м. Вінниця
23 березня 2015 р. Справа № 802/677/15-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Сала П.І.,
за участю
секретаря судового засідання: Череватої А.Ю.,
позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: Старжевського В.В.,
третіх осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представника третьої особи: ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до: відділу державної виконавчої служби Ямпільського районного управління юстиції
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4
про: визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження,
10.03.2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ямпільського районного управління юстиції Старжевського В.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 45914300 від 23.02.2015 року.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26.02.2015 року він отримав оскаржувану постанову, згідно з якою державний виконавець, здійснюючи примусове виконання виконавчого листа № 153/1984/14, виданого 23.12.2014 року Ямпільським районним судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 коштів за договором позики, наклав арешт на ? приміщення салону перукарні "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 57,65 м2, що знаходиться в АДРЕСА_1. При цьому позивач зазначає, що вказане нерухоме майно належить йому на праві приватної власності як приватному підприємцю і не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому боржник ОСОБА_3 жодних прав на нього немає. Натомість в порушення вимог ст. 55 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець перед вчиненням дій, спрямованих на звернення стягнення на це майно, не з'ясував, чи дійсно частка у ньому належить боржнику ОСОБА_3 Крім того позивач просить врахувати, що в силу положень ст. 73 Сімейного кодексу України стягнення за зобов'язанням одного з подружжя може бути накладено лише на його роздільне особисте майно і на виділену йому в натурі частку у спільному майні подружжя. Таким чином, накладення арешту на ідеальну частку у нерухомому майні, право власності на яке належить виключно позивачу як приватному підприємцю, суперечить вимогам матеріального права.
Позивач ОСОБА_1 та його представник у судовому засіданні адміністративний позов підтримали та надали суду пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві та в додаткових письмових поясненнях.
Представник відповідача позовні вимоги заперечив, посилаючись на доводи, викладені у письмових запереченнях на адміністративний позов. Вважає, що постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.02.2015 року винесена державним виконавцем правомірно та для забезпечення реального виконання рішення суду, що набрало законної сили. Також зазначає, що статус ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця не змінює приналежності і правового режиму спірного нерухомого майна, що арештоване з метою виконання боргових зобов'язань колишньої дружини позивача, якій на праві спільної сумісної власності належить ? частини цього майна. Просить взяти до уваги, що заява про арешт майна боржника була написана самою ОСОБА_3, яка наполягає на тому, що приміщення салону перукарні "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 57,65 м2 по АДРЕСА_1 належить і їй, оскільки було набуте під час перебування шлюбі з ОСОБА_1 Крім того, рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 07.11.2014 року за ОСОБА_3 було визнано право на ? частини майна приміщення цього салону. Однак, під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_3 відмовилась від свого позову, чим створила умови, за яких виконати рішення суду про стягнення з неї коштів на користь ОСОБА_4 виявилось неможливим внаслідок формальної відсутності у неї майна, на яке може бути звернуте стягнення. Разом із тим, іншим судовим рішенням, а саме ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області від 10.02.2015 року за поданням державного виконавця було виділено ? ідеальну частку у вбудованому приміщенні салону "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 57,65 м2, що розташоване в АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності із ОСОБА_1 Щодо положень ст. 55 Закону України "Про виконавче провадження", на які посилається позивач, то, на думку представника відповідача, вони є лише правовим механізмом, який дозволяє визначити склад майна, за рахунок якого можна погасити борг. Проте необхідність застосування цих положень залежить від дискреції самого державного виконавця. Крім того, оскільки спірні правовідносини пов'язані із примусовим виконанням судового рішення, вимоги статті 73 Сімейного кодексу України до них не можуть бути застосовані. Просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Ухвалою суду від 13.03.2015 року на підставі ч. 2 ст. 53 КАС України до участі у праві третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
У судовому засіданні ОСОБА_3 виступила на стороні відповідача та пояснила, що вона є боржником у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа № 153/1984/14, виданого 23.12.2014 року Ямпільським районним судом Вінницької області про стягнення з неї на користь ОСОБА_4 коштів за договором позики. Стверджує, що їй, як колишній дружині позивача ОСОБА_1, належить ? частина приміщення салону перукарні "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 57,65 м2, що знаходиться в АДРЕСА_1. При цьому третя особа зазначає, що таке майно було придбане за спільні кошти подружжя і вона давала нотаріально посвідчену згоду на його купівлю ОСОБА_1 Іншого майна, на яке можна звернути стягнення за виконавчим провадженням, у неї немає. Відтак, державний виконавець правомірно наклав арешт на вищевказане нерухоме майна, а посилання позивача ОСОБА_1 на те, що він є єдиним власником цього майна безпідставні.
Третя особа ОСОБА_4 та його представник в судовому засіданні адміністративний позов заперечили з мотивів, наведених у письмових поясненнях по суті позовних вимог. Стверджують, що колишнє подружжя ОСОБА_1 навмисно створює умови для зміни суб'єктної приналежності власника нерухомого майна, щоб дозволити ОСОБА_3 ухилитись від виконання своїх зобов'язань перед ОСОБА_4 Разом із тим, у матеріалах виконавчого провадження є достатньо відомостей про те, що половина приміщення салону перукарні "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належить боржнику ОСОБА_3 Водночас підстав вважати, що майновий спір між ОСОБА_1 остаточно вирішений немає.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, та оцінивши інші докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов не може бути задоволений з огляду на таке.
Встановлено, що 23.12.2014 року Ямпільським районним судом Вінницької області видано виконавчий лист № 153/1984/14 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 коштів за договором позики в сумі 20 000 доларів США, що еквівалентно 300 000 грн., а також судових витрат в сумі 3000 грн., а всього 303 000 грн.
Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ямпільського районного управління юстиції Старжевського В.В. № 45914300 від 23.12.2014 року відкрито виконавче провадження за вищевказаним виконавчим документом (а.с. 46).
Крім того, 23.12.2014 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт та заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_3, в межах суми боргу 303 000 грн. (а.с. 47).
23.02.2015 року до відповідача надійшли заяви боржника ОСОБА_3 та представника стягувача ОСОБА_6 про накладення арешту на майно боржника - ? частину приміщення салону перукарні "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 57,65 м2, що знаходиться в АДРЕСА_1, яке зареєстроване за ОСОБА_1 і є спільною власністю ОСОБА_3, так як набуте під час перебування у шлюбі з 1996 року по 2014 рік, що підтверджується договором купівлі-продажу від 29.08.2008 року (а.с. 69-71).
Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ямпільського районного управління юстиції Старжевського В.В. № 45914300 від 23.02.2015 року накладено арешт на ? частину майна, приміщення салону перукарні "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 57,65 м2, що розташоване по АДРЕСА_1, яке зареєстроване за ОСОБА_1 та належить боржнику ОСОБА_3 (а.с. 6-7).
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач ОСОБА_1, не будучи учасником виконавчого провадження, звернувся до окружного адміністративного суду з позовними вимогами про його скасування.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із ст. 2 цього Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".
Частиною 1 статті 11 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вживати заходів щодо примусового виконання рішень, встановлених Законом України "Про виконавче провадження".
В силу положень ч. 1 ст. 27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 32 Закону № 606-XIV одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб (ч. 1 ст. 55 Закону № 606-XIV).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Згідно з ч. 3 ст. 55 Закону № 606-XIV постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ч. 4 ст. 55 Закону № 606-XIV).
Як слідує з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 вважає, що державний виконавець безпідставно наклав арешт та оголосив заборону на відчуження майна, яке належить йому особисто як приватному підприємцю, а не боржнику ОСОБА_3
Отже, вирішуючи питання про правомірність застосування державним виконавцем арешту на майно, яке нібито належить іншій, ніж боржник, особі, суд фактично повинен вирішити спір про право власності, який існує між позивачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_3
Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону № 606-XIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому Пленум Верховного Суду України у постанові № 14 від 26.12.2003 року "Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" роз'яснив, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 24 ЦПК, ст. 12 ГПК) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх права та інтересів, оскільки у даному випадку, враховуючи характер спірних правовідносин та положення ч. 1 ст. 60 Закону № 606-XIV, способом захисту відповідних прав та інтересів може бути звернення до суду з позовом про визнання права власності на арештовану частину спірного майна та його звільнення з-під арешту.
Як стверджує позивач ОСОБА_1, приміщення салону перукарні "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 57,65 м2 по АДРЕСА_1 на праві власності належить винятково йому і незавершеного спору з приводу права власності на це приміщення на даний час немає.
Проте суд із вищевказаними доводами позивача не може погодитися.
Так, оглядом у судовому засіданні матеріалів виконавчого провадження встановлено, що рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 07.11.2014 року за ОСОБА_3 було визнано право на ? частину приміщення салону перукарні "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 57,65 м2, що розташоване в АДРЕСА_1. В подальшому ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 12.01.2015 року у справі № 153/622/14 провадження в частині позовних вимог про поділ майна подружжя було закрито у зв'язку з відмовою позивачки ОСОБА_3 від позову (а.с. 52-53).
Разом із тим, на думку суду, закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 про поділ майна подружжя не може свідчити про остаточне вирішення спору про право власності на зазначене нерухоме майно, оскільки аналогічний спір може бути ініційовано з інших підстав або ж шляхом звернення до суду з цивільним позовом про визнання права власності на нерухоме майно чи його частину.
Більше того, третя особа ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердила, що вона вважає себе співвласником спірного нерухомого майна і половина цього майна належить їй як одному з подружжя. Майно було придбане за спільні кошти під час перебування у шлюбі, про що свідчить довідка Ямпільської державної нотаріальної контори № 236/01-16 від 19.03.2015 року, згідно з якою вона дала згоду на купівлю її чоловіком ОСОБА_1 приміщення салону "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 57,65 м2, що розташоване в АДРЕСА_1 (а.с. 40).
Також судом встановлено, що із заявою від 23.02.2015 року про накладення арешту на частину майна, нажитого за час спільного проживання з ОСОБА_1, до державного виконавця звернулася саме ОСОБА_3, що додатково свідчить про наявність спору про право між вказаними особами як колишнім подружжям (а.с. 69).
Крім того, з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що в ході здійснення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 153/1984/14, виданого 23.12.2014 року Ямпільським районним судом Вінницької області, головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Ямпільського районного управління юстиції Старжевський В.В. вніс до суду подання про визначення частки майна боржника ОСОБА_3 в приміщенні салону "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 57,65 м2 по АДРЕСА_1, яким вона володіє спільно з ОСОБА_1, визнавши за ОСОБА_3 право власності на ? частини цього майна (а.с. 60-62).
Ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області від 10.02.2015 року у справі № 153/1984/14 подання державного виконавця задоволено частково та виділено ? ідеальної частки у вказаному приміщенні, що належить ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності із ОСОБА_1 (а.с. 67). І хоча відомості про набрання таким судовим рішенням законної сили на даний час відсутні, ця обставина додатково спростовує посилання позивача на остаточність вирішення спору з приводу права власності на вищезазначене майно.
Таким чином, з врахуванням досліджених у судовому засіданні матеріалів виконавчого провадження та інших наданих під час розгляду справи доказів, суд доходить висновку, що на момент прийняття оскаржуваної постанови у державного виконавця були достатні підстави вважати ? частину приміщення салону "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 57,65 м2 по АДРЕСА_1 майном, яке належить боржнику ОСОБА_3, однак фактично перебуває у власності інших осіб - позивача ОСОБА_1
Відтак, у діях та рішеннях відповідача не вбачається порушення вимог ст.ст. 52, 55, 57 Закону України "Про виконавче провадження".
Вирішуючи справу по суті суд також зважає на те, що застосування державним виконавцем арешту та оголошення заборони на відчуження спірного майна є необхідним заходом для забезпечення законних прав стягувача ОСОБА_4 у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа Ямпільського районного суду Вінницької області № 153/1984/14 від 23.12.2014 року, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, наявний між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спір про право на нерухоме майно безпосередньо впливає на права та інтереси стягувача ОСОБА_4, які, у випадку передчасного зняття арешту, можуть бути істотно порушені.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 71 КАС України), а згідно з ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін і третіх осіб, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та рішень, а також інші докази у справі, суд приходить до переконання про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ямпільського районного управління юстиції Старжевського В.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 45914300 від 23.02.2015 року. Тому у задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 належить відмовити.
З урахуванням вимог ст. 94 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір позивачу не присуджується.
Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 94, 158, 160, 162, 163, 167, 181, 254 КАС України суд,
у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова у повному обсязі складена: 27.03.2015 року.
Суддя Сало Павло Ігорович