номер провадження справи 10/2/15
19.03.2015 Справа № 908/11/15-г
За позовом: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах", м. Дніпропетровськ
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА", м. Донецьк
про стягнення 9 749 грн. 53 коп.
Суддя: Алейникова Т.Г.
Представники сторін:
від позивача - Богуславський В.В., на підставі довіреності № 2.37.0.0/Д-923 від 21.05.2014 р.;
від відповідача - не з'явився.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До господарського суду звернулось Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах", м. Дніпропетровськ до Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА", м. Донецьк про стягнення заборгованості в розмірі 9 749 грн. 53 коп.
Позов подається до Господарського суду Запорізької області на підставі розпорядження ВГСУ від 02.09.2014 р. № 28-р., відповідно до якого господарським судом Запорізької області розглядаються справи, підсудні господарському суду Донецької області.
Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010 р., автоматичним розподілом справ між суддями від 05.01.2015 р., справу № 908/11/15-г передано на розгляд судді Алейніковій Т.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.01.2015 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/11/15-г, присвоєно справі номер провадження 10/2/15 та призначено судове засідання на 16.01.2015 р.
Представник відповідача у судове засідання 16.01.2015 р. не з'явився, ніяких заяв та клопотань на адресу суду не направив. Відзив до суду не надав. Про час та місце проведення судового засідання представник відповідача був повідомлений належним чином.
Представник позивача у судовому засіданні 16.01.2015 р. підтримав вимоги викладені в позовній заяві.
У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Статтею 77 ГПК України встановлено, що нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, є підставою для відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України.
У зв'язку із неявкою в судове засідання представників сторін, ненаданням відзиву на позовну заяву та для отримання всіх необхідних документів по справі, судом було відкладено розгляд справи на 16.02.2015 р. о 09 год. 50 хв.
16.02.2015 р. сторони знов у судове засідання не з'явились. Від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позовних вимог заперечує, та повідомляє суд про те, що не має можливості з'явитися у судовому засіданні.
Судом було відкладено розгляд справи на 04.03.2015 р.
У судове засідання 04.03.2015 р. відповідач не з'явився. Позивач надав у судовому засіданні клопотання про продовження розгляду справи на 15 днів.
Виходячи з вищенаведеного, суд прийняв клопотання позивача, продовживши строк розгляду справи на 15 днів до 20.03.2015 р. та відклавши судове засідання на 19.03.2015 р. о 10:00 год.
Представники позивача у судовому засіданні 19.03.2015 р. підтримав вимоги викладені в пощові та озвучив пояснення на відзив відповідача.
Відповідач до суду 19.03.2015 р. не з'явився, ніяких заяв та клопотань на адресу суду не направив. Про час та місце проведення судового засідання представник відповідача був повідомлений належним чином.
Статтею 64 ГПК України передбачено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам спору за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Таким чином, відповідач є повідомленим належним чином, про час і місце розгляду справи судом.
Згідно п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" з наступними змінами та доповненнями, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Неявка відповідача в судове засідання не перешкоджала вирішенню спору, у судовому засіданні 19.03.2015 р., розгляд справи був закінчений, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
За клопотанням представника позивача справа була розглянута без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.
Вивчивши матеріали справи та проаналізувавши докази надані позивачем, суд
ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ІНГОССТРАХ» (надалі - Позивач) та Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" уклали договір страхування № SЕ00СРS-12В61РР від 06.12.2012 року (далі - Договір). Страхові платежі за договором здійснювалися відповідно до меморіального ордеру від 06. 12. 2012 року.
Відповідно умов Договору, позивач зобов'язався в разі настання страхового випадку відшкодувати збитки в межах страхової суми в порядку та на умовах, передбачених Договором.
Об'єктом страхування за вказаним Договором є майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем "Міtsubіshi Lаnсег", реєстраційний № АА2473НН.
09.07.2013 року на 64 км 0м а/д Н-06 Сімферополь - Бахчисарай - Севастополь, сталося ДТП за участю застрахованого автомобіля під керуванням Юранова Євгенія Валерійовича, автомобілю "ЗАЗ 110307" д/н 20168КС під керуванням Ковальова Сергія Івановича та автомобілю "Форд транзіт" д.н.з № АК4320СН під керуванням Аджимамбетова Іззета Фікретовича, якого визнано винним у скоєні ДТП відповідно до постанови Бахчисарайського районного суду АР Крим від 09.08.2013 року.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілю Страхувальника заподіяно матеріальну шкоду, яка у відповідності до висновку № 586 від 25.07.2013 року складає 10259, 53 грн.
Сума страхового відшкодування до виплати Страхувальнику з урахування визначеної Договором страхування франшизи на підставі Страхового акту № И-2729 від 21.08.2013 року складає 10259, 53 грн.
Зазначене страхове відшкодування виплачено згідно заяви та листа Страхувальника (Вигодонабувача) в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 2662 від 21.08.2013 року та меморіальним ордером від 22.08.2013 року.
Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування» до Страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке Страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічне положення міститься і в ст. 993 Цивільного Кодексу України.
З огляду на викладене, після виплати страхового відшкодування Страхувальнику, до Страховика (Позивача) перейшло право вимоги до відповідальної особи.
Згідно ст. ст. 3 - 5 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до довідки про ДТП № 9229198 цивільно-правова відповідальність винної особи в ДТП застрахована у відповідача за полісом АВ/4413206. Франшиза за вказаним полісом складає 510,00 грн. та на підставі ст. 12 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» повинна бути виключена із складу вимог Позивача.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Однак, як було вище зазначено, винна особа в ДТП має поліс страхування цивільно-правової відповідальності, а отже, відповідно до ч. 22.1 ст. 22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, обов'язок відшкодувати шкоду замість винуватця в заподіянні такої шкоди, несе страховик (відповідач) в межах встановлених лімітів відповідальності та в порядку ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Виходячи із цього, відповідальною особою в розумінні ст. 27 ЗУ «Про страхування» та ст. 993 Цивільного Кодексу України, в силу положень ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є відповідач.
Позивач не скористався своїм правом досудового врегулювання спору та не надсилав на адресу відповідача претензії. Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 9 липня 2002 р. № 15-рп/2002, кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами в залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладене, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередню до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до цього,
Крім того, з оглядового листа ВГСУ від 14.01.2014 р. № 01-06/15/2014 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)» вбачається, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, має право звернутися до суду з вимогою про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, і таке право не пов'язане з попереднім зверненням з аналогічною вимогою до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність (Постанова Вищого господарського суду України від 14.11.2012 р. № 5028/17/22/2012)».
Отже, виходячи із викладеного, свої зобов'язання за договором майнового страхування Страховик (Позивач) виконав у повному обсязі, виплативши Страхувальнику суму страхового відшкодування і з цього моменту та в межах фактичних затрат, тобто, в межах виплаченої суми страхового відшкодування, має право вимоги до відповідальної особи, якою є Відповідач.
Сума вимог Позивача складає 9749, 53 грн. (дев'ять тисяч сімсот сорок дев'ять грн., 53 коп.), що розраховується як різниця між виплаченим Позивачем страховим відшкодуванням за Договором (10259,53 грн.)., та франшизою за полісом Відповідача (510,00 грн.).
Враховуючи вищевикладене, вивчивши та проаналізувавши докази надані до суду позивачем, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 173 Господарського Кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання: нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.
Відповідно ч. 1 ст. 527 Цивільного кодексу України, Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно п. 4 ст. 538 ЦК України, якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, не дивлячись на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Невиконанням своїх грошових зобов'язань відповідач порушив вищевказані вимоги законодавства й умови діючого Договору.
Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст. 629 ЦКУ, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідач в судові засідання не з'являвся, на адресу суду направив письмовий відзив, в якому проти заявлених позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.
В своєму відзиві відповідач посилається на те, що він здійснює свою діяльність виключно в порядку Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а тому, начебто, виплата позивачу страхового відшкодування повинна здійснюватись виключно на підставі поданої заяви в порядку ст. 35 зазначеного Закону, а оскільки такої заяви не було подано впродовж одного року з моменту ДТП (станом на момент проведення судового засідання), то відповідач вважає, що у задоволенні позову повинно бути відмовлено на підставі ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Однак такі посилання не містять під собою обґрунтування, що виходить із наступного.
Позивач не є потерпілою особою у розумінні Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (ст. 1.3.), а тому норми статті 36.2. не поширюється на правовідносини, що виникли між страховиком-позивачем у розумінні ЗУ "Про страхування" (далі за текстом Закон про страхування) та страховиком-відповідачем у розумінні ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі за текстом Закон про обов'язкове страхування). Потерпіла особа (у розумінні Закону про обов'язкове страхування) вже отримала страхове відшкодування (у розумінні Закону про страхування), а тому вимоги позивача ґрунтуються виключно на нормах ст. 27 Закону України "Про страхування" (аналогічні норми містить ст. 993 ЦК України), згідно якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
При цьому до позивача не переходять права потерпілої особи, що передбачені Законом про обов'язкове страхування, як помилково вважає відповідач, - до позивача переходить виключно право вимоги відшкодування витрат, пов'язаних із сплатою страхового відшкодування в порядку Закону про страхування, в межах його фактичних затрат.
З цим чітко кореспондуються норми ст. 36.4. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно якої виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Саме позивач і є тією іншою особою у розумінні Закону про обов'язкове страхування, яка сплатила страхове відшкодування за договором майнового страхування, а погодження потерпілої особи (згідно Закону про обов'язкове страхування) в даному випадку не вимагається, оскільки право на отримання відшкодування в межах фактичних затрат без такої згоди надається Позивачу статтею 27 Закону про страхування.
Для цього Позивач не повинен звертатися до відповідача з заявою в порядку Закону про обов'язкове страхування.
Відтак, пред'явлення позивачем, як страховиком потерпілої внаслідок ДТП особи, вимоги до страхової компанії, в якій застраховано цивільно-правову відповідальність винної скоєнні ДТП особи, про стягнення суми виплаченого за договором майнового страхування страхового відшкодування не суперечить вимогам ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", оскільки якщо цивільно-правова відповідальність винної особи застрахована у іншого страховика, то потерпілий має право вимоги про відшкодування шкоди до нього, а отже це право переходить і до страховика, з яким потерпілий уклав договір добровільного страхування."
Тобто, і посилання відповідача на ст. 2.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідально власників наземних транспортних засобів", яка передбачає, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону, є неправомірними, оскільки норми ст. 27 ЗУ "Про страхування" не передбачають іншого (не суперечать йому), а у сукупності із ст. 36.4. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначає право позивача на відшкодування витрат, пов'язаних із сплатою страхового відшкодування.
До того ж, з оглядового листа ВГСУ від 14.01.2014 № 01-06/15/2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" вбачається, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, має право звернутися до суду з вимогою про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, і таке право не пов'язане з попереднім зверненням з аналогічною вимогою до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність.
Цитується з листа: "Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
З приписів зазначених норм не вбачається, що позивач мав обов'язково звертатись до страховика, в якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, з вимогою щодо отримання суми виплаченого страхового відшкодування; натомість ними передбачено перехід до позивача права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування. Відповідно до зазначених законодавчих приписів позивач може реалізувати своє право шляхом подання позову до суду (постанова Вищого господарського суду України від 14.11.2012 № 5028/17/22/2012).
Щодо порушення порядку досудового врегулювання спору, про яке зазначено в запереченнях відповідача, то це є, виключно, правом, а не обов'язком позивача.
Виходячи із викладеного, позовні вимоги в цій справі є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У порушення зазначених норм закону та умов договору страхування № SЕ00СРS-12В61РР від 06.12.2012 року, відповідач зобов'язання за вказаним Договором належним чином не виконав, а саме не сплатив необхідні кошти для погашення заборгованості.
Наведені докази і доводи свідчать про те, що відповідач Приватне акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА", м. Донецьк в односторонньому порядку протиправно відмовився від виконання взятих на себе зобов'язань, щодо відшкодування витрат, пов'язаних із сплатою страхового відшкодування і не бажає добровільно сплачувати борг.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 9 749, 53 грн.
Факт порушення відповідачем умов договору страхування, а також факт заборгованості за даним договором, підтверджується матеріалами справи.
Заперечення відповідача суд до уваги не приймає, так як вони були повністю спростовані належними доказами наданими до суду позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини, викладені у справі позивачем були підтверджені належними доказами.
Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши надані докази, суд задовольняє позовні вимоги Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах", м. Дніпропетровськ до Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА", м. Донецьк про стягнення заборгованості в розмірі 9 749 грн. 53 коп.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подасться до суду; ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється 2 % від ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається повністю на відповідача, внаслідок неправильних дій якого виник спір у суді.
Керуючись ст. 22, 44, 49, 82, 84, ГПК України, суд
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах", м. Дніпропетровськ до Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА", м. Донецьк задовольнити.
Стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ АСКА" (83052, м. Донецьк, проспект Ілліча, 100, код ЄДРПОУ 13490997) на користь ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ІНГОССТРАХ» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32, МФО 305299, пот/рах № 26507050000686 в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», м. Дніпропетровська, код ЄДРПОУ 33248430) у рахунок відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування 9749 (дев'ять тисяч сімсот сорок дев'ять) 53 коп. та суму судового збору у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.
Видати наказ.
Суддя Т.Г. Алейникова
Рішення підписане 25.03.2015 р.