Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"30" березня 2015 р.Справа № 922/1169/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавровой Л.С.
при секретарі судового засідання Гончаровою В.В.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповдальністю "Мастер ОІЛ", м. Харків
до Публічного акціонерного товариства "Племенний завод ім. 20-річчя Жовтня", с. Жовтень
про стягнення коштів в розмірі 113 874,80грн.
за участю представників сторін:
позивача - Михайленко В.П.,
відповідача - Титов О.І.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мастер ОІЛ" , м. Харків (надалі - Позивач), звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Племінний завод ім.20-річчя Жовтня" с. Жовтень (надалі - відповідач), суму основного боргу в розмірі 72 638,01 грн., пеню - 9 819,61грн., 3% річних - 2095,23 грн., інфляційні витрати - 29 321,95 грн.
Судові витрати в розмірі 2 280,00 грн. позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.02.2015 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 16.03.2015 року о 10:45 годині.
13.03.2015 року представник відповідача надав до канцелярії суду відзив на позовну заяву (вх. № 9768), в якому зазначає про перерахування коштів на рахунок позивача в розмірі 72 638,01 грн. та на підтвердження сплати суми основного боргу надає платіжне доручення № 197 від 26.02.2015р. Також відповідач надає свій контр розрахунок інфляційних витрат, посилаючись на невірне нарахування позивачем суми інфляційних витрат. Наданий відзив та додані до нього документи були долучені судом до матеріалів справи.
16.03.2015 року позивачем до канцелярії суду надано заяву про зменшення розмірі позовних вимог (вх.№ 9893), в якій він просить суд зменшити розмір позовних вимог до 42 236,79грн., а саме стягнути з відповідача пеню в розмірі - 9 819,61грн., 3% річних в розмірі - 2095,23грн., інфляційні витрати в розмірі - 29 321,95грн., а також судовий збір в розмірі 2 280,00грн.
Як визначено у п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року (з подальшими змінами та доповненнями), ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:
- подання іншого (ще одного) позову, чи
- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи
- об'єднання позовних вимог, чи
- зміну предмета або підстав позову.
Дослідивши надану заяву про зменшення розміру позовних вимог та враховуючи те, що відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, а до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, приймає надану заяву до провадження та продовжує розгляд справи з її урахуванням.
26.03.2015 року відповідач надав до канцелярії суду доповнення до відзиву на позовну заяву (вх. № 11950), в якому просить суд зменшити суму пені на 90%, а також надає копії додаткових документів по справі. Надані документи досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
30.03.2015 року відповідач надав до канцелярії суду заяву (вх. № 12250), в якій просить суд долучити до матеріалів справи довідку про тяжкий фінансовий стан на підприємстві. Надані документи досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позові вимоги, вважав позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Присутній в судовому засіданні представник відповідача проти позову не заперечував, але просив суд зменшити розмір нарахованої пені на 90% у зв'язку з скрутним становищем на підприємстві.
В судовому засіданні оголошувалася перерва з 16.03.2015 року до 30.03.2015 року до 10 год. 15 хв.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як встановлено судом, 25.04.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастер ОІЛ" (надалі - Постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Племінний завод ім.20-річчя Жовтня" (надалі - Покупець) було укладено договір поставки № 250401Ж (надалі-Договір) згідно якого Постачальник забов'язувався передати у власність Покупцю товар, а саме макуху соняшникову у кількості 41 700 кг. на загальну суму 133 440,00грн., а Покупець забов'язувався прийняти та оплатити дану продукцію.
26.04.2014 року ТОВ "Мастер ОІЛ" відвантажило на адресу ПАТ "Племінний завод ім.20-річчя Жовтня" вищевказану продукцію, що підтверджується видатковою накладною № 260401 від 26.04.2014 року (а.с.20), товаро - транспортною накладною № 260401 від 26.04.2014 року та довіреністю на отримання товару (а.с.22-23), копії яких досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
Відповідно до п.2 Специфікації № 1 від 25.04.2014 року (яка є невід'ємною частиною Договору відповідно до п.4.2.) визначено, що розрахунок заборгованості за поставлену продукцію здійснюється на протязі одного банківського дня з моменту поставки товару. Отже строк сплати заборгованості за товар настав 27.04.2014 року.
ПАТ "Племінний завод ім.20-річчя Жовтня" здійснив часткову сплату суми заборгованості, а саме:
- 14.05.2014 року у розмірі - 36 954,62грн.;
-13.06.2014 року у розмірі - 3 847,37грн.;
-18.09.2014 року у розмірі - 20 000,00 грн.
Проте, відповідач поставлений товар оплатив частково на загальну суму 60 801,99грн., що підтверджуються банківськими виписками наданими до матеріалів справи (а.с.24 -28).
Таким чином, на момент розгляду справи у відповідача існувала заборгованість в розмірі 72 638,01 грн., що й стало підставою звернення позивача до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 72 638,01грн.
Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Племінний завод ім.20-річчя Жовтня" сплатив на рахунок позивача суму основного боргу в розмірі 72 638,01грн., що підтверджується платіжним дорученням № 197 від 26.02.2015 року, копія якого досліджена судом та долучена до матеріалів справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про припинення провадження по справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 72638,01грн.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафними санкціями, відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 5.3. Договору передбачена відповідальність (пеня) за порушення термінів сплати вартості продукції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення від суми несвоєчасно сплаченої продукції.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов'язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.
Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
З огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Відповідач у наданому відзиві, просив суд про зменшення суми нарахованої позивачем пені, посилаючись на те, що сума штрафних санкцій є надмірно великими порівняно з збитками кредитора, окрім того, відповідач звернув увагу суду на важке фінансове становище, яке сталося внаслідок фінансової кризи в економіці України та просив суд зменшити розмір пені на 90%.
Згідно п. З ст. 83 ГПК України, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає зі сторони, що порушила зобов'язання.
В пункті 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.94 р. № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" та пункті 3.9.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду від 18.09.1997р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. З ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Частина 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Беручи до уваги, що сума нарахованої позивачем пені, є надмірно великою, оскільки ним не було завдано збитків іншим учасникам господарських відносин, позивачем не понесено додаткових витрат та приймаючи до уваги скрутне фінансове становище, яке сталося внаслідок фінансової кризи, господарський суд вважає за можливе частково задовольнити заяву відповідача та зменшити розмір пені на 70%, тобто до 2945,88грн.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача 2 095,23 грн. три відсотки річних та 29 321,95 грн. інфляційних.
Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Дана позиція також викладена у постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2011 року № 23/466 та листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 року № 62-97р.
З наявного в матеріалах справи розрахунку інфляційних витрат вбачається, що позивачем розрахунок інфляційних здійснено без урахування положень зазначених норм законодавства, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення інфляційних витрат у розмірі 19 398,28грн. грн.
Судом перевірений розрахунок, щодо нарахування трьох відсотків річних, наданий позивачем, та суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2095,23грн.
Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарсько процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 837, 854, 879 Цивільного кодексу України, 173, 174, 232, 317, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Припинити провадження по справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 72 638,01 грн.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Племінний завод ім.20-річчя Жовтня (64508, Харківська обл., Сахновщинський р-н, с.Жовтень, код ЄДРПОУ 00851198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МАСТЕР ОІЛ" (61002, м. Харків, вул.Сумська, 72, код ЄДРПОУ 38879071, р/р 26008012931501 в ПАТ "Альфа-Банк" м. Харків, МФО300346) - 2945,88грн., пені; 2 095,23 грн. 3% річних; 19398,28 грн. інфляційних витрат та 2 081,31 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову - відмовити.
Повне рішення складено 31.03.2015 р.
Суддя Л.С. Лаврова