04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"25" березня 2015 р. Справа№ 910/14219/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Ропій Л.М.
Рябухи В.І.
при секретарі Царук І. О.
За участю представників:
від позивача: Чайковська Л. Б. - представник за довіреністю від 10.10.2014
від відповідача: Синельников М. О. - представник за довіреністю № ГО-14/253 від 15.12.2014
від третьої особи: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група ТАС»
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2014
у справі № 910/14219/14 (суддя Пригунова А. Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова група ТАС»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Наста»
про стягнення 21 075,52 грн.
Позов заявлено про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 21 075,52 грн., яке третьою особою як страховиком за страховим сертифікатом № 2280 від 16.08.2012 було виплачено в зв'язку з пошкодженням автомобіля «Фольцваген поло», державний номерний знак АА 9126 МН, що належить ТОВ «Ілта», в ДПТ, що сталася з вини гр. Штельмах Олени Леонтіївни, власника автомобіля «Інфініті ФХ35», державний номерний знак АС 4001 АМ, цивільно-правова відповідальність якої застрахована у відповідача. Право вимоги зазначеної суми позивач набув на підставі укладеного з третьою особою договору про відступлення права вимоги № 2503 від 25.03.2014.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2014, повний текст якого підписаний 29.12.2014, у справі № 910/14219/14 позовні вимоги задоволені повністю. Крім того, при винесенні вказаного рішення суд першої інстанції, користуючись правами наданими п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, визнав недійсним односторонній правочин, оформлений заявою відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог із третьою особою від 26.06.2014.
Визнаючи недійсним вказаний правочин, суд першої інстанції виходив з того, що, фактично, станом на 26.06.2014 (дата проведення заліку) у третьої особи були відсутні вимоги до відповідача щодо стягнення спірного відшкодування в порядку регресу, оскільки вказані вимоги, згідно з укладеним з позивачем договором про відступлення права вимоги № 2503 від 25.03.2014, були передані останньому, тобто у відповідача та третьої особи не існувало одночасно двох однорідних зобов'язань, де одна сторона була б кредитором, а інша боржником.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача обов'язку щодо відшкодування збитків у заявленій до стягнення сумі та факт невиконання відповідачем вказаного обов'язку, а також того, що позивач набув права вимоги спірної суми у встановленому законодавством порядку.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Страхова група ТАС» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 у справі № 910/14219/14 скасувати та відмовити в задоволенні позовної заяви.
В апеляційній скарзі відповідач послався на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Так, відповідач не заперечує факту існування спірного зобов'язання, але вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про недійсність одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог.
Ухвалою від 23.01.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Власов Ю.Л., судді Корсакова Г.В., Станік С.Р., апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» прийнято до провадження.
Розпорядженням керівника апарату від 02.03.2015 № 09-52/245/15, у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) у справі Власова Ю.Л. на лікарняному та відповідно до підпункту 3.1.13 пункту 3.1 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/14219/14.
Згідно з довідкою про повторний автоматичний розподіл справи №910/14219/14 між суддями від 02.03.2015, справу №910/14219/14 призначено судді-доповідачу Калатай Н.Ф.
Ухвалою від 03.03.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» прийнято до свого провадження.
Третя особа в судове засідання представників не направила, про причини неявки представників у судове засідання суду не повідомила.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.
16.08.2012 третя особа як Страховик та ТОВ «Ілта» як Страхувальник уклали страховий сертифікат № 2280 (далі Договір) (а.с. 7 т. 1), предметом якого є страхування майнових інтересів Страхувальника, що не суперечать закону, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем «Фольцваген поло», № кузова WVWZZZ6RZDY033800 (з матеріалів справи слідує, що в подальшому вказаному автомобілю присвоєно державний номерний знак АА 9126 МН - примітка суду) (далі Автомобіль).
У Договорі сторонами погоджено ліміт відповідальності Страховика в сумі 144 500 грн., терміни сплати страхового платежу та встановлений строк дії Договору - з 00 годин 00 хвилин 17.08.2012 до 24 години 00 хвилин 16.08.2013.
03.03.2013 о 12 год. 00 хв. на вул. Ветеранів в м. Луцьку сталась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення автомобілів) за участю Автомобіля під керуванням Вільчинського Дмитра Ігоровича та автомобіля «Інфініті ФХ35», державний номерний знак АС 4001 АМ (далі Автомобіль 1), під керуванням Штельмах Олени Леонтіївни.
В результаті ДТП пошкоджено Автомобіль.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.03.2013 ТОВ «Вік-Експо» виставлено постраждалій у ДТП особі - ТОВ «Ілта» рахунок № Сч-00207985 на ремонт Автомобіля на загальну суму 21 583,50 грн. (а.с. 34 т. 1).
За замовленням ТОВ «Ваш Асистанс», Фізичною особою-підприємцем Кухтовим Павлом Олександровичем (свідоцтво Фонду державного майна України про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 4101 від 01.11.2005, сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 12837/12 від 03.01.2012) проведено оцінку визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля внаслідок вказаного ДТП, та 10.04.2013 складено відповідний Звіт про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля № 2013-03-03/004 (далі Звіт) (а.с. 13-33 т. 1), згідно з яким матеріальний збиток, завданий власнику Автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП, станом на 22.03.2013 складає 21 075,52 грн.
При цьому, за змісту вказаного Звіту вбачається, що для визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля, оцінювачем використані ціни на запчастини та вартість робіт, встановлені у вищезгаданому рахунку № Сч-00207985 від 07.03.2013.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» (тут і далі в редакції чинній на дату спірної ДТП) здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
На підставі заяви Страхувальника про настання страхового випадку, третьою особою складено Страховий акт № 2013-03-03/004 від 15.06.2013 (а.с. 35 т. 1), згідно з яким, з урахуванням того, що франшиза за Договором щодо збитків, завданих ДТП, становить 0% від страхової суми (144 500 грн.), тобто 0 грн., до виплати в якості страхового відшкодування призначено 21 583,50 грн., що дорівнює вартості ремонту Автомобіля, зазначеній у рахунку-фактурі № СЧ-00207985 від 07.03.2013 ТОВ «Вік-Експо».
Як слідує з матеріалів справи, 15.06.2013 третьою особою та ТОВ «Ілта» укладено акт про проведення заліку взаємних однорідних вимог № 36 із додатком № 2 до нього (а.с. 36-38 т. 1), де сторони погодили, що, серед інших, спірне страхове відшкодування в сумі 21 583,50 грн. буде зараховано в рахунок погашення наявної у ТОВ «Ілта» як Страхувальника за Договором перед третьою особою як Страховиком заборгованості зі сплати страхових платежів.
Вказаний порядок виплати страхового відшкодування вказаний третьою особою й у Страховому акті № 2013-03-03/004 від 15.06.2013, а отже, фактично, 15.06.2013 третя особа здійснила виплату ТОВ «Ілта» страхового відшкодування в сумі 21 583,50 грн.
Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено Автомобіль, визнано Штельмах Олену Леонтіївну, що підтверджується постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.03.2013 у справі № 161/4149/13-п, провадження № 3/161/931/13 (а.с. 11-12 т. 1) та довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 9165343, сформованою Автоматизованою інформаційно-пошуковою системою «ДТП», з обліку та аналізу дорожньо-транспортних пригод, адміністратором якої є УДАІ ГУ-УМВС (а.с. 9-10 т. 1).
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З електронної бази Моторного (транспортного) страхового бюро України (https://cbd.mtibu.kiev.ua/MTSBU_Pages/Export/DetailsExport.aspx?md=7EACE6D99154FEC8A0AA056EB75F2F72E5E4BCC8885A07986E37F283093B7F435CD33CB5BB042AD03BC52E7C5E35F63C7EF7C6A68F17ECFE618FF3F8E8C3B308C708A064D9D26E56188252278132309E8EC7A2C29076703E3A29D4BA6A0A0CF569D2E5CB9A4ABFD20C9CDEC6DB2FB395A49F7B368ECEE036FC0F51FFF4F3332905CE1D51844AB89B601F33A56273109B51A84B341C0FFF6B35A9FFDA350AEE6373EB45F4618A9DB00C0A83611F0B06E3) слідує, що станом на 03.03.2013 (дата ДТП) цивільно-правова відповідальність щодо Автомобіля 1 була застрахована відповідачем згідно полісу АЕ № 0355594.
Вказаний факт відповідачем не заперечується.
Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).
За правилами ст. 22 Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування), обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.
Згідно ч. 4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з майновими вимогами.
Стаття 1 Закону встановлює, що володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Враховуючи, що матеріли справи не містять доказів того, що Штельмах О. Л. неправомірно володіла Автомобілем 1 під час скоєння спірної ДТП, її володіння забезпеченим транспортним засобом (Автомобіль 1) під час спірної ДТП вважається правомірним.
Отже, в даному випадку саме відповідач як страховик цивільно-правова відповідальності осіб, які правомірно володіють Автомобілем 1, в тому числі й Штельмах О. Л. (особи, яка визнана винною у спірній ДТП), має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП, а третя особа як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок спірної ДТП, набула право вимоги, яке ця особа, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За правилами абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону, сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.
З пояснень відповідача слідує, що франшиза за полісом АЕ № 0355594 становить 0 грн.
З метою отримання спірного страхового відшкодування, третя особа звернулась до відповідача з заявою № 1587 від 23.09.2013 на виплату страхового відшкодування (а.с. 39-40 т. 1), в якій просила відповідача перерахувати страхове відшкодування в сумі 21 583,50 грн. (сума, яка фактично виплачена третьою особою, а не визначена Звітом - примітка суду) за вказаними третьою особою реквізитами.
На вказану заяву відповідач відповів листом № 2250 від 13.12.2013 (а.с. 41 т. 1), в якому зазначив, що матеріальний збиток, завданий третій особі, згідно Звіту становить 21 075,52 грн., з огляду на що сума страхового відшкодування, що становить 21 075,52 грн., буде перерахована за вказаними в заяві третьою особою реквізитами.
Як слідує з матеріалів справи, 25.03.2014 третя особа як первісний кредитор та позивач як новий кредитор уклали договір про відступлення права вимоги № 2503 (а.с.42-48 т.1), відповідно до умов якого третя особа передала (відступила) позивачу право вимоги до боржників, в тому числі і право вимоги виплаченого страхового відшкодування в сумі 21 583,50 грн., а позивач набув право вимоги третьої особи, в тому числі й щодо вказаної суми.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. (ч. 2 ст. 516 ЦК України).
Про перехід до позивача права вимоги спірної суми відповідача було повідомлено листом позивача та третьої особи (а.с.49 т.1). На доказ отримання відповідачем вказаного листа до матеріалів справи залучено належним чином засвідчену копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0305806279949 з відміткою відповідача про отримання 18.04.2014 (а.с. 50 т. 1).
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2013 та 02.12.2013 відповідач як страховик за договором страхування № А0302501 від 22.10.2012 за платіжними дорученнями № 113787 та № 121395 (а.с.99-100 т.1) оплатив вартість відновлювального ремонту автомобіля свого страхувальника в сумі 16 753,83 грн. та 4 188,46 грн., відповідно, а всього 20 942,29 грн., пошкодженого внаслідок ДТП, цивільно-правова відповідальність винуватця в скоєнні якої застрахована третьою особою.
За твердженням відповідача, він звернувся до третьої особи з заявою № Г.05.0.0/715 від 08.01.2014 з доповненням від 29.05.2014 (а.с.101-102 т.1) про відшкодування шкоди в порядку регресу, в яких просив відшкодувати шкоду в розмірі 20 942,29 грн. (16 753,83+4 188,46), проте доказів на підтвердження такого факту матеріали справи не містять.
Крім того, за твердженням відповідача, він звернувся до третьої особи з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.06.2014 (а.с.60-61 т.1), де заявив про зарахування в односторонньому порядку зустрічних вимог третьої особи до відповідача в сумі 21 075,52 грн. (спірна заборгованість) та відповідача до третьої особи в сумі 20 942,29 грн., визначивши вказану заяву як акт взаємозаліку, а різницю між вказаними сумами, яка дорівнює 133,23 грн. (21 075,52-20 942,29), перерахував третій особі за платіжним дорученням № 13773 від 01.07.2014 (а.с.106 т.1).
Виходячи з норм ст. 598, 601, 602 ЦК України, ч. 3 ст. 203 ГК України, відповідач вважає, що підстави для стягнення з нього заявлених позивачем 21 075,52 грн. відсутні, оскільки відбулось зарахування зустрічних однорідних вимог відповідача та третьої особи на вказану суму по відшкодуванню шкоди в порядку регресу по виплаті страхових відшкодувань, для чого достатньо заяви однієї сторони, і що заява відповідача від 26.06.2014 є одностороннім правочином, який недійсним не визнавався.
Суд першої інстанції не погодився з думкою відповідача і, користуючись правами, наданими п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, визнав недійсним односторонній правочин, оформлений заявою відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог із третьою особою від 26.06.2014, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.
Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Тобто, припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги може відбуватися за односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї з сторін, проте вимоги, що підлягають зарахуванню в порядку ст. 601 ЦК України, мають існувати на день проведення заліку, бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі речей, зокрема грошей).
Проте, станом на дату вчинення відповідачем правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог (26.06.2014) у третій особи були відсутні вимоги до відповідача щодо стягнення спірного страхового відшкодування, оскільки вказані вимоги вже були передані позивачу на підставі договору про відступлення права вимоги № 2503 від 25.03.2014, і про таке відступлення відповідача було повідомлено належним чином.
Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 603 ЦК України у разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора. У разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Отже, враховуючи, що станом на 26.06.2014 у третьої особи були відсутні вимоги до відповідача щодо стягнення спірного страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 21 075,52 грн., тобто у відповідача та третьої особи не існувало одночасно двох однорідних зобов'язань, де одна сторона була б кредитором, а інша боржником, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, взявши до того ж до уваги, що третя особа під час вирішення спору заявила про невизнання заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, дійшов правильного висновку про те, що заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.05.2014 не відповідає вимогам ст.ст. 601, 603 ЦК України.
При цьому, слід врахувати, що в матеріалах справи відсутні докази направлення на адресу третьої особи заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.05.2014.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:
- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;
- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);
- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Враховуючи, що відповідно до приписів чинного законодавства, умовою зарахування зустрічних однорідних вимог є наявність таких вимог, в той час як у спірному випадку у третьої особи станом на дату вчинення відповідачем правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог (26.06.2014) були відсутні вимоги до відповідача щодо стягнення спірного страхового відшкодування, оскільки вказані вимоги вже були передані позивачу на підставі договору про відступлення права вимоги № 2503 від 25.03.2014, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого заявою відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог із третьою особою від 26.06.2014.
При цьому, посилання відповідача як на підставу скасування рішення суду першої інстанції на те, що при вирішенні спору по суті не було досліджено, чи перейшло від третьої особи до позивача право вимоги щодо спірної суми до відповідача, оскільки суд не встановив факту зарахування позивачем як новим кредитором на рахунок третьої особи як первісного кредитора коштів у розмірі ціни договору, як то передбачено п. 3.1.3 договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки правовідносини позивача і третьої особи за вказаним договором не є предметом розгляду у цій справі, в той час як в матеріалах справи відсутні докази того, що цей договір у встановленому законом порядку визнаний недійсним.
Водночас, виходячи з того, що, за наявності посилань відповідача на відсутність доказів виконання позивачем умов договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014, які обумовлюють перехід до нього права вимоги щодо спірної суми, суд першої інстанції мав дослідити вказані обставини, колегія суддів вважає за необхідне, користуючись нормою ч. 2 ст. 99 ГПК України, згідно з якою апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції, вказані обставини дослідити і зазначає про таке.
Згідно з п. 3.1.3 договору про відступлення права вимоги № 2503 право вимоги переходить до позивача з моменту підписання цього договору та після перерахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок третьої особи.
Відповідно до п 4.1 договору про відступлення права вимоги № 2503 ціна договору складає 278 670,58 грн.
З наданої позивачем під час апеляційного перегляду копії платіжного доручення № 408 від 27.03.2014 слідує, що ним третій особі, з посланням на договір про відступлення права вимоги № 2503, перераховано 278 670,58 грн.
Отже, як слідує з матеріалів справи, право вимоги до відповідача виплаченого третьою особою за умовами Договору страхового відшкодування перейшло до позивача.
При цьому, посилання відповідача на те, що платіжне доручення № 4108 від 27.07.2014 не може бути належним доказом перерахування позивачем третій особі коштів за договором про відступлення права вимоги № 2503, оскільки вказане платіжне доручення свідчить про перерахування коштів за іншими, ніж вказано у договорі про відступлення права вимоги № 2503 реквізитами, а саме: у розділі 12 договору про відступлення права вимоги № 2503 вказано, що МФО банку третьої особи ПАТ «Банк «Перший» 380708, в той час як у платіжному дорученні № 408 від 27.03.2014 зазначено, що МФО банку третьої особи ПАТ «Банк «Перший» 320995, до уваги колегією суддів не приймаються з огляду на таке.
Як слідує з наявних в мережі Інтернет відомостей, МФО банку третьої особи ПАТ «Банк «Перший» є саме 320995, в той час як зазначене у договорі про відступлення права вимоги № 2503 МФО 380708 належить ПАТ «Авант-банк» (http://www.bank.gov.ua/control/uk/bankdict/search?name=&type=®ion=&mfo=380708&edrpou=&size=&group=&fromDate=&toDate=), (http://organizations.finance.ua/ru/info/~/7oiylpmiow8iy1smaif), (http://index.minfin.com.ua/bank/?mfo), що свідчить про те, що сторонами при укладенні договору про відступлення права вимоги № 2503, ймовірніше за все, було допущено описку та невірно зазначено МФО банку третьої особи ПАТ «Банк «Перший», в той час як при перерахунку коштів у платіжному доручені № 408 від 27.03.2014 МФО банку третьої особи ПАТ «Банк «Перший» було вказано вірно.
За таких обставин, платіжне доручення № 408 від 27.03.2014 є належним доказом перерахування позивачем третій особі коштів за договором про відступлення права вимоги № 2503 від 25.03.2014, що, відповідно до п. 3.1.3 вказаного договору, свідчить про перехід права вимоги від третьої особи до позивача.
З огляду на відсутність правових підстав враховувати при вирішенні спору по суті заяву відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог із третьою особою від 26.06.2014 як одностороннього правочину в зв'язку з його недійсністю з дати вчинення, суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що в даному випадку відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності осіб, які правомірно володіють Автомобілем 1, в тому числі й Штельмах О. Л. (особи, яка визнана винною у спірній ДТП), має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП.
Як слідує з матеріалів справи, позивач, який набув за договором про відступлення права вимоги № 2503 від 25.03.2014 право вимоги третьої особи до відповідача на суму 21 583,50 грн., до стягнення з відповідача вимагає страхове відшкодування в сумі 21 075,52 грн., яке визнане відповідачем у вищезгаданому листі № 2250 від 13.12.2013, що є його правом.
Суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 21 075,52 грн.
З огляду на вищевикладене, рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Водночас, колегія суддів зауважує відповідачеві на тому, що він не позбавлений права у встановленому законом порядку звернутися до третьої особи з вимогами про стягнення на свою користь, в тому числі і в судовому порядку, суми страхового відшкодування, виплаченої відповідачем своєму страхувальнику за договором страхування № А0302501 від 22.10.2012, на зарахуванні якої в односторонньому порядку відповідач наполягав.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова група ТАС» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 у справі № 910/14219/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Приватного акціонерного товариства «Страхова група ТАС».
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група ТАС» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 у справі № 910/14219/14 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 у справі № 910/14219/14 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14219/14.
Повний текст постанови складено: 30.03.2015
Головуючий суддя Н.Ф. Калатай
Судді Л.М. Ропій
В.І. Рябуха