04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"26" березня 2015 р. Справа№ 910/17149/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Гончарова С.А.
Шаптали Є.Ю.
за участю представників:
від позивача: представник - Іващенко О.В. - за довіреністю,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2014 р.
у справі № 910/17149/14 (суддя Прокопенко Л.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго", м. Київ
до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України, м. Київ
про стягнення 311 872,38 грн.,
У серпні 2014 р. Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за спожиту теплову енергію в сумі 271814,96 грн., пені у сумі 1901,17 грн., інфляційну складову боргу у сумі 23619,77 грн., 3 % річних у сумі 14536,48 грн., 6237,45 грн. витрат із сплати судового збору.
30.10.2014 р. Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив припинити провадження в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 27 996,02 грн., стягнути із відповідача на користь позивача 243818,94 грн., основного боргу, 1901,17 грн. пені, 23619,77 грн. інфляційних втрат та 3% річних сумою 14536,48 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2014 р. у справі №910/17149/14 позов задоволено частково, стягнуто з Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" основну заборгованість у розмірі 243818 грн. 94 коп., пеню в розмірі 95 грн. 06 коп., інфляційні втрати в розмірі 23619 грн. 77 коп., 3% річних в розмірі 14536 грн. 48 коп., судовий збір у розмірі 6237 грн. 45 коп., припинено провадження в частині стягнення з відповідача частини основної заборгованості в розмірі 27 996,02 грн., в решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково у сумі основного боргу із розстроченням виконання судового рішення на шість місяців.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, що мали значення для розгляду справи, визнано встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи, висновки суду, що викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач обґрунтовує правомірність рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2001 між сторонами укладений Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 3050092, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді.
У відповідності до пп. 2.2.1. та 2.3.1. Договору позивач зобов'язаний постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року в кількості та обсягах згідно з Додатком 1 до Договору, тоді, як відповідач зобов'язаний дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені в додатку 1, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Згідно п. 2 Додатку 4 до Договору відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту облікову картку (табуляграму) фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у МВРТ-4), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
Відповідно до п. 3 Додатку 4 до Договору, сплату за вказаними в п. 2 цього Додатку документами, "Абонент" виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.
Позивач посилається на те, що ним належним чином виконувалися зобов'язання за Договором, тоді як відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.08.2011 р. по 01.06.2014 р. виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.06.2014 становить 271814,96 грн., що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) та довідкою про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Умови укладеного між сторонами договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.
У заяві про уточнення позовних вимог позивач зазначає, що під час розгляду справи відповідачем було частково сплачено заборгованість у розмірі 27 996,02 грн.
Таким чином, станом на день розгляду справи у суді першої інстанції заборгованість відповідача за надану теплову енергію у гарячій воді становила 243818,94грн.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р., припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові.
Оскільки відповідачем сплачено частково суму заборгованості в розмірі 27996,02грн. в процесі розгляду даної справи, та відсутністю в цій частині позовних вимог предмету спору, суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача частини основної заборгованості в розмірі 27 996,02грн.
З огляду на викладене, сума основної заборгованості що підлягає до стягнення з відповідача становить 243818,94 грн.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов до правомірного висновку, що відповідачем було порушено умови Договору, а також вимоги ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України.
В свою чергу, відповідач належними та допустимими доказами обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 243818,94 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Позивач також просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 1901,17 грн., 23 619,77 грн. - інфляційної складової боргу, 14 536,48 грн. - 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором .
Пунктом 3.5 Додатку 4 до Договору за несвоєчасне виконання його умов передбачено пеню, яка нараховується на суму боргу на початок місяця, у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення.
Враховуючи вимоги ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня нараховується у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ в межах скороченого строку позовної давності, та відповідно до розрахунку ціни позову (Додаток 1) становить 1901,17грн.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно статті 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно розрахунку позивача сума пені складає 1901,17 грн. Контррозрахунку суми пені відповідачем суду не надано. Розрахунок пені відповідає матеріалам справи та умовам договору.
У відповідності до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Застосовуючи цей припис, слід враховувати вказівку, що міститься в п. 2.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 р. № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань". Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість зменшення пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 95,06 грн.
Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок позивача збитків від інфляції та 3% річних з простроченої суми, суд першої інстанції обґрунтовано визнав його обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 23 619,77 грн. збитків від інфляції та 14 536,48 грн. - 3% річних, підлягали задоволенню.
Також, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для розстрочення виконання рішення на шість місяців, оскільки відповідач, стверджуючі про можливість погасити заборгованість лише протягом шести місяців, не наводить жодного доводу та не надає жодного доказу на підтвердження цього.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
З огляду на викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову частково, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2014 р. у справі № 910/17149/14 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/17149/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді С.А. Гончаров
Є.Ю. Шаптала