Справа: № 373/2444/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Залеська А.О.
Суддя-доповідач: Старова Н.Е.
Іменем України
25 березня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Старової Н.Е.,
суддів: Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В.,
при секретарі: Молодець К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області у справі за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, треті особи: Служба у справах дітей Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, -
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, треті особи: Служба у справах дітей Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Переяслав-Хмельницької міської ради від 30.04.2014 року №140-09 про надання висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини за місцем проживання матері.
Постановою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 15.10.2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Представник апелянта, відповідача та ОСОБА_3 до судового засідання не з'явилися, що не заважає розгляду справи за їх відсутності.
Представник служби у справах дітей Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
30.04.2014 року виконавчий комітет Переяслав-Хмельницької міської ради, виніс рішення №140-09 «Про надання висновку щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4» та скасування рішення №63-05 від 25.02.2014 року. Згідно висновку від 30.04.2014 року орган опіки та піклування вважає доцільним встановити місце проживання дитини з матір'ю ОСОБА_3 (а.с.9-10).
Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернувся до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства і в апеляційній скарзі наполягав на порушення виконкомом процедури прийняття рішення №140-09 від 30.04.2014 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.02.2014 року позивач звернувся з заявою до Голови комісії з питань захисту прав дитини Переяслав-Хмельницької міської ради про встановлення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 разом з ним (а.с.81).
10.02.2014 р. та 22.04.2014, ОСОБА_3 також звернулась до комісії з питань захисту прав дитини Переяслав-Хмельницької міської ради з заявами про встановлення місця проживання сина ОСОБА_4 з нею (а.с.82-83).
При апеляційному розгляді даного спору, колегія суддів звертає увагу на вимоги п.72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМ України від 24.09.2008 року №866, де передбачено, що для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.
Працівник служби у справах дітей за місцем проживання дитини проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт за формою згідно з додатком 9.
У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання для здійснення обстеження його житлово-побутових умов та складення акта обстеження умов проживання згідно з додатком 9. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання дитини, працівник якої проводить з ним бесіду.
Під час вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини та інші обставини, що мають істотне значення.
Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров'ю та розвитку дитини.
Якщо встановлено, що жоден з батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, служба у справах дітей подає клопотання голові районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради про позбавлення таких батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.
Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказує, що з протоколу №4 засідання комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради від 23.04.2014 року вбачається, що комісія при розгляді питання встановлення місця проживання дитини заслухала обох батьків та дослідила матеріали щодо них, в тому числі, і акти обстеження житлових умов батьків та вирішила встановити місце проживання дитини з матір'ю.
Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки відповідачем не надано, та не міститься в матеріалах справи акта обстеження житлових умов батька ОСОБА_2, який не надавався виконкому для розгляду, оскільки у судовому засіданні представник служби вказав, що умови у батька виключно хороші, до матеріалів не додана довідка про сплату аліментів ОСОБА_3, що є порушенням вимог пп.3 п.72 Порядку від 24.09.2008 року №866, та де передбачено, що працівник служби у справах дітей за місцем проживання дитини проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт за формою згідно з додатком 9.
Крім того, позивач зазначає, що такі дії не були проведені, бесіда з ним не проводилась, не встановлювались відносини останнього з сином ОСОБА_4 тощо, що визнається судом апеляційної інстанції порушенням встановленого порядку при наданні висновку про встановлення місця проживання дитини.
Згідно ч.1 ст.141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Крім того, у матеріалах справи є рішення суду від 09.07.2014 року (а.с.13-14), яким встановлено, що мати дитини не працює, вагітна, що свідчить про відсутність самостійного доходу, і виключає можливість встановлення проживання дитини з матір'ю, як вказано у п.72 Порядку №866.
В контексті наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про суттєві порушення вимог, які містяться у пп.4 п.б ч.1 ст.34 Закону України «Про місцеве самоврядування» та Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМ України від 24.09.2008 року №866, при винесенні спірного рішення, що є підставою для скасування рішення відповідача №140-09 «Про надання висновку щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4» від 30.04.2014 року.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач як суб'єкт владних повноважень всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України не надав до суду належні докази правомірності своїх дій та не обгрунтував їх у встановленому законом порядку.
Згідно п.3 ч.1 ст.198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і прийняти нову постанову суду.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали та обставини справи, вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята не у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому, з урахуванням ст.202 КАС України, така постанова підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Постанову Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 15.10.2014 року - скасувати, та прийняти нову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради від 30.04.2014 року №140-09 «Про надання висновку про встановлення місця проживання малолітнього ОСОБА_4».
Постанова набирає законної сили згідно ст.254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Старова Н.Е.
Судді: Мєзєнцев Є.І.
Чаку Є.В.