"26" березня 2015 р.Справа № 915/1856/14
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Лисенко В.А.
Суддів: Ліпчанської Н.В., Ярош А.І.
(Склад колегії суддів згідно розпорядження голови суду № 162 від 25.03.2015р.)
При секретарі судового засідання: Молодові В.С.
За участю представників сторін:
від позивача - Тихоход М.М., за довіреністю № 425 від 01.10.2014р.
Інші представники в судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Са.Єр."
на рішення господарського суду Миколаївської області від 22.01.2015р.
по справі № 915/1856/14
за позовом Публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз"
до Фермерського господарства "Са.Єр."
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фермерське господарство «Алеся»
про стягнення заборгованості у сумі 31 676,22 грн.
У листопаді 2014 року Публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз"
звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом, в якому просило стягнути з Фермерського господарства "Са.Єр." заборгованість у сумі 31 676, 22 грн., в тому числі: 24 257, 69 грн. - боргу; 3 534, 15 грн. - пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань; 424, 10 грн. - 3% річних; 3 460, 27 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов оплати за договором поставки запасних частин до сільськогосподарської техніки № 10006/058/14 Б ВД від 20.06.2014 року, укладеного між сторонами.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.01.2015р. позов задоволено; стягнуто з Фермерського господарства "Са.Єр." на користь Публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз":- 24 257, 69 грн. - боргу; 3 534, 15 грн. - пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань; 424, 10 грн. - 3 % річних; 3 460, 27 грн. - інфляційних втрат; 1 827 грн. - витрат по сплаті судового збору.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що з матеріалів справи підтверджується факт наявності у відповідача боргу перед позивачем, який підлягає стягненню на підставі ст. ст. 193,230-232 ГК України та ст. 526,530,611,625,712 ЦК України.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Фермерське господарство "Са.Єр." звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу сторона посилається на невірний розрахунок зроблений позивачем інфляційних втрат.
У відзиві на апеляційну скаргу сторона просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представники ФГ «Са.Єр.» та ФГ «Алеся» у судове засідання не з'явились, не скористались наданим їм ст. 22 ГПК України правом та повноважних представників не направили.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини неявки повноважних зазначених представників суду не відомі.
Апеляційною інстанцією також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.
Відповідно до приписів п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2010р. № 01-08/140 „Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судова колегія дійшла висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників відповідача та третьої особи.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.06.2014 року між ПАТ "Компанія "Райз" (постачальник) та ФГ "Са.Єр." (покупець) було укладено Договір поставки запасних частин до сільськогосподарської техніки № 10006/058/14 Б ВД з Додатками, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця запасні частини для сільськогосподарської техніки (товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму в наступному порядку:
а) за умови придбання товару на загальну суму до 30 000 грн., в т.ч. ПДВ, протягом 20 днів з дня отримання першої партії (або першої одиниці) товару;
б) за умови придбання товару на загальну суму понад 30 000 грн., в т.ч. ПДВ (одноразово або частинами) - в день отримання товару.
Відповідно до п. 2.1 Договору ціна товару вказана в додатках, що становлять невід'ємну частину цього договору. Ціну договору становить загальна ціна товару, що передається за цим договором.
Відповідно до п. 2.3 Договору покупець сплачує ціну товару шляхом перерахування суми коштів, вирахуваної у відповідності до умов, що викладені в п. 2.2 на банківський рахунок постачальника, в порядку, передбаченому п. 3.4 Договору. Платіжні реквізити постачальника вказані в кінці тексту договору.
Відповідно до п. 5.1 Договору права та обов'язки сторін договору виникають з моменту укладання цього договору. Обов'язок постачальника поставити товар виникає з моменту фактичного надходження на рахунок продавця грошових коштів в повному обсязі та в терміни, визначені договором. Права та обов'язки сторін цього договору припиняються належним виконанням сторонами всіх його умов, а також в інших випадках, передбачених законом.
20.06.2014 року між сторонами підписано Додатки до Договору поставки запасних частин до сільськогосподарської техніки № 10006/058/14 Б ВД, в яких сторони визначили найменування товару, його кількість, номенклатуру, асортимент, ціну товару в гривнях та строк оплати до 31.07.2014 року (арк. справи 15-16).
На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними № ВН-10006-00389 від 20.06.2014 року на загальну суму 1 095 грн., № ВН-10006-00398 від 25.06.2014 року на суму 42 875, 87 грн., № ВН-10006-00431 від 04.07.2014 року на суму 34 425, 67 грн. (а.с. 17-19).
Представник відповідача отримав товар на підставі довіреностей № 12 від 04.07.2014 року та № 9 від 19.06.2014 року (арк. справи 20-21).
Вартість отриманого товару на загальну суму 1 095 грн. відповідачем оплачена.
Вартість отриманого товару на загальну суму 77 301, 54 грн. відповідачем повинна була бути оплачена до 31.07.2014 року.
19.09.2014 року між сторонами у справі та третьою особою був підписаний договір № 1 про переведення частини боргу по Договору поставки запасних частин до сільськогосподарської техніки № 10006/058/14 Б ВД від 20.06.2014 року, згідно умов якого відповідач перевів частину свого боргу в розмірі 50 000 грн. на ФГ "Алеся".
22.09.2014 року на підставі листа відповідача позивачем було зараховано суму в розмірі 3 043, 85 грн., сплаченого як аванс по договору № 10006/015 ВД від 04.03.2013 року, в рахунок погашення заборгованості по даному договору.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 24 257, 69 грн. (77 301, 54 грн. - 50 000 грн. - 3 043, 85 грн.).
Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
На підставі ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Доказів оплати отриманого товару відповідач до суду не надав, таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо існування заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 24 257, 79 грн., що підлягає стягненню.
Враховуючи те, що позивачем заявлено вимогу про стягнення 24 257, 69 грн., суд першої інстанції правомірно, не виходячи за межі позовних вимог без відповідного клопотання сторони, стягнув з відповідача на користь позивача 24 257, 69 грн. боргу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 7.3 Договору покупець за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків, нарахованих за користування товарних кредитом, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.
Відповідно до п. 7.4 Договору нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється в день виконання винною стороною зобов'язань за договором, забезпечених санкцією.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши розрахунок пені здійснений позивачем, судова колегія дійшла висновку щодо правильності нарахування суми.
Отже, судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 3 534, 15 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Частина 2 ст.625 ЦК України закріплює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимога позивача щодо стягнення 3 % річних з відповідача у розмірі 424, 10 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання також є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення інфляційних нарахувань є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.
Згідно абз. 2 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Листа, Вищого господарського суду України, від 17.07.2012, № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" вбачається, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).
Апелянт оскаржує суму нарахованих інфляційних втрат.
Судова колегія з цього приводу, за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі «Законодавство» перевірила інфляційні нарахування здійснені позивачем та дійшла до висновку щодо правильності нарахування суми виходячи з наступного розрахунку:
Сума боргу: 77 301,54 грн.
Рік | Місяць | Індекс
2014 8. Серпень 100,8
9. Вересень 102,9
Індекс інфляції за даний період: 103,7232%
Різниця інфляційного збільшення суми боргу: 2 878,09 грн.
Сума боргу: 24 257,69 грн.
Рік | Місяць | Індекс
2014 10. Жовтень 102,4
Індекс інфляції за даний період: 102,4%
Різниця інфляційного збільшення суми боргу: 582,18 грн.
Разом: 3 460,27 грн.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приймає до уваги розрахунок інфляційних витрат позивача як обґрунтований та такий, що здійснений згідно з вимогами діючого законодавства. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 3 460, 27 грн.
Відтак, з урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи колегія суддів приходить до висновку, що позивач обґрунтовано звернувся до суду з даним позовом і місцевий суд, відповідно, правомірно задовольнив позовні вимоги.
Розрахунок на який посилається відповідач у скарзі, до уваги судової колегії не приймається, оскільки здійсненний поденно, що суперечить вимогам діючого законодавства.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що господарський суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав вірну юридичну оцінку обставинам справи та наданим доказам, порушень норм матеріального і процесуального права не допустив, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Таким чином, апеляційна інстанції зазначає, що суд першої інстанції цілком вірно встановив обставини справи та дав ним правильну юридичну оцінку із застосуванням до спірних правовідносин належних норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального законодавства України.
За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду залишається колегією без змін.
Керуючись ст.99, 101, 103 п.1, 105 ГПК України, судова колегія -
Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Са.Єр."- залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 22.01.2015р. по справі № 915/1856/14 - без змін.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текст постанови підписано 30.03.2015р.
Головуючий суддя В.А. Лисенко
Суддя Н.В. Ліпчанська
Суддя А.І. Ярош