Справа №477/1632/14-ц 17.03.2015 17.03.2015 17.03.2015
Провадження №22-ц/784/576/15
Головуючий у 1-й інстанції Полішко В.В.
Категорія 9 Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.
Іменем України
17 березня 2015 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,
при секретарі судового засідання - Орельській Н.М.,
без участі осіб, які беруть участь у справі і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_2, ОСОБА_3
на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 січня 2015 року
за позовом
ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_5, про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження майна,
У липні 2014 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5, про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження майна.
Позивачі вказували, що 20 травня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір про намір, за яким вони домовилися в майбутньому укласти договір купівлі-продажу будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Оскільки спірний будинок був недобудований, то з врахуванням цих обставин було обумовлено ціну будинку - 10000 доларів США, що еквівалентно на той час 51000 грн.
В цей же день ОСОБА_5 отримав аванс у розмірі 1000 доларів США, що еквівалентно 5100 грн. та як спадкоємець будинку після смерті свого батька, зобов'язався оформити документи щодо власності на будинок.
Відповідач ОСОБА_4 не заперечувала проти підписання договору з ОСОБА_5 та була згодна на проведення ними добудови спірного будинку.
З травня 2006 року, з дозволу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вони стали проживати за вказаною адресою у старому будинку та почали добудовувати спірний. За власні кошти ними було проведено будівельні роботи та понесено витрати на загальну суму 64241 грн.25 коп.
Але в подальшому продавці порушили попередні домовленості та відмовилися укласти з ними договір купівлі-продажу спірного будинку, збільшивши раніше обумовлену суму до 100 000 грн.
Крім того, наприкінці 2007 року їм стало відомо, що рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 червня 2007 року за ОСОБА_4 було визнано право власності в порядку спадкування на спірний будинок.
Посилаючись на те, що будівництво будинку завершено, придбані ними для його добудови будівельні матеріали використано, відокремити їх від будинку неможливо на підставі ч.ч.3,.4 ст.390 ЦК України просили стягнути з ОСОБА_4 на їх користь 64 241 грн. 25 коп. в рівних частках кожному, витрат на утримання, збереження майна, здійснених ними у вигляді витрат на будівельні матеріали та проведені будівельні роботи.
Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 січня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_6, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з врахуванням установлених ним у справі обставин вважав, що позивачі не є добросовісними набувачами, а за такого набули та зберігали спірне майно без достатньої правової підстави, а тому до правовідносин, які склалися між сторонами необхідно застосовувати вимоги ст.1214 ЦК України.
Між тим, з таким висновком суду погодитися не можна.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 09 квітня 2006 року відкрилася спадщина на будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_7.
Спадкоємцями майна були дружина спадкодавця та діти: син ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_4
20 травня 2006 року між сином спадкодавця ОСОБА_5 та ОСОБА_2 була досягнута домовленість про майбутнє укладення договору купівлі-продажу вищевказаного будинку, на підтвердження чого ними підписано договір про наміри укласти в подальшому договір купівлі-продажу будинку за 10000 доларів США, що на той час дорівнювало 51000 грн. Після чого ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_2 аванс у розмірі 1000 доларів США.
Після укладення договору про наміри позивачі з дозволу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вселилися у житлове приміщення, розташоване за вказаною адресою, та почали добудовувати будинок.
Між тим, договір купівлі-продажу будинку між сторонами укладено не було.
Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 червня 2007 року за ОСОБА_4 визнано право власності на самочинно збудований житловий будинок та господарські будівлі в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_7 за вказаною адресою і після цього вона висунула позивачам нові умови продажу будинку за значно більшою ціною, а в іншому випадку, звільнити приміщення.
Вищевикладене та обставини щодо обізнаності ОСОБА_4 про укладання її братом ОСОБА_5 з позивачами договору про наміри, вселення їх до спірного будинку та проведення ними будівельних робіт встановлені рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 12 липня 2011 року, зміненого рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 4 жовтня 2011 року, а тому доказуванню в силу ст.61 ЦПК України не підлягають.
За такого, приймаючи до уваги, що між сторонами було досягнуто домовленість про укладання договору купівлі-продажу спірного будинку, вселення позивачів до нього та передачу частини коштів одному із спадкоємців, проведення будівельних робіт у будинку, обізнаності ОСОБА_4 з травня 2006 року про вищевказані обставини та припинення між сторонами відносин з продажу у липні 2007 року, після набуття відповідачем права власності в порядку спадкування, колегія суддів приходить до висновку про добросовісність володіння позивачами будинком відповідачки.
Такий висновок підтверджено матеріалами справи.
Проте вимоги позову про необхідність стягнення з власниці будинку понесених добросовісним володільцем вартості вкладу в будівництво будинку суперечить положенням ч.4 ст.390 ЦК України.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 390 ЦК України, якою передбачено право добросовісного набувача (володільця) залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, а якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, то добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
Позивачі звертаючись до суду з даним позовом та посилаючись на застосування ч. 4 ст. 390 ЦК України про право добросовісного володільця на відшкодування здійснених ним витрат у сумі, на яку збільшилась вартість майна, просили стягнути із власника спірного майна вартість понесених витрат, на яку на їх думку збільшилась вартість житлового будинку, у розмірі 64 241 грн.25 коп., надавши на підтвердження вказаної суми квитанції щодо придбання будівельних матеріалів, розписки про проведення розрахунку за проведенні будівельні роботи та інше. Між тим, вказану суму не можна вважати такою, оскільки в матеріалах справи відсутні дані про те наскільки і внаслідок чого збільшилась вартість цього майна за період з травня 2006 по липень 2007 року.
Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Приймаючи до уваги, що за вказаних обставин предметом доказування є інше, ніж те, що просять стягнути позивачі, доказів витрат суми на яку збільшилася вартість спірного майна позивачами до суду не надано, що свідчить про недоведеність ними своїх вимог.
Оскільки при вирішенні даного спору суд першої інстанції був іншої думки, то оскаржуване рішення в силу п.1 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, в зв'язку з не доведенням позивачами пред'явлених вимог.
Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 січня 2015 року скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_5 про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження майна - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді: