Справа: № 826/18592/14 Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Горбань Н.І.
Іменем України
24 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Горбань Н.І.,
суддів: Земляної Г.В., Сорочка Є.О.,
при секретарі: Драч М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу громадянина Сирії ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2015 року у справі за його адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання неправомірним та скасування рішення, зобовязання вчинити дії,-
Громадянин Сирії ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання неправомірним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 13.11.14 р. №678 про відмову в оформленні документів для вирішення питання у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог до чинного законодавства.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2015 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити позов. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Сирії, покинув країну постійного проживання та прибув на територію України 01.07.14 р. нелегально на автомобілі.
27.10.14 р. ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мотивуючи її тим, що був змушений залишити країну свого походження з політичних причин, оскільки відмовився приєднатись до армії.
Відповідач був позбавлений можливості провести з позивачем співбесіду, оскільки позивач двічі не з'явився на співбесіду, незважаючи на його запрошення у встановленому порядку, зокрема, згідно запрошень від 27.10.14 р. (на 07.11.14 р.), отримане позивачем особисто під підпис в день подачі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та 11.11.14 р., скероване за адресою проживання, вказаною у заяві.
Згідно висновку від 13.11.14 р., затвердженого начальником Управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, ОСОБА_3 рекомендовано відмовити у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Наказом Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві №678 від 13.11.14 р. "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Сирії ОСОБА_3" заявнику відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі аб. 2, 4 ч. 1 ст. 6 та ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту".
17.11.14 р. заявник отримав відповідне повідомлення про прийняте рішення та 24.11.14 р., в межах п'ятиденного строку, передбаченого ч. 9 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", звернувся до суду за захистом свого права.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Судова колегія погоджується з такою позицією з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з п. 13. ч.1. ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
При цьому, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону, особи, які потребують тимчасового захисту, - іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.
За приписами частин першої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, що, як зазначає позивач, мало місце в даному випадку, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до п. 56 Керівництва по процедурах та критеріях визначення статусу біженців (згідно Конвенції 1951 року та протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженця; Женева, 1992 р.) Управління Верховного комісара ООН у справах біженців - переслідування необхідно відрізняти від покарань за злочини згідно зі звичайним правом. Особи, які рятуються від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями. Необхідно нагадати, що біженець - це жертва чи потенційна жертва несправедливості, а не особа, яка приховується від правосуддя.
Питання надання статусу біженця дезертирам та особам, які ухиляються від військової служби, спеціально врегульовано Керівництвом.
Зокрема, за загальним правилом згідно п. 167 Керівництва у країнах, де військова служба обов'язкова, факт ухилення від цього обов'язку або непідкорення, як правило, є правопорушенням, що переслідується за законом. Що стосується дезертирства, то воно завжди і в усіх країнах - незалежно від того, чи є обов'язкова військова служба чи ні - розглядається, як кримінальний злочин. Покарання варіюється залежно від країни, і зазвичай не розглядається, як форма переслідування. Побоювання переслідування або покарання за дезертирство або ухилення від призову самі по собі не є за визначенням обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань. З іншого боку, дезертирство або ухилення від призову не є перешкодою для отримання статусу біженця. Особа може бути біженцем, одночасно будучи дезертиром, або ухиляючись від призову.
Одночасно Керівництво визначає підстави, за яких особа, яка ухиляється від військової служби, може набути статусу біженця.
Зокрема, згідно п. 169 Керівництва дезертир або особа, яка ухиляється від призову, можуть розглядатися, як біженці, якщо зможуть довести, що за вчинення військового правопорушення вони б були піддані занадто тяжкому покаранню з огляду на їх расу, релігію, національність, приналежність до певної соціальної групи, або за політичні переконання. Це також відноситься до осіб, які можуть довести, що в них є цілком обґрунтовані побоювання переслідувань з вказаних мотивів, незалежно від покарання за дезертирство; згідно п. 170 Керівництва в деяких випадках необхідність несення військової служби може бути єдиною причиною подати клопотання про надання статусу біженця, наприклад, якщо особа може довести, що несення військової служби вимагає її участі у військових діях, що суперечать його політичним, релігійним або моральним переконанням або обґрунтованим міркуванням сумління; згідно п. 172 Керівництва відмова від несення військової служби може ґрунтуватися на релігійних переконаннях.
Якщо заявник може довести, що його релігійні переконання щирі, і вони не взяті до уваги владою його країни, коли вони вимагали несення військової служби, він має підстави для подачі клопотання про надання статусу біженця.
В даному випадку позивач таких доказів не надав, тоді як посилається просто на не бажання брати участь у війні та наявність Рекомендацій УВКБ ООН стосовно осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку, від 22.10.13 р., згідно яких особами, які потребують допомоги, можуть вважатися дезертири та перебіжчики або особи, які ухиляються від призову.
Згідно п. 16 вказаних Рекомендацій, якщо клопотання, подані особами, які шукають притулку, які покинули Сирію, розглядаються в індивідуальному порядку згідно з встановленими процедурами надання статусу біженця, то УВКБ ООН вважає, що особи, які мають одну з нижчеприведених характеристик або їх сукупність, можуть потребувати міжнародного захисту у розумінні Конвенції 1951 р., якщо, звичайно, ця особа не підпадає під застосування положень про виключення:
І. Реальні противники сирійського уряду або особи, які такими вважаються, включаючи, без обмежень, членів опозиційних політичних партій, активістів правозахисного руху та громадянського суспільства; учасників протестів; цивільних осіб, які мешкають в міських районах, селах та селищах, які є (або вважаються) противниками уряду; перебіжчиків та дезертирів з армії; осіб, які ухиляються від призову; членів сімей та родичів осіб, які вважаються противниками уряду.
Згідно вказаного положення Рекомендацій особи, які ухиляються від призову, можуть потребувати міжнародного захисту у розумінні Конвенції 1951 р. не за фактом свого ухилення від призову, а у зв'язку з тим, що їх ухилення від призову викликане перебуванням їх у опозиції до сирійського уряду, що слідує з тлумачення вказаного положення.
За таких обставин небажання позивача служити в армії саме по собі не є підставою для підтвердження його переслідування за політичні переконання.
Інших підстав небажання служити в армії позивач не навів. Жодних доказів або пояснень щодо ведення ним політичної діяльності, опозиційної до сирійського уряду, він не навів.
З врахуванням викладеного суд першої інстанції правильно визнав обґрунтованим висновок відповідача про очевидну необґрунтованість заяви позивача, що стало правомірною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апелянта, які викладені в апеляційній скарзі та проголошені його представником в судовому засіданні, не спростовують рішення суду першої інстанції.
За таких обставин апеляційну скаргу - необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія -
В задоволенні апеляційної скарги скаргу громадянина Сирії ОСОБА_3 - відмовити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Н.І.Горбань
Судді: Г.В. Земляна
Є.О. Сорочко
Повний текст ухвали виготовлено 25.03.2015 року.
.
Головуючий суддя Горбань Н.І.
Судді: Земляна Г.В.
Сорочко Є.О.