73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78
Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
26 березня 2015 р. Справа № 923/140/15
Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська виробничо-будівельна компанія" м. Херсон
до: державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство" с.Геройське Голопристанського району Херсонської області
про стягнення 36900грн. 00коп.
за участю представників сторін:
від позивача - адвокат Сонько В.В., довір. від 19.11.2014 р.
від відповідача - уповноважена особа Корнелюк В.В., довір від 28.11.2014 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська виробничо-будівельна компанія" (позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство" (відповідач) пеню в розмірі 21150 грн. 00 коп., штраф в розмірі 15750 грн. 00 коп. та судові витрати в розмірі 5724 грн. 00 коп.
Від представника позивача 18.02.2015 р. в порядку ст. 22 ГПК України було подано заяву про уточнення розрахунку пені, яка складає 20700 грн. Оскільки вищевказана заява не суперечить законодавству, не зачіпає інтересів інших осіб і не порушує охоронювані законом їх права, суд прийняв її до розгляду та долучив до матеріалів справи.
Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених у позові та в заяві про уточнення позовних вимог.
Відповідач в судовому засіданні та відповідно до відзиву позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
Між сторонами 02.06.2014 р. був укладений договір купівлі-продажу солі № 1/05-14 (далі договір), за умовами якого (п.1.) відповідач прийняв на себе обов'язок передати позивачу сіль.
Згідно п. 2, 3 договору кількість солі, яка передається позивачу, становить 500 тн.; договірна ціна солі становить 450грн. за 1тн., включаючи ПДВ.
Відповідно до п. 4 договору загальна вартість солі становить 225000 грн. 00 коп., включаючи ПДВ.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що право власності на сіль переходить до позивача з моменту підписання накладної на всю кількість солі, передбачену договором.
06.06.2014 р. позивачу було передано у власність 500 тн. солі, що підтверджується накладною № 3/06.
Матеріали справи містять платіжні доручення, з яких вбачається, що позивач з 26.06.2014 р. по 27.08.2014 р. в повному об'ємі сплатив вартість солі, яка складає 225000грн. 00 коп.
Відповідно до умов договору (п.5.2.) вищевказана кількість солі була передана відповідачу на зберігання, про що був складений акт прийому-передачі солі на відповідальне зберігання № 1/3 від 06.06.2014 р.
Крім того, вищевказаним пунктом передбачено, що зберігання здійснюється з моменту передачі права власності на сіль і до моменту її вивезення позивачем, але не пізніше ніж до 31.12.2014 р.
Пунктом 5.3. договору передбачено, що відвантаження солі здійснюється в період з 02.06.2014 р. по 31.12.2014 р. партіями, відповідно до заявленої позивачем кількості, з оформленням товарно-транспортних накладних з поміткою "з відповідального зберігання". Відповідач забезпечує позивачу відвантаження солі в упаковці - поліпропіленових мішках, вагою нетто - 35 кг.
Відповідно до п. 7.1. договору сіль відвантажується на умовах самовивезення, автомобільним транспортом позивача. Завантаження солі в автотранспорт здійснюється відповідачем.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони свої договірні зобов'язання по договору купівлі-продажу виконали належним чином, а саме: позивач сплатив вартість солі в повному об'ємі, а відповідач на підставі вищевказаної накладної передав у власність позивача 500 тн. солі.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, у зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до вимог ст.ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, що відповідачу був направлений лист-вимога № 19/11-1 від 19.11.2014 р., який був залишений без відповіді.
Матеріали справи дійсно містять вищевказаний лист з вимогою відвантажити сіль, однак він направлений позивачем лише в кінці листопада 2014 р., хоча відповідно до п.5.3. договору, що відвантаження солі здійснюється в період з 02.06.2014 р. по 31.12.2014 р.
Натомість суд зазначає, що в супереч вимогам ст. 953 ЦК України, в матеріалах справи відсутня вимога позивача до відповідача про повернення солі з відповідального зберігання та відсутні докази отримання її відповідачем.
Судом встановлено, що позивачем не надано підтвердження факту прибуття до відповідача з автотранспортом з метою отримання товару, що суперечить умовам договору (п. 7.1. договору, сіль відвантажується на умовах самовивезення, автомобільним транспортом позивача. Завантаження солі в автотранспорт здійснюється відповідачем.).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до суду були подані на підтвердження факту вивезення солі з його території в серпні та в вересні 2014 р. договір купівлі-продажу солі № 2/08-14 від 20.08.2014 р., укладеного між ТОВ "Херсонська виробничо-будівельна компанія" та ТОВ "Прайм-П", докладна записка комірника від 02.03.2015 р., реєстри товарно-транспортних накладних, товарно-транспортні накладні, та акт прийому-передачі солі із зберігання № 2/3 від 30.08.2014 р.
Представник позивача заперечив цей факт, однак документальним підтвердженням цього не спростував.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
На підставі вищевказаної статті, грошове зобов'язання наступає лише у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, однак суд приходить до висновку, що таке зобов'язання не настало, оскільки відповідач фактично виконав свої обов'язки за договором.
Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем на підставі ст. 33 ГПК України документально не було доведено ті обставини, на які він посилався в позовній заяві як на підставу своїх позовних вимог.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати по справі при відмові в позові покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
Повне рішення складено 30.03.2015 р.
Суддя В.П.Ярошенко