23.03.15р. Справа № 904/370/15
За позовом Приватного підприємства "Ротор", (м. Дніпропетровськ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохліб № 8", (м. Дніпропетровськ)
про стягнення 12 824,14 грн.
Суддя Дубінін І.Ю.
Представники:
Від позивача: Шмельова І.К. - представник (дов. № б/н від 12.01.15р.)
від відповідача: Костиско О.М. - представник (дов. № б/н від 20.10.14р.)
Приватне підприємство "Ротор" (далі-позивач) звернулося до господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохліб № 8" (далі-відповідач) про стягнення 12 824,14 грн.
Сума позову складається з наступних сум: 11 695,24 грн. - основний борг, 174,57 грн. - пеня, 18,70 грн. - 3% річних, 350,86 грн. - інфляційні втрати, 584,76 грн. - 5% штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 45 від 31.07.14р., в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар.
Відповідачем 02.03.15р. подано до канцелярії суду відзив на позовну заяву № 02/03.03 від 02.03.15р., в якому з позовними вимогами позивача не погоджується та просить відмовити у задоволенні позову повністю виходячи з наступного.
У позовній заяві позивач зазначає, що між сторонами був укладений договір поставки № 45 від 31.07.14р., у період з 31 липня 2014 року по грудень 2014 року відповідачу був поставлений товар на загальну суму 28 776,00 грн., що позивач підтверджує накладними та довіреностями на уповноваженого представника ТОВ "Дніпрохліб № 8", але усі накладні надані позивачем містять посилання на договір № 53 від 22.08.14р.
Таким чином, вищевказані накладні не мають відношення до договору поставки № 45 від 31.07.14, не можливо визначити а ні умови поставки, а ні виконання зобов'язань позивача перед відповідачем, відповідно до вищевказаного договору, а ні строку оплати за поставлені товари.
13 березня 2015 року після початку розгляду справи по суті Приватним підприємством "Ротор" надані письмові пояснення на відзив відповідача № 109 від 12.03.15р., в яких зазначено, що на підставі договору поставки № 45 від 31.07.2014 року в межах фінансово-господарської діяльності у грудні місяці 2014 року позивач поставив на користь відповідача товар на загальну суму - 28 776,00 грн., а підтвердження цього факту позивач надавав разом з позовною заявою копії видаткових накладних. Видаткові накладні підписані обома сторонами, в графі "Отримав(ла)" наявний підпис уповноваженої особи, яка прийняла товар. Повноваження особи на прийняття товару підтверджуються довіреностями № 285 від 10.12.2014р., № 291 від 16.12.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохліб № 8", що видані на ім'я Купріянової Світлани Володимирівни (комірник) для отримання товарно-матеріальних цінностей.
Також, позивач посилається на те, що відповідач цілком справедливо зазначив на помилку, що міститься у видаткових накладних, а саме вказав на те, що у видаткових накладних зазначено інший договір, не № 45 від 31.07.2014р., а № 53 від 22.08.2014р.
Цей факт позивач пояснює тим, що договір № 53 від 22.08.2014р. був укладений між сторонами. Договір стосується переводу боргу: боржник - ПАТ "Хліб", новий боржник - ТОВ "Дніпрохліб № 8", кредитор - ПП "Ротор", сума боргу становить - 17 264,50 грн. Борг виник у результаті невиконання боржником умов договору № 3/960 на поставку товару від 03.01.2012р.
Після укладання зазначеного договору, бухгалтерія ввела його у програму "1С:Підприємство". Особливість цієї програми: вона вводить у первинні документи (видаткові накладні, рахунки) останній документ. Таким чином у первинних документах, які були надані суду, зазначено останній договір - договір № 53 про переведення боргу від 22.08.2014р., що був укладений між позивачем та відповідачем. Працівник, що оформлює видаткові накладні, повинен був перевірити та руками виправити номер договору та його дату у видаткових накладних. Сталася технічна помилка. Однак це не є підставою для ствердження, що товар не передавався позивачем відповідачу. Видаткові накладні підтверджують факт передачі, а те, що товар передавався на відповідні суми на підставі договору № 45 від 31.07.2014р. підтверджують податкові накладні, що включені позивачем в податкову декларацію як зобов'язання.
Суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Розгляд справи відкладався з 12.02.15р. на 03.03.15р. та з 03.03.15р. на 23.03.15р.
В порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи представників позивача та відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
31 липня 2014 року між Приватним підприємством "Ротор", як постачальник, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпрохліб № 8", як покупець, було укладено договір № 45.
Згідно п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар згідно з цим договором (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором..
Пунктом 1.2. договору передбачено, що кількість, асортимент, найменування, ціну, рядків, адрес і умови поставки товару сторони вказують в специфікаціях.
Специфікації, накладні, рахунок-фактури є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.3. договору).
Відповідно до п. 1.5. договору, поставка товару проводиться партіями відповідно до підписаних та скріпленими печатками сторін специфікаціями.
Постачальник зобов'язаний передати товар у строки та на умовах зазначених у специфікації, при наявності даного товару на складі постачальника. У разі відсутності (повної або часткової) товару або в інших випадках не можливості здійснити поставку, постачальник повідомляє про це покупця засобами факсимільного або телефонного зв'язку, після чого сторони погоджують нові терміни та кількість поставки (п. 2.1. договору).
Датою поставки товару є дата фактичного отримання покупцем товару у постачальника згідно з накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою печатками сторін. Право власності на товар переходить в момент фактичного отримання товару.
Якщо товар поставляється в тарі, то покупець отримує право власності тільки на товар, а тара підлягає обов'язковому поверненню постачальникові на протязі 20 календарних днів (п. 2.2. договоу).
Згідно п. 4.1. договору, ціна на товар базується на відомостях, вказаних в прайс-листах постачальника, які не є невід'ємною частиною цього договору і може бути змінена за попереднім погодженням з покупцем згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п. 4.2. договору, покупець оплачує товар, який поставляється за цінами, погодженими сторонами і зазначеним у специфікації.
Оплата за цим договором здійснюється покупцем в рядки і на умовах зазначених у специфікації (п. 5.2. договору).
Пунктом 9.3. договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати партії товару, покупець зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також виплатити на користь постачальника штрафні санкції, які нараховуються за весь період прострочення, а саме:
- штрафну неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми;
- штрафну неустойку у вигляді штрафу в розмірі 5 відсотків від суми, простроченої до сплати більш ніж на 30 днів.
З позовної заяви вбачається, що в межах фінансово-господарської діяльності, на підставі договору поставки № 45 від 31.07.14р. у грудні місяці 2014 року Приватне підприємство "Ротор" поставило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохліб № 8" товар на загальну суму 28 776,00 грн.
Позивач зазначає, що факт поставки підтверджується наступними видатковими накладними:
- № РН-0001941 від 10.12.2014 р. на суму - 6 780,300 грн.;
- № РН-0001972 від 16.12.2014 р. на суму - 19 500,00 грн.;
- № РН-0001973 від 16.12.2014 р. на суму - 2 496,00 грн.
З видаткових накладних вбачається, що вони підписані обома сторонами, в графі "Отримав(ла)" наявний підпис уповноваженої особи, яка прийняла товар. Тобто, за своїми ознаками така накладна є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем товару. Повноваження особи на прийняття товару підтверджуються довіреностями № 285 від 10.12.2014р., № 291 від 16.12.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохліб № 8", що видані на ім'я Купріянової Світлани Володимирівни (комірник) для отримання товарно-матеріальних цінностей.
Поставка товару здійснювалась шляхом самостійного вивозу товару покупцем зі складу постачальника. Таким чином, позивач зазначає, що ПП "Ротор", як постачальник, виконало свої зобов'язання у повному обсязі.
В рахунок виконання своїх зобов'язань, ТОВ "Дніпрохліб № 8", як покупець, 24.12.2014р. частково здійснило оплату за поставлений товар у розмірі - 1 442,26 грн., згідно банківської виписки від 24.12.2014р., яка додається до позовної заяви. Цією сумою було частково сплачений товар, що був поставлений позивачем згідно видаткової накладної № РН-0001941 від 10.12.2014 р. на суму - 6 780,300 грн. (залишок - 2 842,24 грн.).
Також Товар, що був поставлений позивачем згідно видаткової накладної № РН-0001972 від 16.12.2014р. та № РН-0001973 від 16.12.2014р. 13.01.2015р. був частково повернутий відповідачем, що підтверджується накладною на повернення № 1 від 13.01.2015р. За видатковою накладною № РН-0001972 від 16.12.2014р. товар повернуто на суму - 128,31 грн., залишок - 6 669,00 гри. За видатковою накладною № РН-0001973 від 16.12.2014р. товар повернуто на суму - 312,00 грн., залишок-2 184,00 грн.
Таким чином, позивач посилається на те, що сума основного боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохліб № 8" перед Приватним підприємством "Ротор" з урахуванням часткового повернення товару та часткової його сплати на момент підготовки позову становить у сумі 11 695,24 гривень.
У зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохліб № 8", а також на підставі п. 9.3. договору поставки та ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 174,57 грн., 3% річних у сумі 18,70 грн., інфляційні втрати у сумі 350,86 грн. та 5% штрафу у сумі 584,76 грн., згідно розрахунку, який знаходиться в матеріалах справи.
Приймаючи рішення господарський суд виходить із наступного.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства. Якщо у зобов'язаннi встановлений строк (термiн) його виконання, то воно пiдлягає виконанню у цей строк (термiн).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи встановлено, що усі видаткові накладні, надані позивачем, містять посилання на договір № 53 від 22.08.2014 року, а саме: № РН-0001941 від 10.12.2014 р. на суму - 6 780,300 грн.; № РН-0001972 від 16.12.2014 р. на суму - 19 500,00 грн.; № РН-0001973 від 16.12.2014 р. на суму - 2 496,00 грн.
Таким чином, усі видаткові накладні мають відношення до правовідносин між позивачем та відповідачем відповідно до визначеного в них договору № 53 від 22.08.2014р., а не договору поставки № 45 від 31.07.2015р.
Крім того, часткове повернення відповідача товару, згідно накладної № 1 від 13.01.2015р. відбувалося на підставі договору № 45 від 31.07.2014 р., та жодного відношення до видаткових накладних № РН-0001941 від 10.12.2014 року, № РН-0001972 від 16.12.2014 року та № РН-0001973 від 16.12.2014 року не має.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи викладене, судом встановлено, що позивачем не надано специфікацій до договору № 45 від 31.07.2014 року у відповідності до пунктів 1.2, 1.3., 1.5 даного договору. Крім того, у вищезазначених накладних на які посилається позивач вказано інший договір, а саме: договір № 53 від 22.08.2014р.
Таким чином, позивачем не доведено факту поставки за договором № 45 від 31.07.2014 року.
Посилання позивача у письмових поясненнях до позовної заяви на договір № 53 від 22.08.2014р. фактично є зміною підстав позову, що не допускається після початку розгляду справи по суті, а тому залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи.
За наведених обставин справи, суд не вбачає підстав для задоволення позову, відхиляє доводи позивача у справі, наведені в обґрунтування заявлених позовних вимог.
Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по справі покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 30.03.15р.
Суддя І.Ю. Дубінін