грн. 30 коп., що підтверджується наданими позивачем належним чином засвідченими копіями банківських виписок, у зв'язку з чим сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здравица» за Договором постачання № ТР12-73 від 16.10.2012 зменшилась до 60334 грн. 65 коп.
При цьому судом встановлено, що здійснені відповідачем оплати (зважаючи на відсутність чіткого призначення платежу у платіжних дорученнях, зокрема, без зазначення номера видаткової накладної, та при наявності лише посилання на номер та дату договору поставки) позивач зараховував в найдавнішу заборгованість за Договором постачання № ТР12-73 від 16.10.2012.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Цивільного кодексу України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Разом з тим суд зазначає, що доказів у підтвердження наявності інших укладених між сторонами договорів поставки сторонами суду не надано.
У письмових поясненнях, поданих до суду 16.03.2015, позивач зменшив розмір позовних вимог в частині основного боргу у зв'язку з частковою оплатою боргу відповідачем у розмірі 11000 грн. 00 коп., у зв'язку з чим просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 49334 грн. 65 коп.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 5.3 Договору в редакції Протоколу узгодження розбіжностей, оплата партії товару здійснюється із розстроченням платежу частинами по мірі реалізації третім особам кожні 7 календарних днів за товар, який реалізований за цей період.
Згідно з п. 6.7 Договору в редакції Протоколу узгодження розбіжностей, з метою забезпечення постачальнику можливості контролю за вчасними розрахунками, покупець зобов'язаний кожні 30 календарних днів надавати постачальнику достовірну інформацію (звіт) про реалізацію товару та/або його залишки. Звіт подається покупцем по факсу, електронною поштою або іншим способом, який діє можливість зафіксувати час відправлення звіту. Покупець несе відповідальність за надання неправдивої інформації постачальнику. Сторони домовились про те, що звіти покупця мають юридичну силу та породжують права та обов'язки для сторін. Сторони мають право використовувати їх як докази в суді. У разі неподання покупцем постачальнику звіту згідно умов цього Договору або подання звіту з недостовірними даними, вважається, що весь поставлений товар покупцем реалізований і у нього настав обов'язок сплатити вартість всього поставленого товару.
У позовній заяві позивач пояснив суду, що відповідач надав останній звіт 03.06.2014, що не було спростовано відповідачем, зокрема не надано суду звітів за більш пізній період, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що в силу положень п. 6.7 Договору в редакції Протоколу узгодження розбіжностей у відповідача виник обов'язок сплатити вартість всього поставленого товару.
Разом з тим суд зазначає, що умова п. 6.7 Договору в редакції Протоколу узгодження розбіжностей щодо зобов'язання відповідача подавати кожні 30 календарних днів звіт та у випадку такого неподання виникнення у відповідача обов'язку сплатити вартість всього поставленого товару не дає змоги встановити конкретний строк (конкретну дату) виникнення такого обов'язку з оплати, адже сторони не передбачили, від якої саме дати чи події відраховується тридцятиденний календарний строк та коли саме настає строк оплати щодо кожної окремої видаткової накладної.
Пунктом 6.9 Договору в редакції Протоколу узгодження розбіжностей сторони погодили, що у випадку невиконання покупцем обов'язку щодо оплати, подання звітів про реалізований товар постачальник має право застосувати оперативно-господарську санкцію - припинити поставку товару до моменту виконання покупцем його зобов'язань (при цьому постачальник звільняється від відповідальності за не поставку товару) та/або вимагати повернення товару, що ще нереалізований покупцем і за який не проведено оплату. При цьому покупець зобов'язаний протягом п'яти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги постачальника на свій вибір: повернути такий товар постачальнику якщо товар має товарний вигляд або здійснити оплату за нього у повному обсязі. У разі якщо покупець не поверне постачальнику товар у вказаний у цьому пункті строк, товар вважається реалізованим і покупець зобов'язаний сплатити постачальнику вартість такого товару в цей строк.
Судом встановлено, що 23.01.2015 позивач надіслав відповідачу грошову вимогу за Договором постачання № ТР12-73 від 16.10.2012 про сплату заборгованості у розмірі 60334 грн. 65 коп., в якій просив оплатити борг в п'ятиденний строк.
Як вбачається із поданого 16.03.2015 представником позивача витягу із офіційного сайту Державного підприємства «Укрпошта» щодо відстеження пересилань за штрихкодовим ідентифікатором пошуку 4303000159589 (номер рекомендованого листа, в якому була надіслана позивачем грошова вимога), вказана вимога була отримана відповідачем 29.01.2015 (копія витягу знаходиться в матеріалах справи).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на те, що судом встановлено факт невиконання відповідачем обов'язку з подання звітів та погодження між сторонами умов, викладених у п. 6.9 Договору, щодо настання строку оплати протягом п'яти робочих днів з моменту отримання вимоги про повернення або оплату товару, суд приходить до висновку щодо погодження сторонами строку оплати поставленого товару.
Таким чином, беручи до уваги дату отримання відповідачем грошової вимоги - 29.01.2015, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був сплатити заборгованість за Договором постачання № ТР12-73 від 16.10.2012 в строк до 04.02.2015 (включно).
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здравица» за Договором постачання № ТР12-73 від 16.10.2012 у розмірі 49334 грн. 65 коп. підтверджуються наявними в матеріалах доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у розмірі 49334 грн. 65 коп., у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тигрес» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здравица» суми основного боргу у розмірі 49334 грн. 65 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором постачання № ТР12-73 від 16.10.2012, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 10485 грн. 01 коп. за період з 04.07.2014 по 24.02.2015.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 6.9 Договору постачання № ТР12-73 від 16.10.2012 в редакції Протоколу погодження розбіжностей, за кожен день прострочення виконання обов'язку вказаного в даному пункті покупець сплачує постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості такого товару, за кожен календарний день прострочення за весь час прострочення без обмеження. Позовна давність щодо вимоги про стягнення пені згідно цього пункту становить 3 роки.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивачем невірно визначений період для нарахування пені.
Зважаючи на те, що прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання виникло з 05.02.2015, правильним для нарахування пені (в заявлених позивачем межах нарахування - по 24.02.2015) є період з 05.02.2015 по 24.02.2015.
Суд здійснив власний розрахунок пені в межах заявленого позивачем періоду нарахування:
Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення, грн.
49334,65 грн. (заборгованість станом на 05.02.2015)05.02.2015114,0%37,85 грн.
49334,65 грн.06.02.2015 - 24.02.20151919,5%744,75 грн.
Всього:782,60 грн.
Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тигрес» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здравица» пені у розмірі 10485 грн. 01 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 782 грн. 60 коп.
Також, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1170 грн. 33 коп. за період з 04.07.2014 по 24.02.2015.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3%, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивачем невірно визначено період нарахування 3%.
Здійснивши власний розрахунок в межах заявленого позивачем періоду нарахування (49334,65 грн. (заборгованість станом на 05.02.2015) * 3% / 365 днів * 20 днів (з 05.02.2015 по 24.02.2015) = 81,10 грн.), суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тигрес» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здравица» 3% річних у розмірі 1170 грн. 33 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 81 грн. 10 коп.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 9287 грн. 34 коп. інфляційних втрат за період з липня 2014 року по січень 2015 року.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
З огляду на те, що прострочення відповідача за Договором постачання № ТР12-73 від 16.10.2012 виникло з 05.02.2015, суд вважає безпідставним нарахування інфляційних втрат за період з липня 2014 року по січень 2015 року, у зв'язку з чим відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю «Тигрес» в частині позовних вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здравица» інфляційних втрат у розмірі 9287 грн. 34 коп.
При цьому суд зазначає, що позивач має право нараховувати пеню, 3% річних та інфляційні втрати до моменту повного виконання основного зобов'язання, тобто, до повної оплати поставленого товару.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здравица» (04108, м. Київ, вул. Мостицька, буд. 20, оф. 2; ідентифікаційний код: 36305999) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тигрес» (45601, Волинська обл., Луцький р-н., с. Липини, вул. Перемоги, буд. 25; ідентифікаційний код: 38143461) суму основного боргу у розмірі 49334 (сорок дев'ять тисяч триста тридцять чотири) грн. 65 коп., пеню у розмірі 782 (сімсот вісімдесят дві) грн. 60 коп., 3% річних у розмірі 81 (вісімдесят одна) грн. 10 коп. та судовий збір у розмірі 1305 (одна тисяча триста п'ять) грн. 01 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено: 30.03.2015
Суддя І.М. Отрош