16 лютого 2015 року № 810/104/15
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «СЯЙВО» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТДВ «Страхова компанія «СЯЙВО» з позовом до Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.08.2013 №0000212200.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідачем винесено протиправно. Позивач стверджує, що висновки відповідача щодо нікчемності укладених між позивачем та його контрагентами - ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд», ТДВ «Страхова та перестрахувальна компанія «Впевненість-Безпека», ТОВ «Страхова компанія «Зеніт», ТДВ «Страхова компанія «Відродження України» є незаконними та такими, що суперечать закону. Крім того, зазначив, що у відповідача не було підстав для видання наказу «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» та винесення спірного податкового повідомлення-рішення.
Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.
Відповідач, належно повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, явку свого представника до судового засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення засідання до суду не звертався.
Надав суду письмові заперечення проти позову, в яких просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що господарські операції позивача з контрагентами - ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», ТДВ «СПК «Впевненість - Безпека», ТДВ «СК «Зеніт», ТДВ «СК «Відродження України» здійснені без мети настання реальних наслідків страхування. Стверджує, що позивач фактично надав безповоротну фінансову допомогу.
На підставі ч. 4 ст. 122 та ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
ТДВ «Страхова компанія «СЯЙВО» зареєстроване як юридична особа 27.11.2003, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ № 213016.
Посадовими особами Бориспільської ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012.
За результатами перевірки складено Акт від 22.07.2013 №28/22-1/32704920 (далі - Акт перевірки), згідно якого встановлено, що правочини, укладені між позивачем та ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», ТДВ «СК «Зеніт», ТДВ «СК «Відродження України» є нікчемними і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Так, податковий орган дійшов висновку про те, що позивачем порушено вимоги ст.ст. 1, 29, 31 Закону України «Про страхування», ч. 1, ч. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 137.14 ст. 137, п.п. 156.1.1 п.156.1 ст. 156 ПК України.
Дані порушення призвели до того, що валові внески, одержані (нараховані) платником за договорами страхування і перестрахування за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 на загальну суму 279 880 141,00 грн., у т. ч. за 2010 рік - 185 678 560,00 грн., за 2011 рік - 93 572 433,00 грн., за 2012 рік - 629 148,00 грн., та валові внески, сплачені позивачем за договорами перестрахування з резидентами за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 на загальну суму 206 737 898,00 грн., у т.ч. за 3 квартал 2010 року - 110 480 438,00 грн., за 2010 рік - 184 932 481,00 грн. (у т.ч. 4 квартал 2010 року - 74 452 043,00 грн.), за 1 квартал 2011 року - 21 805 417,00 грн., підлягають зменшенню, оскільки, позивачем завищено податок на прибуток від страхової діяльності у сумі 2 194 267,00 грн., у т.ч. за 2010 рік у сумі 22 383,00 грн., за 1 квартали 2011 року в сумі 17 032,00 грн., за 2 - 4 квартали 2011 року в сумі 2 135 978,00 грн., за 2012 рік у сумі 18 874,00 грн.
Також в ході перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, п.п.4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено доходи за рахунок не включення сум безповоротної фінансової допомоги у загальному розмірі 18 562 741,00 грн., у т.ч.: 3 квартал 2010 року - 15 049 254,00 грн.; 4 квартал 2010 року - 3 500 851,00 грн.; 1 квартал 2011 року - 12 636,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток від діяльності іншої ніж страхова у сумі 4 640 685,00 грн. у т.ч.: 3 квартал 2010 року - 3 762 314,00 грн.; 4 квартал 2010 року - 875 212,00 грн.; 1 квартал 2011 року - 3 159,00 грн.
Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що контрагенти позивача укладали договори страхування з метою проведення транзитних фінансових операцій зі страховими компаніями, які задіяні у схемах мінімізації податкових зобов'язань та не забезпечують реального захисту прийнятих ризиків.
На підставі викладеного надані до перевірки первинні бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що у свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, висновку про порушення позивачем вимог закону при формуванні валових витрат.
На підставі висновків Акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.08.2013 № 0000212200, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «прибуток страхових організацій» у розмірі 5 800 067,50 грн., з яких за основним платежем - 4 640 685,00 грн., та за штрафними санкціями - 1 159 382,50 грн.
Позивачем оскаржено вказане податкове повідомлення-рішення у судовому порядку.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014, позов задоволено
За наслідками касаційного оскарження ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.12.2014 постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 скасовано, справу направлено до суду першої інстанцій на новий розгляд.
Скасовуючи вказані судові рішення, суд касаційний інстанції звернув увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій обмежились посиланням на наявність первинних документів за договорами з контрагентами, не дослідивши при цьому наявності ділової мети та подальшого отримання економічного ефекту за наслідками укладення та виконання спірних договорів.
Так, суд касаційної інстанції вказав, що під час нового розгляду суду слід врахувати викладене, встановити питання можливості фактичного виконання договорів та наявності економічних наслідків їх укладення, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.
Щодо взаємовідносин позивача з ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», суд зазначає наступне.
Так, 05.01.2009 між позивачем і ЗАТ «Прогрес-Фонд» укладено договір про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) № СТ-0501/02 (т. 7, а.с. 1 - 5).
Згідно п.п. 1.1 п. 1 предметом названого договору були загальні умови конкретних договорів перестрахування, які сторони мали намір укласти надалі. Кожна із сторін, що підписала даний договір, отримала право приймати від іншої сторони або передавати їй на перестрахування ризики відповідно до видів страхування, зазначених в ліцензіях сторін.
Відповідно до п.п. 1.2 п. 1 названого договору сторони могли укладати договори факультативного перестрахування (ковер-ноти, сліпи) окремо по кожному ризику (чи групі ризиків), які є його невід'ємною частиною.
Водночас, згідно п.п. 1.3 п. 1 предметом договору було зобов'язання однієї сторони (перестраховика, цесіонера) за обумовлену в ковер-ноті плату (перестрахувальну премію) відшкодовувати іншій стороні (перестрахувальнику, цеденту) частину витрат, що виникли в результаті здійснення перестрахувальником страхової виплати за оригінальним договором страхування.
Крім того, 15.07.2010 між позивачем і ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» укладено додаткову угоду до договору № СТ-0501/02 (т. 7, а.с. 6 - 7).
Згідно п. 1 додаткової угоди у зв'язку із зміною найменування ЗАТ «Прогрес-Фонд» на ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», п.п. 1.1 договору № СТ-0501/02 викладено в наступній редакції: ТОВ «Страхова Компанія «СЯЙВО» з одного боку та ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» з іншого боку уклали цей договір № СТ-0501/02.
Також, 04.01.2011 між ТОВ «Страхова Компанія «СЯЙВО» (перестрахованим) та ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» (перестраховиком) було укладено договір про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості № 0104/12-СТ (т. 7 а.с. 36 - 40).
Згідно п.п. 1.1.1 п. 1.1 названого договору перестраховик взяв на себе зобов'язання після перевищення пріоритету перестрахованого виплатити в межах своєї відповідальності, встановленої цим договором, збитки, що можуть настати після виплат перестрахованим страхових сум (їх часток) за договорами перестрахування, що складають визначений цим договором портфель.
Відповідно до п.п. 1.1.4 п. 1.1 названого договору основними умовами цього договору є страхові ризики - у відповідності з оригінальними договорами добровільного страхування від вогневих ризиків стихійних явищ. Очікувана перестрахувальна премія за цим портфелем складала 3 000 000,00 грн.
На підтвердження виконання ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» договорів № СТ-0501/02, №0104/12-СТ позивачем було надано суду:
1) ковер-ноти по факультативному пропорційному перестрахуванню (т. 7 а.с. 8 - 9, 16, 19, 24, 26, 28, 32, 34, 41, );
2) реєстри договорів страхування, перестрахування (ковер-нотів, сліпів), укладених позивачем (т. 7 а.с. 11 - 15, 17 - 18, 20-23, 25, 27, 24 - 30, 33, 35, 42);
3) акти виконаних робіт (наданих послуг) (т. 7, а.с. 72, 73);
4) таблиця по взаємовідносинах між позивачем та ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» (т. 7, а.с. 74 - 78).
Перелічені документи підписані посадовою особою ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», завірені печаткою цього підприємства та свідчать, що ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» виконані послуги.
На підтвердження здійснення розрахунку з ПрАТ "СК "Прогрес-Фонд" позивачем надано суду банківські виписки за січень - березень 2011 року (т. 7, а.с. 43 - 54).
Крім того, судом враховано, що на дату укладення та виконання договорів №СТ-0501/02 та №0104/12-СТ у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», зокрема, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АВ №987370, згідно з яким дане підприємство зареєстроване як юридична особа 07.04.1999 (т. 7 а.с. 55 - 56, 57).
Щодо взаємовідносин позивача з ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», суд зазначає наступне.
Так, ТОВ «Страхова Компанія «СЯЙВО» 01.04.2009 укладено з ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека» договір про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) №СТ-0401/73 (т. 6, а.с. 19 - 23).
Згідно п.п. 1.1 п. 1 предметом договору були загальні умови конкретних договорів перестрахування, які сторони мають намір укласти надалі. Кожна із сторін, що підписала даний договір, могла приймати від іншої сторони або передавати їй на перестрахування ризики, відповідно до видів страхування, зазначених в ліцензіях сторін.
Відповідно до п.п. 1.2 п. 1 договору сторони отримали право укладати договори факультативного перестрахування (ковер-ноти, сліпи) окремо по кожному ризику (чи групі ризиків), які є його невід'ємною частиною.
Згідно п.п. 1.3 п. 1 предметом названого договору було зобов'язання однієї сторони (перестраховика, цесіонера) за обумовлену в ковер-ноті плату (перестрахувальну премію) відшкодовувати іншій стороні (перестрахувальнику, цеденту) частину витрат, що виникли в результаті здійснення перестрахувальником страхової виплати за оригінальним договором страхування.
На підтвердження виконання ТДВ «СПК «Впевніність-Безпека» договору №СТ-0401/73 позивачем надано суду:
1) ковер-ноти по факультативному пропорційному перестрахуванню (т. 4 - т. 6, а.с. 24, 29, 34, 39, 41, 43, 45, 50,52 - 54, 58, 62, 64, 66, 68, 70, 74, 76, 80, 84, 88-89, 91-92, 96, 98, 102-103, 105, 108 -109, 113-114, 118 - 119, 122, 126, 130-131, 134-135, 139-140, 142-143, 147, 150-151, 155-156, 160, 163, 167-168, 172, 176, 180-181, 185-186, 190-191, 195, 199-200, 203-204, 208-210, 212, 216, 219-220, 222, 226, 228, 232-233, 236-237, 241, 243, 245-246);
2) реєстри договорів страхування, перестрахування (ковер-нотів, сліпів) укладених позивачем (т. 4 - т. 6, а.с. 25-28, 30-33, 35-38, 40, 42, 44, 46 - 49, 51, 55 - 57, 59-61, 63, 65, 67, 69, 71-73, 75, 77-79, 81-83, 85-87, 90, 93-95, 99-101, 104, 106-107, 110-112, 115-117, 120-121, 123-125, 127-129, 132-133, 136-138, 141, 144-146, 148-149, 152-154, 157-159, 161-162, 164-166, 169-171, 173-176, 177-179, 182-184, 187-189, 192-193, 196-198, 201-201, 205-207, 211, 213-215, 217-218, 221, 223-225, 227, 229-231, 234-235, 238-240, 242, 244, 247-248);
3) акти виконаних робіт (наданих послуг) (т. 4 а.с. 163-164);
4) таблицю по взаємовідносинах між позивачем та ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека» (т. 4, а.с. 199 - 211).
Перелічені документи підписані посадовою особою ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», завірені печаткою цього товариства та свідчать, що ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека» виконані послуги передбачені договором № СТ- 0401/73.
На підтвердження здійснення розрахунку з ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека» позивачем надано суду банківські виписки за липень - жовтень 2010 року (т. 4, а.с. 165 - 198).
Крім того, судом враховано, що на дату укладення та виконання договору №СТ-0401/73 у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», зокрема, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АВ № 987366, згідно якого дане товариство зареєстроване як юридична особа 29.04.2002 (т. 4 а.с. 1 - 2).
Щодо взаємовідносин позивача з ТДВ «СК «Зеніт», суд зазначає наступне.
Позивачем і ТДВ «СК «Зеніт» 31.03.2010 укладено договір про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) № СТ-0331/01 (т. 7, а.с. 87 - 91).
Згідно п.п. 1.1 п. 1 предметом договору були загальні умови конкретних договорів перестрахування, які сторони мають намір укласти надалі. Кожна із сторін, що підписала даний договір, могла приймати від іншої сторони або передавати їй на перестрахування ризики відповідно до видів страхування, зазначених в ліцензіях сторін.
Відповідно до п.п. 1.2 п. 1 договору сторони могли укладати договори факультативного перестрахування (ковер-ноти, сліпи) окремо по кожному ризику (чи групі ризиків). Ковер-ноти є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п.п. 1.3 п. 1 предметом названого договору було зобов'язання однієї сторони (перестраховика, цесіонера) за обумовлену в ковер-ноті плату (перестрахувальну премію) відшкодовувати іншій стороні (перестрахувальнику, цеденту) частину витрат, що виникли в результаті здійснення перестрахувальником страхової виплати за оригінальним договором страхування.
Між ТОВ «Страхова Компанія «СЯЙВО» (перестрахованим) і ТОВ «СК «Зеніт» (перестраховиком) 01.07.2010 укладено договір про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості № 0701/12-СТ (т. 7 а.с. 187 - 191).
Згідно з п.п. 1.1.1 п. 1.1 договору перестраховик взяв на себе зобов'язання після перевищення Пріоритету Перестрахованого виплатити в межах своєї відповідальності, встановленої цим договором, збитки, що можуть настати після виплат Перестрахованим страхових сум (їх часток) за договорами перестрахування, що складають визначений цим договором портфель.
Відповідно до п.п. 1.1.4 п. 1.1 названого договору основними його умовами є страхові ризики - у відповідності з оригінальними договорами добровільного страхування від вогневих ризиків стихійних явищ. Очікувана перестрахувальна премія за цим портфелем складала 1 250 000,00 грн.
На підтвердження виконання ТОВ «СК «Зеніт» договорів № СТ-0331/01, №0701/12-СТ позивачем надано суду:
1) ковер-ноти по факультативному пропорційному перестрахуванню (т. 7 а.с. 94, 96 - 97, 99, 105, 107, 109, 111, 113, 115, 117, 119, 121, 123, 125, 127, 129, 131, 133, 135,137, 139, 141, 143, 145, 148, 150, 152, 154, 156, 158, 160, 161, 163, 165, 167, 169, 171, 173, 175, 177, 179, 181, 183, 185);
2) реєстри договорів страхування, перестрахування (ковер-нотів, сліпів) укладених позивачем (т. 7 а.с. 95, 98, 103, 100 - 102, 104, 106, 108, 110, 112, 114, 116, 118, 120, 122, 124, 126, 128, 130, 132, 134, 136, 138, 140, 142, 144, 146, 148, 150, 152, 154, 156, 158, 160, 162, 164, 166, 168, 170, 172, 174, 176, 178, 180, 182, 184, 186);
3) акти виконаних робіт (наданих послуг) (т. 7, а.с. 198);
4) таблицю по взаємовідносинах між позивачем і ТДВ «СК «Зеніт» (т. 7, а.с. 92 - 93).
Перелічені документи підписані посадовою особою ТДВ «СК «Зеніт», завірені печаткою цього товариства та свідчать, що ТДВ «СК «Зеніт» виконані послуги, передбачені договорами № СТ-0331/01, № 0701/12-СТ.
На підтвердження здійснення розрахунку з ТДВ «СК «Зеніт» позивачем надано суду банківські виписки за липень 2010 року (т. 7, а.с. 192 - 196).
Крім того, судом враховано, що на дату укладення та виконання договорів №СТ-0331/01 та № 0701/12-СТ у позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ТДВ «СК «Зеніт», зокрема, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АВ № 987372, згідно якого дане товариство зареєстроване як юридична особа 12.10.2009 (т. 7 а.с. 79 - 81).
Щодо взаємовідносин позивача з ТДВ «СК «Відродження України», суд зазначає наступне.
ТОВ «Страхова Компанія «СЯЙВО» і ТДВ «СК «Відродження України» 01.04.2009 укладено договір про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) №ВУ-0401/02 (т. 3, а.с. 31-35).
Згідно .п. 1.1 п. 1 договору його предметом були загальні умови конкретних договорів перестрахування, які сторони мали намір укласти надалі. Кожна із сторін, що підписала даний договір, отримала право приймати від іншої сторони або передавати їй на перестрахування ризики відповідно до видів страхування, зазначених в ліцензіях сторін.
Відповідно до п.п. 1.2 п. 1 договору сторони могли укладати договори факультативного перестрахування (ковер-ноти, сліпи) окремо по кожному ризику (чи групі ризиків), які є невід'ємною цього частиною.
Згідно п.п. 1.3 п. 1 договору його предметом було зобов'язання однієї сторони (перестраховика, цесіонера) за обумовлену в ковер-ноті плату (перестрахувальну премію) відшкодовувати іншій стороні (перестрахувальнику, цеденту) частину витрат, що виникли в результаті здійснення перестрахувальником страхової виплати за оригінальним договором страхування.
Між ТОВ «Страхова Компанія «СЯЙВО» (перестрахованим) та ТДВ «СК «Відродження України» (перестраховиком) 07 жовтня та 01 листопада 2010 року укладено ще чотири договори про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості: №№ 1007/07-СТ, 1007/12-СТ, 1007/18-СТ та 1101/03-СТ (т. 2, а.с. 130-134, 135-139, 140-144, 145-149).
Згідно п.п. 1.1.1 п. 1.1 даних договорів Перестраховик взяв на себе зобов'язання після перевищення Пріоритету Перестрахованого виплатити в межах своєї відповідальності, встановленої цим договором, збитки, що можуть настати після виплат перестрахованим страхових сум (їх часток) за договорами перестрахування, що складають визначеним цим договором портфель.
Водночас, відповідно до п.п. 1.1.4 п. 1.1 названих договорів основними умовами цього договору є страхові ризики - у відповідності з оригінальними договорами добровільного страхування від вогневих ризиків стихійних явищ. Очікувана перестрахувальна премія за цим портфелем - 1 200 000,00 грн., 3 000 000,00 грн., 1 015 000,00 грн., 10 000 000,00 грн.
Крім того, 01.12.2010 між ТОВ «Страхова Компанія «СЯЙВО» (перестрахувальником/ретроцедентом) і ТДВ «СК «Відродження України» укладено ще одинадцять додаткових угод. Зокрема:
- додаткова угода № 1 до ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню від 07.10.2010 № 1007/46-СТ, згідно з якою у зв'язку з продовженням строку дії Генерального договору добровільного страхування від 01.07.2009 № 0701/11-Г було продовжено строк дії ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню № 1007/46-СТ від 07.10.2010 по 31.12.2011 (т. 2, а.с. 28);
- додаткова угода № 1 до ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню від 07.10.2010 № 1007/45-СТ, згідно з якою у зв'язку з продовженням строку дії Генерального договору добровільного страхування від 30.12.2009 №1230/01-Ф було продовжено строк дії ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню № 1007/45-СТ від 07.10.2010 по 31.12.2011 (т. 2, а.с. 33);
- додаткова угода № 1 до ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню від 07.10.2010 № 1007/37-СТ, згідно з якою у зв'язку з продовженням строку дії Генерального договору добровільного страхування від 01.06.2009 №0601/05-Г було продовжено строк дії ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню №1007/37-СТ від 07.10.2010 по 31.12.2011 (т. 2, а.с. 59);
- додаткова угода № 1 до ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню від 07.10.2010 № 1007/33-СТ, згідно з якою у зв'язку з продовженням строку дії Генерального договору добровільного страхування від 01.04.2010 №0401/33-Г було продовжено строк дії ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню №1007/33-СТ від 07.10.2010 по 31.12.2011 (т. 2, а.с. 69);
- додаткова угода № 1 до ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню від 07.10.2010 № 1007/32-СТ, згідно з якою у зв'язку з продовженням строку дії Генерального договору добровільного страхування від 01.04.2009 № 0401/06-О було продовжено строк дії ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню № 1007/32-СТ від 07.10.2010 по 31.12.2011 (т. 2, а.с. 73);
- додаткова угода № 1 до ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню від 07.10.2010 № 1007/29-СТ, згідно з якою у зв'язку з продовженням строку дії Генерального договору добровільного страхування від 30.04.2010 № 0430/03-Г було продовжено строк дії ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню № 1007/29-СТ від 07.10.2010 по 31.12.2011 (т. 2, а.с. 87);
- додаткова угода № 1 до ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню від 07.10.2010 № 1007/28-СТ, згідно з якою у зв'язку з продовженням строку дії Генерального договору добровільного страхування від 01.04.2010 № 0401/20-Г було продовжено строк дії ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню № 1007/28-СТ від 07.10.2010 по 31.12.2011 (т. 2, а.с. 92);
- додаткова угода № 1 до ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню від 07.10.2010 № 1007/25-СТ, згідно з якою у зв'язку з продовженням строку дії Генерального договору добровільного страхування від 01.08.2009 № 0803/03-О було продовжено строк дії ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню № 1007/25-СТ від 07.10.2010 по 31.12.2011 (т. 2, а.с. 96);
- додаткова угода № 1 до ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню від 07.10.2010 № 1007/24-СТ, згідно з якою у зв'язку з продовженням строку дії Генерального договору добровільного страхування від 01.04.2009 № 0401/04-О було продовжено строк дії ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню № 1007/24-СТ від 07.10.2010 по 31.12.2011 (т. 2, а.с. 101);
- додаткова угода № 1 до ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню від 07.10.2010 № 1007/21-СТ, згідно з якою у зв'язку з продовженням строку дії Генерального договору добровільного страхування від 01.09.2009 № 0901/03-Г було продовжено строк дії ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню № 1007/21-СТ від 07.10.2010 по 31.12.2011 (т. 2, а.с. 111);
- додаткова угода № 1 до ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню від 07.10.2010 № 1007/20-СТ, згідно з якою у зв'язку з продовженням строку дії Генерального договору добровільного страхування від 01.04.2010 № 0401/11-Г було продовжено строк дії ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню № 1007/20-СТ від 07.10.2010 по 31.12.2011 (т. 2, а.с. 28);
- додаткова угода № 1 до ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню від 07.10.2010 № 1007/11-СТ, згідно з якою у зв'язку з продовженням строку дії Генерального договору добровільного страхування від 01.07.2009 № 0701/08-Ф було продовжено строк дії ковер-ноту по факультативному пропорційному перестрахуванню № 1007/11-СТ від 07.10.2010 по 31.12.2011 (т. 2, а.с. 127).
На підтвердження виконання ТДВ «СК «Відродження України» договорів №№ ВУ-0401/02, 1007/07-СТ, 1007/12-СТ, 1007/18-СТ та 1101/03-СТ позивачем було надано суду:
1) ковер-ноти по факультативному пропорційному перестрахуванню (т. 2, а.с. 1, 3, 7, 11, 14, 16, 20, 24, 28, 29, 34, 38, 42, 46, 50, 52, 55, 60, 62, 66, 70, 74, 78, 83, 88, 93, 97, 102, 106, 112, 116, 120, 122-123, 128, т. 3, а.с. 36-174, 176, 178, 180, 182, 184, 186, 188, 190, 192, 194, 196, 198, 200, 202, 204, 206, 208, 210, 212, 214, 216, 218, 220, 222, 224, 226, 229-230, 232, 234, 236, 238, 240, 243, 245);
2) реєстри договорів страхування, перестрахування (ковер-нотів, сліпів) укладених позивачем (т. 2, а.с. 2, 4-6, 8-10, 12-13, 15, 17-19, 21-23, 25-27, 30-32, 35-37, 39-41, 43-45, 47-49, 51, 53-54, 56-58, 61, 63-65, 67-68, 71-72, 75-77, 79-82, 84-86, 89-91, 94-95, 98-100, 103-105, 107-110, 113-114, 117-119, 121, 124-125, 129, т. 3, а.с. 36-174 на звороті, а.с. 175, 177, 179, 181, 183, 185, 187, 189, 191, 193, 195, 197, 199, 201, 203, 205, 207, 209, 211, 213, 215, 217, 219, 221, 223, 225, 227-228, 231, 233, 235, 237, 239, 241- 242, 244, 246-248);
3) акт виконаних робіт (наданих послуг) (т. 2, а.с. 150);
4) таблиця по взаємовідносинах між позивачем та ТДВ «СК «Відродження Україн» (т. 2, а.с. 178 - 188).
Вказані документи підписані посадовою особою ТДВ «СК «Відродження України», завірені печаткою цього товариства та свідчать, що ТДВ «СК «Відродження України» виконані послуги, передбачені договорами №№ ВУ-0401/02, 1007/07-СТ, 1007/12-СТ, 1007/18-СТ та 1101/03-СТ.
На підтвердження факту розрахунку з ТДВ «СК «Відродження України» за перестрахування позивачем надано суду банківські виписки за жовтень - грудень 2010 року (т. 2, а.с. 151 - 177).
Крім того, судом встановлено, що на дату укладення та виконання договорів №№ ВУ-0401/02, 1007/07-СТ, 1007/12-СТ, 1007/18-СТ та 1101/03-СТ у позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ТДВ «Страхова компанія «Рада», яке було перереєстровано на ТДВ «СК «Відродження України», зокрема, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АВ № 987368, згідно якого дане товарство зареєстроване як юридична особа 10.03.2000 (т. 3 а.с. 1 - 2).
Також судом враховано дані, викладені в інформації позивача стосовно його розрахунків з ТДВ «СК «Рада» (правонаступник ТДВ «СК «Відродження України») (т. 8, а.с. 59).
Так, позивачем у 2010 році виплачено страхове відшкодування ЗАТ «СК «Солідарність» у сумі 3 988 935,42 грн., з яких у подальшому від ТДВ «СК «Рада» за договором перестрахування позивачем було отримано 3 958 735,72 грн., у той час, як у 1 кварталі 2012 року позивачем сплачено ЗАТ «СК «Солідарність» 3 530,16 грн. та отримано від даного товариства страхове відшкодування у сумі 3 512,51 грн.
Також з матеріалів справи слідує, що позивачем за перевіряємий період проведено страхові виплати на загальну суму 24 032 825,04 грн., зокрема, - ТОВ «ВКФ «Профі-Центр», ПрАТ «СК «Солідарність», ТОВ «Фірма «Агробудівельна», на підтвердження чого позивачем надано суду належним чином завірені копії документів по страхових виплатах.
Вказані документи надано позивачем під час перевірки та досліджено перевіряючими, що відображено в Акті перевірки, а їх копії містяться в матеріалах справи.
Щодо висновків податкового органу про те, що господарські операції між позивачем та ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», ТДВ «СК «Зеніт», ТДВ «СК «Відродження України» є нікчемними, суд зазначає наступне.
Згідно положення ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
У той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, недійсними у судовому порядку та не обґрунтовано висновків стосовно того, у чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами правочинів у ході укладення та виконання спірних договорів.
Зі змісту Акту перевірки слідує, що на час її проведення, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», ТДВ «СК «Зеніт», ТДВ «СК «Відродження України», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.
Проте, оскільки відповідач стверджував про нікчемність вказаних господарських операцій з підстав відсутності реальності надання послуг та, як наслідок, встановлення порушення позивачем порядку формування валових витрат, судом досліджено дане питання та встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 4 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Одним із основних видів діяльності позивача та його контрагентів за КВЕД є інші види страхування.
У свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик отриманих послуг, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що предметом вказаних правочинів є перестрахування відповідальності позивача за прийнятими на себе зобов'язаннями згідно укладених ним договорів страхування.
Відповідно до ст. 987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.
Вказана норма передбачає право страховика, який уклав договір страхування, перестрахувати частину ризиків у іншого страховика. При цьому згоди страхувальника на укладення договору перестрахування законодавством не передбачено. Відповідальним перед страхувальником в повному обсязі залишається страховик. Саме на нього покладається обов'язок виплатити страхувальнику повну суму страхової виплати. Відносини між страховиком та перестраховиком залишаються поза сферою контролю страхувальником.
У той же час норми Закон України «Про страхування» є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України, які у даному випадку є загальними нормами.
Статтею 12 Закону України «Про страхування» визначено, що перестрахування страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Отже, у разі настання страхового випадку у перестраховика виникають певні зобов'язання, зокрема, виплатити свою частину страхового відшкодування. У свою чергу у перестрахувальника теж виникають зобов'язання.
Зі змісту ст. 12 Закону України «Про страхування» та ст. 987 Цивільного кодексу України слідує, що договір перестрахування за своєю суттю є договором страхування, що укладається між спеціальними суб'єктами і об'єктом якого є ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика.
Таким чином, до такого договору мають застосовуватись положення про договір страхування. Облігаторне перестрахування - договір перестрахування, за яким страховик (цедент) повинен передати, а перестраховик прийняти всі ризики по даному виду страхування.
При цьому ст. 984 ЦК України визначено, що страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Отже, перестрахування здійснюється за договором, сторонами якого можуть бути тільки особи, які мають статус страховика за законодавством країни реєстрації.
Статтею 2 Закону України «Про страхування» (в редакції на момент укладення договорів) встановлено, що страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є: фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства», з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності; зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - філії страховиків-нерезидентів).
Відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 № 40, для отримання ліцензії на право проведення конкретних видів страхування фінансова установа зобов'язана виконати всі вимоги нормативно-правових актів України, які регулюють страхову діяльність (пункт 1.4.). При цьому відповідно до пункту 1.5. цих же умов після отримання відповідної ліцензії в Держфінпослуг страховик має право здійснювати страхову діяльність на всій території України.
З матеріалів справи слідує, що вказані контрагенти позивача на момент здійснення господарських операцій мали свідоцтва про реєстрацію фінансової установи та ліцензії на право займатися страховою діяльністю.
Доказів анулювання або скасування їх ліценцій відповідачем суду не надано.
Отже, вказані юридичні особи мали право на укладення договорів перестрахування та всі повноваження для їх укладення.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про страхування» страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності, зокрема, створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань. При цьому частина п'ятнадцята цієї ж статті визначає, що страховики, які прийняли на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні перестрахувати ризик виконання зазначених зобов'язань у перестраховиків резидентів або нерезидентів.
Згідно Положення про обов'язкові критерії та нормативи достатності, диверсифікованості та якості активів, якими представлені страхові резерви з видів страхування, інших, ніж страхування життя, страховик зобов'язаний на будь-яку дату дотримуватися нормативів диверсифікованості активів, якими представлені страхові резерви з видів страхування, інших, ніж страхування життя (далі - нормативи диверсифікованості активів), встановлених у пункті 2 цього розділу. До суми прийнятних активів, яка розраховується з метою дотримання нормативу достатності активів, включаються активи, такі як, зокрема, права вимоги до перестраховиків - разом не більше 50 відсотків страхових резервів (крім частки перестраховиків у резерві заявлених, але не виплачених збитків).
Отже, укладення договорів, які були визнані відповідачем як нікчемні, є діями сторін, спрямованими на виконання вимог діючого законодавства та були спрямовані на настання реальних наслідків.
Крім того, на підтвердження фактичного виконання робіт позивачем надано суду первинно-бухгалтерські документи щодо взаємовідносин його контрагентами.
Враховуючи, що предметом спірних правочинів є перестрахування позивачем частини своїх обов'язків перед страхувальниками у інших страховиків та вид діяльності позивача і його контрагентів, у суд вважає, що господарські операції позивача та його контрагентів підтверджуються необхідними документами, а зазначені операції використано позивачем у власній господарській діяльності.
Також суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність у ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», ТДВ «СК «Зеніт» та ТДВ «СК «Відродження України» адміністративно-господарських можливостей для здійснення діяльності, оскільки, як встановлено судом, дані товарова мають відповідні ліцензії на здійснення страхової діяльності. У свою чергу видача органом ліцензування ліцензії свідчить про наявність у суб'єкта господарювання адміністративно-господарських можливостей та відповідність його певним критеріям, необхідним для здійснення відповідного виду діяльності.
У той же час податковий орган обґрунтовує правомірність оскаржуваного рішення нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Проте, Акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження безтоварності спірних операцій, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.
Таким чином, доводи відповідача з посиланням на те, що діяльність контрагентів позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням позивачу податкової вигоди у вигляді безпідставного формування валових витрат, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить ст. 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.
При цьому суд звертає увагу на те, що отримання податковим органом інформації про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, оскільки така інформація не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірні правочини не можуть визнаватися нікчемними, оскільки відповідають волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочинів не суперечать чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральних засад суспільства.
Крім того, правовідносини між платником і державою щодо оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій, тому висновки податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.
Оскільки належними та допустимими доказами відповідачем як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків Акту перевірки, суд дійшов висновку, що вказані правочини відповідають нормам закону, а фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаними підприємствами, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які складено на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд зазначає наступне.
На момент виникнення спірних правовідносин законом, що визначав порядок сплати податку на прибуток, був Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Загальний порядок оподаткування доходів та визначення оподатковуваного доходу від страхової діяльності встановлено пунктом 7.2 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.
Як зазначено вище, у розумінні Закону України «Про страхування» договір перестрахування є різновидом договору страхування, а платіж по ньому відповідає терміну «страховий платіж».
У зв'язку з викладеним, зменшення оподатковуваного доходу страховика при здійсненні операцій перестрахування з резидентами-страховиками є правомірним. При цьому, датою зменшення валового доходу страховика (перестрахувальника), що здійснює перестрахування ризику виконання своїх зобов'язань перед страхувальником в іншого страховика (перестраховика), є дата фактичного перерахування перестраховику частини страхової премії згідно з договором страхування.
Водночас, суд звертає увагу на те, що загальні вимоги щодо формування валових витрат встановлені ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Так, згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З викладеного слідує, що право на формування валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).
Суд звертає увагу на те, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку слід встановити зміст та реальність господарської операції, які підтверджуються, зокрема, належним чином оформленими первинно-бухгалтерськими документами.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В іншому випадку у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту витрати без належних на те документів, обов'язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Так, згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
У ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» встановлено, що на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, а тому первинні документи з відображенням господарських операцій є основою і для податкового обліку.
Отже, платник податку має право формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, які відповідають вимогам чинного законодавства, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Факт виконання сторонами вказаних правочинів договірних зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: договорами, актами виконаних робіт, виписками по рахункам тощо. Факт оплати підтверджується банківськими виписками.
Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.
Будь-які докази того, що вказані розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відсутні.
Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт виконання робіт (надання послуг) за спірними правочинами документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у ході розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.
Суд звертає на те, що в Акті перевірки не вказано, у чому саме полягає порушення позивачем пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Отже, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог даної норми закону є безпідставними, а відтак позивачем правомірно зменшено суму оподаткованого доходу на розмір коштів, сплачених перестраховикам за вказаними договорами.
Нормами закону на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Відповідачем право позивача на формування валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить нормам податкового законодавства.
Так, якщо такі контрагенти не виконали своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо таких осіб. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим податковим законодавством та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, його «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).
Водночас, судом не можуть бути взяті до уваги посилання відповідача на результати перевірки контрагента позивача - ТДВ «СК «Зеніт», рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №2721/12/2670, податкові декларації за 2010 рік ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», лист ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16.07.2013 № 466/7/22-50 щодо ПАТ «СК «Прогрес-Фонд», податкові декларації даного товариства за 2010 рік, дані комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС стосовно ТДВ «СК «Рада» (щодо здійснення передачі страхових ризиків компанії, які задіяні у схемах мінімізації податкових зобов'язань), оскільки копії зазначених документів відповідачем суду надані не були.
Суд також не може погодитися з доводами відповідача, що виплати, які здійснив позивач на адресу своїх контрагентів, не можна вважати оплатою за надані ними послуги, а слід вважати безповоротною фінансовою допомогою, виходячи з наступного.
Згідно п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це:
- сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;
- сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;
- сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;
- основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).
Отже, оскільки відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності перелічених у п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обставин, суд вважає необґрунтованим висновки відповідача про надання позивачем безповоротної фінансової допомоги ПАТ «СК «Прогрес-Фонд», ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», ТДВ «СК «Зеніт» та ТДВ «СК «Відродження України».
Крім того, при прийнятті рішення у даній справі судом враховується, що у відповідача не було повноважень на видання наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, результати якої оскаржуються в межах даної адміністративної справи з урахуванням наступного.
Сторонами не заперечувалася те, що у період з 23 травня по 14 червня 2013 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, за результатами якої було складено акт перевірки від 14.06.2013 №353/22-1/32704920.
Зокрема, дану перевірку проведено на підставі наказу від 24.05.2013 «Про проведення документальної позапланової, виїзної перевірки ТДВ «СТРАХОВИК», правонаступником якого є позивач.
За наслідками перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 14.06.2013 №0007152210, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем - податок на прибуток страхових організацій у сумі 250 020,00 грн., яку позивачем було сплачено у добровільному порядку платіжним дорученням від 17.06.2013 №230.
Проте, вже 21.06.2013 (через сім днів після складання акту про результати планової виїзної перевірки позивача) відповідачем з посиланням п.п. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 ПК України видано наказ № 464 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТДВ «СК «СЯЙВО».
Так, згідно пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 ПК України визначено, що документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку, якщо контролюючим органом вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається контролюючим органом вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
У свою чергу, як вже зазначалось судом, наказ від 21.06.2013 №464 видано відповідачем (а не органом державної податкової служби вищого рівня) та за відсутності підстав визначених абз. 2 пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 ПК України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вказаний наказ видано з порушенням пп. 8.1.12 п. 78.1 ст. 78 ПК України, тобто, у відповідача були відсутні підстави для видання даного наказу та для проведення на його підставі документальної позапланової виїзної перевірки.
Отже, податкове повідомлення-рішення, винесене за результатами перевірки, яку призначено та проведено з порушенням пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 ПК України суперечить вимогам податкового законодавства. Проте, враховуючи, що позивач в межах даної адміністративної справи не оскаржував безпосередньо наказ відповідача від 21.06.2013 №464, суд не вважає за можливе прийняти рішення про визнання названого наказу протиправним.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 94, 122, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 07.08.2013 № 0000212200.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «СЯЙВО» сплачений судовий збір у сумі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Лапій С.М.