25.03.2015 р. Справа№ 914/69/15
За позовом: Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія», м.Київ
До відповідача: ТзОВ "МІРА і К ", м.Львів
Про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 24613,79 грн.
В судове засідання з'явились:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Сухарина І.С. представники за дорученням
Суддя Березяк Н.Є
Секретар судового засідання Кравець О.І.
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.
Суть спору: Подано позов Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія» до ТзОВ "МІРА і К " про стягнення в порядку регресу 24613,79 грн. та судові витрати .
Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав і мотивів, викладених в ухвалах суду.
Позивач участь уповноваженого представника в жодне із судових засідань не направив, проте на виконання вимог ухвал суду надав документи та письмові пояснення, в яких позовні вимоги підтримує, просить задоволити позов з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві, матеріалах справи та наданих письмових поясненнях.
Представник відповідача проти позову заперечив з тих підстав, що відповідачем повідомлено страхову компанію про ДТП в телефонному режимі, а неподання письмової заяви -повідомлення протягом трьох робочих днів була зумовлена перебуванням юрисконсульта у відпустці, відсутністю представництва страхової компанії у м.Львові. Крім того, відповідач зазначає про відсутність належних доказів виплати страхового відшкодування по полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, оскільки в долучених до справи страховому акті та платіжних дорученнях дата укладення полісу інша ніж в долученому до справи примірнику. З огляду на викладене, відповідач вважає що докази перерахування Кизимі О.К. грошових коштів не можуть вважатися виплатою страхового відшкодування, оскільки здійснені з порушенням встановленого Законом порядку здійснення такої виплати, а відтак просить в задоволенні позову відмовити.
25.03.2015 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.
Суд заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності , встановив наступне:
28.12.2012 року між ПАТ "Українська охоронно-страхова компанія» та ТзОВ "МІРА і К " був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серія АЕ № 1301381 , відповідно до якого в період з 28.12.2012 року по 27.12.2013 року була застрахована цивільно-правова відповідальність будь-якої особи, яка експлуатувала автомобіль «Богдан», державний номер ВС 2816АА.
23 квітня 2013 року по вул.. Личаківській,232 у м.Львові з вини водія забезпеченого транспортного засобу «Богдан» (д.н.з. ВС2816АА) Єдлінського Я.В. внаслідок порушення п.п.12.1 , 13.1 Правил дорожнього руху трапилась дорожньо-транспортна пригода (надалі ДТП) внаслідок якої було пошкоджено автомобіль Нісан (д.н.з. ВК 0444 МІ) під керуванням Кизими О.К..
На підставі складеного позивачем страхового акту №11173 , полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/1301381 від 28.12.2012 року та Постанови Шевченківського районного суду м.Львова від 20.05.2013 року, якою встановлено вину Єдлінського Ярослава Володимировича позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 22990,36 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 4904 від 22.08.2013 р., № 5576 від 27.09.2013 року, № 1111 від 20.02.2014 року, а також здійснено виплату пені та ПДВ згідно платіжного доручення №2157 від 09.04.2014 року.
Як вбачається із матеріалів справи, Єдлінський Я.В. на момент здійснення ДТП працював водієм автобуса ТзОВ "МІРА і К ", що підтверджується Наказом товариства ( а.с.48).
В зв'язку із неповідомленням ні Страхувальником, ні водієм забезпеченого транспортного засобу про ДТП Страховика у встановлений Законом термін, ПАТ "Українська охоронно-страхова компанія» звернулася з регресними вимогами до ТзОВ "МІРА і К " про відшкодування виплаченого страхового відшкодування у розмірі 24613,79 грн., які залишені відповідачем без задоволення, що стало підставою звернення про стягнення зазначеної суми в судовому порядку.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований і підлягає до задоволення частково.
При прийнятті рішення, суд виходив з наступного :
У відповідності до ст.355 ГК України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються ЦК України, цим кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Відповідно до ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з ст.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів " обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальника.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів " об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодування особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно з ст.27 Закону України "Про страхування " та ст.993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, у разі, зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Підпунктом 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 цього ж Закону (в редакції, чинній на момент виникнення ДТП) передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування ( регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ( у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, -МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.»
З огляду на викладене, саме водій транспортного засобу, що спричинив ДТП зобов'язаний письмово повідомити страховика про ДТП, а не юрисконсульт, як про це у відзиві на позов зазначає відповідач. Доказів поважності причин та неможливості у встановлений законом термін водієм направити страховику письмове повідомлення про ДТП відповідач суду не надав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач повідомив позивача про страховий випадок лише 13.05.2013 року, що підтверджується вхідним штемпелем ( а.с.43), тобто після спливу більше трьох днів після настання страхового випадку. При цьому відповідачем не було надано належних доказів в підтвердження направлення заяви ( повідомлення) у встановлені законом терміни.
Необґрунтованими є доводи відповідача про належне повідомлення Страховика про ДТП в телефонному режимі, оскільки Законом чітко передбачено подання страховику письмового повідомлення встановленого МТСБУ зразка.
Можливість страховика на відшкодування шкоди в порядку регресу зі страхувальника, який є суб'єктом господарювання, внаслідок спричинення страхового випадку його працівником, повністю узгоджується із загальними засадами правового регулювання відносин, що виникають внаслідок заподіяння позадоговірної шкоди. Так, відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Що стосується доводів відповідача про неналежність доказів виплати страхового відшкодування, в яких зазначається № полісу АЕ/1301381 від 01.03.2013 року , однак поліс був укладений 28.12.2012 року, то слід зазначити, що в платіжних дорученнях про виплату страхового відшкодування номер полісу співпадає, а в даті укладення допущена описка. Доказів укладення іншого полісу відповідач суду не надав.
Необґрунтованими є доводи відповідача про те, що виплата здійснювалась Кузимі О.К., який не був власником пошкодженого транспортного засобу, оскільки Кузима О.К. є уповноваженою особою, що підтверджується долученими до матеріалів справи Довіреностями ( а.с.122-123).
Що стосується розміру позовних вимог, які позивач просить стягнути з відповідача в порядку регресу, то слід зазначити наступне:
з аналізу статті 1191 Цивільного кодексу України та статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що страховик має право зворотної вимоги (регресу) до страхувальника лише у розмірі виплаченого страхового відшкодування потерпілій особі.
Пунктом 22.1 ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п.36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" п.41.1 ст.41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Як вбачається з матеріалів справи, заява про страхове відшкодування була подана позивачу 01.07.2013 року, що підтверджується відміткою на заяві.
Позивач просить стягнути з відповідача в порядку регресу суму в розмірі 24613,79 грн., що складається із 23490,36 грн. страхового відшкодування, виплаченого платіжними дорученнями : № 4904 від 22.08.2013 року, № 5576 від 27.09.2013 року, № 1111 від 20.02.2014 року, та 1129,09 грн. пені і 1623,43 грн. ПДВ, виплаченого згідно платіжного доручення №2157 від 09.04.2014 року.
Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній на момент зобов'язання страхової компанії здійснити виплату страхового відшкодування) встановлено порядок визначення розміру страхової виплати, яка дорівнює розміру шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу, та передбачено, вартість яких саме витрат, пов'язаних із відновленням транспортного засобу, включається до розміру страхової виплати. Страхова компанія (страховик), надаючи послуги зі страхування, у разі настання страхового випадку виплачує не відшкодування матеріальних збитків, які понесла застрахована особа, а страхову виплату, розмір якої визначається на підставі розміру матеріального збитку, розрахованого шляхом проведення відповідної експертизи.
В матеріалах справи наявний звіт №374/13 від 03.06.2013 про оцінку вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, виконаний ТзОВ український експертний центр ДП «Експерт Сервіс Авто», відповідно до якого вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових, що підлягають заміні автомобіля NISSAN X-TRAIL , р.н. ВК 0444 МІ що належить Кузьмич В.М. без ПДВ складає 23490,36 грн.
Згідно зі ст.ст.2,4,8 ч.ч.1,16 ст.9, ч.1 ст.16 Закону України "Про страхування" страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування), а також з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності). Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно з п.196.1.3 ст.196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених норм законодавства всі операції з надання послуг із страхування, в тому числі пов'язані з оплатою страхових послуг страхувальником на користь страховика та компенсацією останнім збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об'єктом оподаткування ПДВ, в зв'язку з чим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, підлягаючої до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (п.36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"), податок на додану вартість не нараховується, окремим рядком не виділяється та страховики не є платниками ПДВ по таких операціях.
Таким чином, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому (позивачу), а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах.
Зазначені зобов'язання виникають лише внаслідок фактичного надання послуги з проведення такого ремонту за умови, що виконавець цієї послуги є платником ПДВ. Таким чином у випадку не проведення фактичного ремонту транспортного засобу, або проведення його особою, яка не є платником ПДВ, податкові зобов'язання не виникають.
Водночас, у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок сум виплати здійснюється без урахування сум ПДВ.
Відтак, в силу приписів ч.2 ст.14 ЦК України страховик не може бути примушений до виплати ПДВ у складі суми страхового відшкодування за винятком випадку, коли сума ПДВ нарахована та сплачена на користь виконавця послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, який (виконавець), в свою чергу, має бути платником ПДВ.
Наведене випливає також з приписів ч.2 ст.1192 ЦК України, згідно якого розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, позивачем не доведено як понесення позивачем витрат на оплату вартості ремонту пошкодженого в ДТП транспортного засобу, так і включення виконавцем ремонту до складу цих витрат суми ПДВ.
Як вже зазначалося раніше, страхові виплати здійснені безпосередньо потерпілому водію - довіреній особі власника пошкодженого транспортного засобу, а відтак вимоги про стягнення з відповідача витрат на відшкодування ПДВ та пені, за порушення Страховиком строків виплати страхового відшкодування не обґрунтовані і не підлягають до задоволення.
Відповідно до п.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції " №18 від 26.12.2011р. якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно зі ст. 4-2 та 4-3 ГПК України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Матеріалами справи підтверджено факти здійснення позивачем виплати страхового відшкодування потерпілій особі в розмірі 23490,36 грн. та виникнення в нього права вимоги, яке страхувальник, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Проте, не підтверджено права на стягнення в порядку регресу з відповідача вартості виплаченої пені та відшкодування сум ПДВ.
З огляду на викладене, з врахуванням практики застосування законодавства вищою судовою інстанцією, суд прийшов до висновку , що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Судові витрати слід віднести на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись 3, 4, 41, 42, 43, 44; 45, 46, 12, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 49,82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРА і К " (79008, м.Львів, вул.Л.Українки,7, Код ЄДРПОУ 3189623) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія» (03056, м.Київ вул.Борщагівська,145, код ЄДРПОУ 23734213) - 23490,36 грн. відшкодування в порядку регресу, 1743,62 грн. судового збору.
3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.
Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 30.03.2015 року.
Суддя Березяк Н.Є.