"25" березня 2015 р. м. Київ К/800/13260/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Бухтіярової І.О. Костенка М.І.
при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,
за участю представників сторін: від позивача - не з'явився,
від відповідача - Дутка_Гефко Х.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби
на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.11.2011 р.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 р.
у справі № 2а-2608/11/0970 (№ 147175/11/9104)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Івано-Франківський міськмолокозавод»
до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську
про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У серпні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Івано-Франківський міськмолокозавод» (далі - позивач, ТОВ «Івано-Франківський міськмолокозавод») звернулось до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську (далі - відповідач, ДПІ у м. Івано-Франківську), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.08.2011 р. № 0001942302 та № 0001962302.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.11.2011 р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 р., позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.08.2011 р. № 0001962302; визнано протиправним в частині та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.08.2011 р. № 0001942302 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 90 000 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 15 000 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.11.2011 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач в судове засідання не з'явився, заперечення на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акта перевірки від 18.07.2011 р. № 5779/23-2/00445676 ДПІ у м. Івано-Франківську 01.08.2011 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0001942302, яким, за порушення підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 7.9.6 пункту 7.9 статті 7, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 105 788 грн., з яких 90 675 грн. - за основним платежем та 15 113 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001962302, яким, за порушення підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: дотації на молоко та м'ясо у загальному розмірі 292 527 грн., з яких 290 687 грн. - за основним платежем та 1840 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.
Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.
Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема: - рух активів у процесі здійснення господарської операції; - установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; - установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.
Для з'ясування зазначених обставин судам необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.
Ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими але не вичерпними, в матеріалах справи відсутній акт перевірки 18.07.2011 р. № 5779/23-2/00445676, що, відповідно, унеможливлює достеменно дослідити обставини які слугували підставою для винесення податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.
При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.
Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.
Відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі
Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.
Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби - задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.11.2011 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 р. у справі № 2а-2608/11/0970 (№ 147175/11/9104) - скасувати.
Справу № 2а-2608/11/0970 (№ 147175/11/9104) направити на новий судовий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя підпис І.В. Приходько
Судді підпис І.О. Бухтіярова
підпис М.І. Костенко