26 березня 2015 року Справа № 6291/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В.М.,
суддів Рибачука А.І.,Старунського Д.М.,
з участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,
представника апелянта Слемарчука Р.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 6.03.2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України у складі якої функціонує відділ примусового виконання рішень, треті особи - Міністерство фінансів України, Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, про визнання дій незаконними, скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві та зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної виконавчої служби України у складі якої функціонує відділ примусового виконання рішень, треті особи - Міністерство фінансів України, Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, про визнання дій незаконними, скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просив визнати незаконними дії та бездіяльність старшого державного виконавця та начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України; скасувати постанову відповідача про повернення виконавчого документа стягувачу; зобов'язати відновити виконавче провадження з примусового виконання рішення суду та виконати рішення суду в скорочений строк.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 6.03.2013 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. щодо повернення 29.12.2012 року виконавчого документа ОСОБА_2
Скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 29.12.2012 року про повернення виконавчого документа ОСОБА_2
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанову суду першої інстанції оскаржив відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, подавши на неї апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує на те, що Законом України «Про Державний бюджет України» визначено граничну суму на виконання відповідної програми. Оскільки в поточному році, кошти передбачені у 2012 році на програму КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» використані у повному обсязі, що підтверджується листом ДСА України, тому виплатити присуджені кошти на користь ОСОБА_2 у 2012 році не виявилося можливим. На момент прийняття оскаржуваної постанови існувала встановлена законом заборона для даного виду стягнення в 2012 році, тому постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа прийнята правомірно та відповідно до положень п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Апелянт просить скасувати постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 6.03.2013 року та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Вислухавши суддю-доповідача, апелянта, який апеляційну скаргу підтримав, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
У справі встановлено, що згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду від 1.03.2007 року по справі № 2а-227/07 стягнуто з Міністерства фінансів України на користь ОСОБА_2 29540 грн. грошової компенсації за неодержане службове обмундирування.
11.09.2007 року на виконання рішення суду по справі № 2а-227/07 позивачу був виданий виконавчий лист № 2а-227/07, на підставі якого було відкрито виконавче провадження ВП № 7755896.
Відповідно до ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 17.10.2012 року змінено спосіб та порядок виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 1.03.2007 року, на підставі якого 11.09.2007 року було видано виконавчий лист про стягнення з Міністерства фінансів України грошової компенсації за неодержане службове обмундирування на користь ОСОБА_2 в розмірі 29540 грн., шляхом стягнення вказаних коштів з Державної судової адміністрації України.
29.12.2012 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. в рамках виконавчого провадження № 7755896 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з наявною у Законі забороною для даного виду стягнення у 2012 році.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що постанова відповідача про повернення виконавчого документа стягувачу є протиправною, оскільки прийнята з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», тому підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.
Відповідно п. 9 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Згідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та 2 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Як передбачено ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу», державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку передбаченому законом.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.
Згідно ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Згідно з ч. 3 ст. 48 вищевказаного Закону, про повернення виконавчого документа державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», винесенню постанови про повернення стягувачу виконавчого документа передує складання акта в якому державний виконавець зазначає про наявність обставин зазначених у ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».
Однак, як видно з матеріалів справи, про складання акта щодо неможливості здійснити стягнення коштів, стягувач ОСОБА_2 не повідомлявся, акт на його адресу не надсилався, в постанові про повернення стягувачу виконавчого документа немає посилань на те, що державним виконавцем складався такий акт.
Крім того, згідно ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 17.10.2012 року змінено спосіб та порядок виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 1.03.2007 року, на підставі якого 11.09.2007 року було видано виконавчий лист про стягнення з Міністерства фінансів України грошової компенсації за неодержане службове обмундирування на користь ОСОБА_2 в розмірі 29540 грн., шляхом стягнення вказаних коштів з Державної судової адміністрації України.
Беручи до уваги вищенаведені обставини справи, постанова відповідача про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.12.2012 року ВП № 7755896 прийнята передчасно та з порушенням вимог, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про протиправність дій державного виконавця та правомірно скасував постанову від 29.12.2012 року про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Крім того, відповідно до ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.
Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, копії якої не пізніше наступного дня надсилаються до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.
Тому позовні вимоги ОСОБА_2 про відновлення виконавчого провадження та зобов'язання виконати рішення суду в місячний строк задоволенню не підлягають, оскільки такі дії здійснюються Державною виконавчою службою України відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним та всебічним з'ясуванням усіх обставин справи, тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Доводи апеляційної скарги, з огляду на викладене, підставою для її задоволення бути не можуть.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України залишити без задоволення.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 6.03.2013 року в справі № 308/2556/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.М. Багрій
Судді : А.І. Рибачук
Д.М.Старунський