25 лютого 2015 р. Справа № 804/20675/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання - Германюк Т.В., за участю: позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - Горобець К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Амур - Нижньодніпровському районі
м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень, вимоги та рішення,-
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0032281703 від 09.12.2014 року на суму 46689 грн. 98 коп., з яких 31126 грн. 65 коп. - за основним платежем, 15563 грн. 33 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями; визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0032331703 від 09.12.2014 року на суму 510 грн., визнання недійсним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28.11.2014 року № Ф 0030791703 на суму 44278 грн. 03 коп., як такі, що прийняті на підставі акту перевірки від 28.11.2014 року за № 3323/1703/НОМЕР_2, висновки якого не відповідають фактичним обставинам та протирічать діючому законодавству; визнання недійсним та скасування рішення №0032291703 від 09.12.2014 року на суму 19925 грн. 19 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у АНД районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, за наслідками якої складено акт перевірки № 3323/1703/НОМЕР_2 від 28.11.2014 року. На підставі акту перевірки податковим органом винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення, які позивач вважає протиправними та такими, що підлягає скасуванню, оскільки вони були прийняті всупереч нормам діючого законодавства. Крім того, позивач зазначає, що висновки, зазначені у акті перевірки є суб'єктивною думкою податкового органу і не ґрунтуються на вимогах закону. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись при цьому на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на надані суду письмові заперечення, у яких зазначено, що висновки перевірки відповідають фактичним обставинам справи, акт перевірки складений правомірно, згідно із діючим законодавством, висновки за результатами акту перевірки є цілком обґрунтованими, тому винесені податкові повідомлення - рішення є такими, що відповідають вимогам діючого законодавства, а отже підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у АНД районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області як платник податків.
Судом встановлено, що у період з 10.11.2014 року по 21.11.2014 року, посадовими особами відповідача була проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, за наслідками якої складено акт перевірки № 3323/1703/НОМЕР_2 від 28.11.2014 року.
Згідно висновків акту перевірки позивачем порушено:
- ст.201 п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2013 року у розмірі 37429 грн. 17 коп.;
- ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України, в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені-ними (п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу вбачаються як такі, що мають ознаки «нереальності здійснення операцій» по контрагенту постачальнику ТОВ «Гарант Торг Інвест» за липень 2013 року на суму 37429 грн. 17 коп., що підлягає зменшенню до 0;
- п. 187.1 ст.187, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, безпідставно включено до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість за липень 2013 року по ТОВ «Вока Д» у сумі 39895 грн. 26 коп., що підлягає зменшеню до 0;
- п.п. 177.2 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на доходи з фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2013 рік у розмірі 31126 грн. 65 коп.;
- ч. 2 ст.7, ч.11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донараховано єдиний внесок у розмірі 34,7%, який повинен бути нарахований на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичним особами - підприємцями за 2013 рік на загальну суму 44278 грн. 03 коп.;
- абз.5 п.6 ст.128 ГК України, ст.177 Податкового кодексу України, в частині неналежного ведення обліку доходів та витрат за 2013 року.
09.12.2014 року на підставі висновків перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення - рішення: №0032281703 від 09.12.2014 року на суму 46689 грн. 98 коп., з яких 31126 грн. 65 коп. - за основним платежем, 15563 грн. 33 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0032331703 від 09.12.2014 року на суму 510 грн.
Суд вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення протиправними та таким, що підлягають скасуванню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що в ході перевірки правильності визначення ФОП ОСОБА_1 сум витрат безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу та документально підтверджених, відображених в деклараціях про майновий стан і доходи за 2013 рік, встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 ст. 177 Податкового кодексу України в частині завищення витрат у декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік на суму 187145 грн. 85 коп., яке виникло внаслідок включення до складу валових витрат сум пов'язаних з придбанням товару у ТОВ «Гарант Торг Інвест» на суму 187145 грн. 85 коп. у липні 2013 року
У період, який перевірявся ФОП ОСОБА_1 мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Гарант Торг Інвест». Позивачем у липні 2013 року включено до податкового кредиту податковий кредит сформований по ТОВ «Гарант Торг Інвест» у розмірі 37429 грн. 17 коп. по наступним податковим накладним: № 5 від 05.07.2013 року на суму 105575 грн., в тому числі ПДВ - 17595 грн. 83 коп., № 23 від 19.07.2013 року на суму 119000 грн., в тому числі ПДВ - 19833 грн. 33 коп.
При цьому, судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 реалізовано придбаний товар у ТОВ «Гарант Торг Інвест» - ТОВ «Вока Д», з яким укладено договір поставки від 01.09.2011 року № 09/1. Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Вока Д» підтверджується дослідженими у судовому засіданні первинним документами, зокрема, податковими накладними № 3 від 05.07.2013 року на суму 111720 грн., у тому числі ПДВ - 18620 грн.; № 5 від 22.07.2013 року на суму 209327 грн. 33 коп., у тому числі ПДВ - 34887 грн. 89 коп.
Взаєморозрахунки між ФОП ОСОБА_1 та контрагентами проводилась у безготівковій формі. Кредиторська заборгованість по взаєморозрахункам ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Гарант Торг Інвест» у липні 2013 року відсутня.
При проведенні перевірки позивача враховано висновки, викладені у акті перевірки ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 296/22-03/38327312 від 12.05.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Гарант Торг Інвест», щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.07.2013 року по 31.07.2013 року».
Згідно вищевказаного акту перевірки встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій контрагентами - покупцями за перевіряє мий період.
Таким чином, суд доходить висновку, що посадові особи податкового органу зробили висновок про незаконність віднесення позивачем витрат з виконання договору до податкового кредиту лише на підставі акту перевірки підприємства контрагента, який жодним чином не є доказом та проігнорували факт наявності первинної документації, що підтверджує податковий кредит.
У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає «перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Суд звертає увагу, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори суперечать інтересам держави та суспільства, не підтверджена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.
Пунктом 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України передбачено, що доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.
Відповідно п.137.1 ст. 137 Податкового кодексу України, дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.
У п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України вказано, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч.1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених .
Таким чином, наведеними нормами права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Крім того, щодо порушення позивачем Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від.14 жовтня 1997 року № 363, суд зазначає наступне.
Суд не погоджується з вищевказаним твердженням відповідача, оскільки підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від його контрагентів, саме товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для формування валових доходів і витрат та отримання права на податковий кредит, у зв'язку з тим, що діючим законодавством не передбачено ставлення в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає безпідставним висновок відповідача про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).
За змістом п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. Однак, жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця.
Вищевказана позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.05.2013 року по справі №2270/10784/11.
Таким чином, наведеними нормами права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Крім того, суд звертає увагу на те, що факт транспортування (перевезення) товару від ТОВ «Гарант Торг Інвест» до ФОП ОСОБА_1 підтверджується товарно - транспортними накладними: № 17 від 07.06.2013 року, № 18 від 05.07.2013 року, № 19 від 19.07.2013 року, копії яких наявні у матеріалах справи. Згідно вищевказаних товарно - транспортних накладних транспортування товару здійснювалося ПП ОСОБА_1 Можливість даного транспортування також підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу -фургон - С (власник - ОСОБА_1.), посвідченням водія та фотокопіями транспортного засобу та складських приміщень.
Отже, висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового кодексу України є безпідставними, не підтвердженими фактичними обставинами справи.
Щодо порушення позивачем ч. 2 ст.7, ч.11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого було винесено рішення №0032291703 від 09.12.2014 року про застосування штрафних санкцій, суд зазначає що зазначене рішення підлягає скасуванню, оскільки дане порушення є похідним від вищевказаних порушень, за наслідками яких були винесені оскаржувані податкові повідомлення - рішення. Оскільки судом встановлено, що висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового кодексу України є безпідставними, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати і рішення №0032291703 від 09.12.2014 року на суму 19925 грн. 19 коп.
Керуючись ст.ст. 71, 72,158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати, винесені Державною податковою інспекцією у Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області рішення:
- податкове повідомлення-рішення №0032281703 від 09.12.2014 року на суму 46689 грн. 98 коп., з яких 31126 грн. 65 коп. - за основним платежем, 15563 грн. 33 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- податкове повідомлення-рішення №0032331703 від 09.12.2014 року на суму 510 грн.;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28.11.2014 року № Ф 0030791703 на суму 44278 грн. 03 коп.;
- рішення №0032291703 від 09.12.2014 року на суму 19925 грн. 19 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлений 02.03.2015 року.
Суддя М.В. Дєєв