Номер провадження: 22-ц/785/2799/15
Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В.
Доповідач Станкевич В. А.
30.03.2015 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Станкевича В.А.
суддів - Варикаші О.Д.
- Ступакова О.А.
при секретарі - Стадніченко А.І.
розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного нотаріуса Ковальчука Сергія Вікторовича, приватного нотаріуса Гребенюк Ірини Миколаївни про визнання довіреності, договору дарування недійсними, застосування наслідків недійсності правочину, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року, -
встановила:
ОСОБА_3, звернувся до суду з зазначеним позовом, та просив визнати недійсними довіреність видану на ім'я ОСОБА_4, якою уповноважив її подарувати належну йому АДРЕСА_1 ОСОБА_5, а також визнати недійсним, договір дарування зазначеного нерухомого майна від 03.05.2010 року згідно якого ОСОБА_4, діючи від його імені на підставі довіреності, подарувала а ОСОБА_5, прийняла в дар зазначену квартиру. Крім того, просив застосувати наслідки недійсності правочину та повернути в його власність нерухоме майно. Підставою визнання довіреності недійсною позивач зазначив ст. 233 ЦК України, а підставою визнання недійсним договору дарування зазначив недійсність довіреності. Після роз'яснення судом, відповідно до ст. 10, 11 ЦПК України, щодо уточнення підстав позову, представник позивача просив вимоги позову, в частині визнання довіреності недійсною, задовольнити з підстав визначених саме ст. 233 ЦК України.
Представник позивача в обґрунтування вимог посилався на те, що позивач був власником квартири на підставі свідоцтва про право власності від 21.08.2006р. На час підписання довіреності у позивача була тяжка хвороба, він знаходився під впливом тяжких обставин, a саме смерть дружини, смерть сина, який був його годувальником. Отже вважав, що довіреність має бути визнана недійсною оскільки була підписана під впливом тяжкої для позивача обставини і на вкрай невигідних умовах. В частині визнання договору дарування недійсним зазначив, що довіреність має бути визнана недійсною, отже і договір дарування є недійсним, оскільки представник за довіреністю не мав необхідного обсягу прав, та за підстав визначених ст. 216 ЦК України просив застосувати наслідки недійсності правочину.
Позивач ОСОБА_3, пояснення представника підтримав, але в судових дебатах заявив, що не підписував довіреність. Зазначена заява позивача, судом до уваги не прийнята, оскільки з такої підстави позов не заявлявся та пояснення з цього приводу не надавалися, заяву про зміну підстав позову позивач не подавав, зміна підстав позову можлива тільки до початку розгляду справи по суті. Крім того, в позові та в поясненнях при розгляді справи, представник позивача зазначав, що позивач особисто підписав довіреність але під впливом тяжкої для позивача обставини і на вкрай невигідних умовах.
Відповідачі вимоги позову не визнали. Представник відповідачки в судовому засіданні пояснила, що підстав для визнання договору дарування недійсним не має, оскільки зазначені представником позивача підстави, ст. 233 ЦК України, не можуть застосовуватися до правовідносин пов'язаних з представництвом. Щодо тяжкої для позивача обставини та вкрай невигідні умови, представник відповідачів зазначила, що представництво за своєю правовою природою взагалі не може містити якихось умов, як вигідних так і не вигідних, як і договір дарування не встановлює для набувача (обдарованого) обов'язок вчиняти на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, оскільки дарування відбувається безоплатно, а наявність чи відсутність тяжких обставин правового значення не має. Крім того, представник відповідачів зазначила, що довіреність посвідчена 24.09 2008 року, договір дарування укладений 03.05.2010 року, а позивач звернувся до суду тільки 28.04.2014р., що є підставою застосування позовної давності.
Відповідач приватний нотаріус Ковальчук С.В., вимоги позову не визнав та подав клопотання про розгляд справи у його відсутність (ас. 45)
Відповідачка приватний нотаріус Гребенюк IM., в судове засідання не з'явилась.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного нотаріуса Ковальчука Сергія Вікторовича, приватного нотаріуса Гребенюк Ірини Миколаївни про визнання довіреності, договору дарування недійсними, застосування наслідків недійсності правочину відмовлено.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах скарги і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності від 21.08.2006р., (а.с. 6).
24.09.2008 р., ОСОБА_3, уповноважив ОСОБА_4 подарувати належну йому квартиру ОСОБА_5, зазначена довіреність підписана ОСОБА_3, та посвідчена нотаріально приватним нотаріусом Ковальчуком С.В., (а.с. 10).
03.05.2010р., ОСОБА_4, діюча від імені ОСОБА_3, на підставі довіреності подарувала а ОСОБА_5, прийняла в дар АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування посвідченим приватним нотаріусом Гребенюк І.М., який зареєстровано в КП "ОМБТІ та РОН" 31.05.2010р., (а.с. 7-8).
Також встановлено, що дружина позивача - ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а син позивача ОСОБА_11 помер (викинувся з вікна в стані алкогольного сп'яніння) ІНФОРМАЦІЯ_2.
Крім того встановлено, що син позивача, не мав постійного місця роботи та періодично зловживав спиртними напоями. Розмір пенсійного забезпечення позивача складає понад 3 000 грн.
Згідно до ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Статтею 238 ЦК України визначено, що Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.
Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
В силу ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Згідно до ст. 244 ЦК України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Статтею 718 ЦК України встановлено, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.
Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно до ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", (далі Постанова Пленуму № 9), зазначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторони правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Разом з тим, враховуючи, що договір дарування, є безоплатним договором, обдарований не має перед дарувальником будь-яких зобов'язань матеріального характеру, тому відсутня друга обов'язкова обставина - вкрай невигідні умови, наявність якої поряд з тяжкими обставинами є підставою визнання договору недійсним на підставах, передбачених ст. 233 ЦК.
Теж саме відноситься і на правочин щодо надання довіреності.
Згідно ч. 1 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватись за довіреністю.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення по справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того колегія суддів враховує, що, ОСОБА_3 24.09.2008 р. уповноважив ОСОБА_4 подарувати належну йому квартиру ОСОБА_5, зазначена довіреність підписана ОСОБА_3, та посвідчена нотаріально приватним нотаріусом Ковальчуком С.В., (а.с. 10).
ОСОБА_4, діюча від імені ОСОБА_3, на підставі довіреності подарувала ОСОБА_5 тільки 03.05.2010р.
До суду позивач звернувся 28.04.2014 року.
Такий тривалий строк підтверджує не тільки пропуск строку позовної давності, а і безпідставність обставин на які посилається позивач.
При таких даних суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.
Між тим суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог зазначив, що довіреність не є правочином, представник за довіреністю не є стороною правочину, ані у довірителя ані у представника за довіреністю не відбувається набуття, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).
Колегія суддів не може погодитись з таким обґрунтуванням, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватись за довіреністю.
Згідно ст. 202 ЦК України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Одностороннім правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Односторонні правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що вимоги позову задоволенню не підлягають, оскільки позивачем та його представником обрано підставу позову, в частині визнання довіреності недійсною за ст. 233 ЦК України, яка не може бути застосована до виниклого правовідношення - представництва. За таких самих підстав суд не приймає до уваги пояснення свідків щодо існування тяжких обставин, які існували у позивача, оскільки їх наявність або відсутність не впливають на розгляд спору по суті.
Таким чином судова колегія вважає необхідним змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та вважати такою, як викладено в рішенні апеляційного суду Одеської області.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
В рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року по справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного нотаріуса Ковальчука Сергія Вікторовича, приватного нотаріуса Гребенюк Ірини Миколаївни про визнання довіреності, договору дарування недійсними, застосування наслідків недійсності правочину змінити мотивувальну частину рішення та вважати такою, як викладено в рішенні апеляційного суду Одеської області.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом 20 днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.А. Станкевич
Судді : О.А. Ступаков
О.Д. Варикаша