Справа № 460/55/15-к
1кп/460/112/15
23.02.2015 рокум.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Яворові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014140410000140 від 14 жовтня 2014 року, про обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, військовослужбовця , не судимого, -
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.407 КК України,
досудовим розслідуванням встановлено, що 07 серпня 2014 року солдата ОСОБА_4 призвано ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження військової служби за мобілізацією. Цього ж дня ОСОБА_4 вибув для проходження військової служби у табірний збір військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , де наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 07 серпня 2014 року №190 призначений на посаду оператора обчислювача взводу управління командира гаубичного артилерійського дивізіону цієї частини та поставлено на всі види забезпечення.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно до положень ч. 1 п. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, вважається день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату.
Відтак з 07 серпня 2014 року, з моменту відправлення ОСОБА_4 у військову частину НОМЕР_2 з ІНФОРМАЦІЯ_2 він набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов'язку - проходження військової служби.
Згідно п. п. 1, 3 ч. З ст. 24 «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
- 2 -
24 вересня 2014 року, близько 05 год. 40 хв., солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, посягаючи на встановлений порядок проходження військової служби самовільно залишив місце служби територію табірного збору військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , що знаходився за адресою: АДРЕСА_2 та без поважних причин незаконно перебував поза його межами, до 01 грудня 2014 року по місцю свого проживання у АДРЕСА_1 , де проводив час на власний розсуд.
01 грудня 2014 року обвинувачений ОСОБА_4 усвідомив вчинене ним кримінальне правопорушення та добровільно і самостійно прибув у військову частину - польова пошта НОМЕР_1 , де заявив про себе.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем (крім строкової служби), усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, посягаючи на встановлений порядок проходження військової служби та не маючи наміру назавжди ухилитись від військової служби, в період з 24.09.2014 року по 01.12.2014 року самовільно залишив місце служби табірний збір військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , що знаходився за адресою: АДРЕСА_2 та незаконно без поважних причин перебував поза межами його розташування, тривалістю понад один місяць, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 407 КК України.
Під час досудового розслідування між сторонами кримінального провадження прокурором військової прокуратури Львівського гарнізону ОСОБА_3 та підозрюваним ОСОБА_4 , 06 січня 2015 року було досягнуто та підписано угоду про визнання винуватості у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.407 КК України, за змістом якої підозрюваний ОСОБА_4 повністю визнав свою винуватість у зазначеному діянні та зобов'язується беззастережно визнавати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні, також сторони дійшли згоди щодо призначення покарання обвинуваченому за ч.3 ст.407 КК України та у відповідності до ст. 69 КК України, у зв'язку із щирим каяттям та бажанням надалі проходити військову службу та виконувати поставлені завдання у зоні АТО, нижчого від встановленої у санкції статті інкримінованого кримінального правопорушення у виді 06 місяців службового обмеження з проведенням відрахування із суми грошового забезпечення в дохід держави 20 відсотків.
Судом встановлено, що дана угода про визнання винуватості за своїм змістом та порядком укладення відповідає вимогам ст.ст.468-470, 472 КПК України, відповідає закону України про кримінальну відповідальність за ст.407 ч.3 КК України, в тому числі щодо правової кваліфікації кримінального правопорушення та щодо узгодженої міри покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у виді службового обмеження. Шляхом вивчення документів кримінального провадження, опитування сторін, судом встановлено, що укладення угоди є добровільним волевиявленням сторін, тобто згідно з ч.6 ст.474 КПК України не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз, або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Також встановлено, що умови угоди відповідають інтересам суспільства, не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, наявні фактичні підстави для визнання винуватості обвинуваченого. При цьому, судом з'ясовано в обвинуваченого та встановлено, що він зможе реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов'язання.
Крім цього, обвинуваченому роз'яснено зміст ч.ч.4, 6, 7 ст.474 КПК України, який йому зрозумілий та ним усвідомлено, що наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості є його відмова від здійснення прав, передбачених ч.4 ст.474 КПК України, а саме відмова права на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, права допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати
- 3 -
клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь. Також ним усвідомлено, що наслідком укладення та затвердження угоди є обмеження його права на оскарження вироку, згідно з положеннями ст.ст.394 та 424 КПК України, а саме можливість оскарження вироку лише з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч.ч.4, 6, 7 ст.474 КПК України, в тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди. Наслідки невиконання угоди обвинуваченому зрозумілі.
Після таких роз'яснень обвинувачений ОСОБА_4 не заперечив проти затвердження угоди.
Прокурор також просить затвердити угоду про визнання винуватості.
Таким чином, за наслідками розгляду угоди про визнання винуватості під час підготовчого судового засідання, суд, перевіривши відповідність угоди вимогам кримінального процесуального закону, врахувавши доводи сторін кримінального провадження, приходить до висновку про наявність правових підстав для прийняття рішення про затвердження угоди про визнання винуватості ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.407 КК України, та призначення узгодженої сторонами міри покарання у виді службового обмеження з проведенням відрахування в дохід держави коштів із грошового його забезпечення, з ухваленням обвинувального вироку.
Керуючись ст.ст.368, 370, 374, 475 КПК України, суд,-
затвердити угоду від 06 січня 2015 року, укладену між прокурором військової прокуратури Львівського гарнізону ОСОБА_3 та підозрюваним ОСОБА_4 про визнання винуватості ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 407 КК України.
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 407 КК України та обрати йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 06 (шести) місяців службового обмеження з проведенням відрахування із суми грошового забезпечення ОСОБА_4 в дохід держави 20 відсотків щомісячно.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вирок вважається таким, що не набрав законної сили.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Апеляційного суду Львівської області протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Яворівський районний суд Львівської області.
Копія вироку після його проголошення підлягає врученню обвинуваченому ОСОБА_4 та прокурору військової прокуратури Львівського гарнізону ОСОБА_3 .
Вирок виготовлено в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя ОСОБА_1