"23" березня 2015 р.Справа № 916/298/15-г
За позовом: Малого приватного підприємства "Агрек";
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Імексбанк";
про стягнення 33 883,22 грн.
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники сторін:
від позивача: Жебровський Є.О., згідно довіреності від 01.12.2014р.
від відповідача: не з'явився.
СУТЬ СПОРУ: Мале приватне підприємство "Агрек" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Імексбанк", в якій просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 32 184,11 грн., інфляційні втрати у сумі 963 грн., пеню у сумі 664,87 грн. та 3 % річних у розмірі 71,24 грн., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає про те, що 18.12.2014 року він звернувся до відповідача з заявою про закриття банківського рахунку, в якій просив останнього розірвати договір банківського рахунку (у національній валюті) № 79 від 30.11.2010 року; закрити поточний рахунок у національній валюті № 26005007362001; перерахувати кошти з вищевказаного рахунку згідно платіжного доручення № 2798 від 16.12.2014 року на суму 32 100,00 грн. та стягнути на користь банку комісійну винагороду за закриття рахунку.
Вказана заява була отримана ПАТ «Імексбанк» 18.12.2014 року, однак залишена ним без задоволення та реагування. Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач лише в усному порядку повідомив його про неможливість перерахування коштів з огляду на їх недостатність на кореспондентському рахунку банку.
Крім цього, позивач посилається на те, що згідно довідки, виданої філією ПАТ «Імексбанк» за № 6351 від 24.12.2014 року, залишок грошових коштів за поточним рахунком № 26005007362001 на 23.12.2014 року становить 32 184,11 грн.
Зазначене і призвело до звернення Малого приватного підприємства "Агрек" до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу у вигляді залишку коштів на поточному рахунку, пені, інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.01.2015р. було порушено провадження у справі №916/298/15-г із призначенням її до розгляду в судовому засіданні 02.03.2015 року.
Ухвалою суду від 02.03.2015 року, у зв'язку із нез'явленням в судове засідання представника відповідача, від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також неподанням витребуваних ухвалою суду доказів, розгляд справи було відкладено на 23.03.2015 року.
У судове засідання 23.03.2015 року з'явився представник позивача, який підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.
Відповідач - Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, шляхом надсилання судової ухвали про порушення провадження у справі від 28.01.2015 року та ухвали про відкладення розгляду справи від 02.03.2015 року на його юридичну адресу, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с.19,25), у судові засідання не з'являвся, про поважність причин відсутності не повідомляв, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вищевказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
При цьому, приймаючи до уваги, що, розглядаючи справу, суд повинен дослідити усі правовідносини, що виникли між сторонами, та надати їм відповідну правову оцінку, суд вказує наступне.
Відповідно п.1 ч. 2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Положеннями ч. 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Статтею 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2010 року між Малим приватним підприємством "Агрек" (Клієнт) та Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (Банк) було укладено договір банківського рахунку (у національній валюті) № 79 (а.с.10-15), згідно п. 1.1 якого банк відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунку у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою правління Національного банку України №492 від 12.11.2003 року (зі змінами та доповненнями), відкриває Клієнту поточний рахунок (рахунки) у національній валюті № 26005007362001 та зобов'язується приймати і зараховувати на відкритий рахунок грошові кошти, що надходять Клієнту, виконувати розпорядження Клієнта щодо перерахування і видачі відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком у межах, встановлених операційним часом банку.
Пунктом 2.1.10 договору передбачено, що банк має право виконувати розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку Клієнта.
Згідно до п.п.2.3.3. договору банк зобов'язується своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до діючого законодавства та нормативно-правових актів НБУ.
Відповідно до п. 2.3.4 договору, Банк зобов'язується приймати та виконувати протягом операційного часу розрахунково-касові документи Клієнта, після операційного часу приймати розрахункові документи та виконувати доручення Клієнта згідно умов п. 2.1.15.
Відповідно до п.9.1. договору цей договір укладений на невизначений строк, набуває чинності з дня його підписання.
Таким чином, укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором банківського рахунку.
У відповідності до ч.1,3 ст.1075 ЦК України, договір банківського рахунку закривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами. З вказаними положеннями повністю кореспондуються норми п.5.4, 7.3, 7.5 договору.
Порядок закриття банківського рахунку передбачено п.20.5 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492, зареєстрованої в Мінюсті України 17.12.2003 р. за № 1172/8493, згідно з якою закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття рахунку. За наявності коштів на рахунку банк здійснює завершальні операції за рахунком (з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів на підставі платіжного доручення на інший рахунок клієнта, зазначений у заяві, тощо). Датою закриття рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день (п. 20.6).
Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2014 року позивачем було направлено на адресу відповідача заяву (вих. №199) з вимогою закрити банківський рахунок №26005007362001, відкритий згідно договору банківського рахунку від 30.10.2010р., до якої було додано платіжне доручення про перерахування залишку коштів на рахунок контрагента позивача (а.с.16).
Вказана заява була отримана відповідачем в той же день 18.12.2014 року, що підтверджується наявним на вказаному документі відтиском штампу АТ «Імексбанк», однак, як зазначає позивач, і вказане не було спростовано під час судового розгляду, залишена останнім без задоволення.
З огляду на вищевказані правові норми, а також положення п. 2.3.4 договору, суд доходить висновку про виникнення у відповідача зобов'язання виконати платіжне доручення №2798 та перерахувати кошти у сумі 32 100 грн., що не було виконано останнім.
Таким чином, як встановлено судом, відповідачем було допущено порушення виконання зобов'язання, наслідком якого є настання, згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України, правових наслідків, встановлених договором або законом.
За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст.343 Господарського кодексу України встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Приймаючи до уваги, що можливість нарахування пені передбачена також нормами укладеного між сторонами договору, (п. 4.1), суд вважає правильним нарахування позивачем пені за невиконання зобов'язання згідно з розрахунком, перевіреним судом, у розмірі 664,87 грн.
Враховуючи, що вказане зобов'язання є грошовим, суд також вказує про правомірність нарахування позивачем у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України на суму боргу інфляційних втрат у розмірі 963 грн. та 3 % річних у сумі 71,24 грн., розрахунок яких є також арифметично та методологічно вірним.
Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення вказаних сум на підставі судового рішення, суд виходить з наступного.
За приписами частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування.
Як вбачається з відомостей, які є загальнодоступними та містяться на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, постановою Правління Національного банку України від 26.01.2015 року №50 Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" було віднесено до категорії неплатоспроможних. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26 січня 2015 року №16 було розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 27 січня 2015 року по 26 квітня 2015 року включно, а також призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ „ІМЕКСБАНК".
Відповідно до з ч. ч. 1 та 2 ст.1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від
імені Фонду набуває усі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Відповідно до п.1 ч.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Визначення поняття "кредитор банку" містять приписи Закону України "Про банки і банківську діяльність". Так, відповідно до статті 2 Закону, кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Таким чином, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, а банк, відповідно, виступає боржником.
При цьому, суд зазначає, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників (пункт 1 частини 6 вказаної статті)
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Таке ж визначення міститься у пункті 2.1 статті 2 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку".
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що на Мале приватне підприємство „Агрек" розповсюджується обмеження, встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а відтак вимоги щодо стягнення з останнього залишку коштів, пені, 3 % річних та інфляційних втрат не можуть бути задоволені за рахунок відповідача, в силу вказаних обмежень з огляду на введення у ПАТ «Імексбанк» тимчасової адміністрації, у зв'язку із чим у заявленому позові слід відмовити.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог Малого приватного підприємства "Агрек", судові витрати, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
.
Повне рішення складено 30 березня 2015 р.
Суддя Ю.М. Щавинська