04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"24" березня 2015 р. Справа№ 910/22363/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Ільєнок Т.В.
Авдеєва П.В.
секретар судового засідання - Пугачова А.С.,
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 24.03.2015 року по справі № 910/22363/14 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Учбовий комбінат "Славутич" на рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2014 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 16.01.2014 року) по справі № 910/22363/14 (суддя - Пінчук В.І.)
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Учбовий комбінат
"Славутич"
до Київської міської ради
про визнання незаконним рішення Київської міської ради від 28.02.2013
року № 89/9146 з моменту його прийняття та про його скасування
Товариство з обмеженою відповідальністю "Учбовий комбінат "Славутич" звернулось до суду з позовною заявою про визнання незаконним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 28.02.2013 року № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" в частині положень пунктів 1 та 2 стосовно товариства з обмеженою відповідальністю "Учбовий комбінат "Славутич", що вказаний у додатку до рішення Київської міської ради від 28.02.2013 року № 89/9146 під порядковим № 515, номер реєстрації договору 75-6-00070, дата реєстрації 29.07.2003 року, район Святошинський, дата закінчення права 29.07.2008 року, адреса ділянки проспект Перемоги, 67 місто Київ, а також про скасування зазначеного рішення.
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.12.2014 року у справі № 910/22363/14 у позові відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Учбовий комбінат "Славутич", звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Учбовий комбінат "Славутич" по справі № 910/22363/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Яковлєва М.Л., суддів Ільєнок Т.В., Авдеєва П.В.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2015 року по справі № 910/22363/14 відновлено товариству з обмеженою відповідальністю "Учбовий комбінат "Славутич" строк на подання апеляційної скарги та прийнято її до провадження і призначено перегляд рішення на 24.03.2015 року.
24.03.2015 року від товариства з обмеженою відповідальністю "Учбовий комбінат "Славутич" надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
Представник позивача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні надавав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2014 року по справі № 910/22363/14 - залишається без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Стаття 14 Конституції України встановила, що право власності на землю гарантується. Останнє набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
В статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Відповідно до ст.ст. 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону щодо регулювання земельних відностин.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.
У ст. 12 Земельного кодексу України встановлено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин
До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти в формі рішень.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Частиною 5 статті 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Згідно з ч. 5 ст. 16 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ст. 116 Земельного кодексу України).
Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні у порядку, передбаченому ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».
Приписами ст. 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що селищний, сільський голова укладає договори від імені територіальної громади та на підставі відповідних рішень сільської ради.
Згідно частини 2 ст. 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч. 3 ст. 181 ГК України).
Поняття договору оренди землі, вимоги до його форми та умови договору оренди землі визначено у розділі І Закону України «Про оренду землі».
Типова форми договору затверджуються постановою Кабінету Міністрів України.
Стаття 15 Закону України «Про оренду землі» визначає істотні умовами договору оренди землі. За її приписами до істотних умов належить: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, умови збереження стану об'єкта оренди, умови і строки передачі земельної ділянки орендарю та повернення її орендодавцеві, існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини та відповідальність сторін, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися і інші умови. Частиною 2 наведеної норми встановлено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 Закону України «Про оренду землі» є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Крім того, за приписами статті 15 зазначеного Закону невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкта оренди, проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.
Рішенням Київської міської ради № 9/986 від 26.09.2000 року товариству передано в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку загальною площею 0,6464 га для експлуатації та обслуговування лабораторного корпусу.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
29.07.2003 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Учбовий комбінат «Славутич» (позивач, орендар) та Київською міською радою (відповідач, орендодавець) був укладений договір оренди земельної ділянки строком на 25 років (а.с. 11-12).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Укладені договори оренди за своєю правовою природою є договором найму та піднайму.
Згідно статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року № 2269-XII, в редакції Закону України від 23.12.1997 року № 768/97-ВР, цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", в редакції Закону України від 29.06.2004 року № 1905-IV, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до п. 1 договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 9/986 від 26.09.2000 року передає, а орендар приймає у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку, місце розташування якої просп. Перемоги, 67 у Святошинському районі міста Києва, загальною площею 0,6464 га для експлуатації та обслуговування лабораторного корпусу у межах, які перенесенні в натурі (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід'ємною частиною цього договору.
Поняття договору оренди землі, вимоги до його форми та умови договору оренди землі визначено у розділі І Закону України «Про оренду землі».
Типова форма договору затверджуються постановою Кабінету Міністрів України.
Стаття 15 Закону України «Про оренду землі» визначає істотні умовами договору оренди землі. За її приписами до істотних умов належить: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, умови збереження стану об'єкта оренди, умови і строки передачі земельної ділянки орендарю та повернення її орендодавцеві, існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини та відповідальність сторін, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
28.02.2013 року відповідачем прийнято та оприлюднено у встановленому порядку Рішення Київської міської ради № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України".
Згідно п. 1 вказаного рішення Київська міська рада вирішила "Внести зміни до договорів оренди земельних ділянок, згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок" ( справа № А-19747 ).
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Учбовий комбінат "Славутич" звернулось до суду з позовною заявою про визнання незаконним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 28.02.2013 року № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" в частині положень пунктів 1 та 2 стосовно товариства з обмеженою відповідальністю "Учбовий комбінат "Славутич", що вказаний у додатку до рішення Київської міської ради від 28.02.2013 року № 89/9146 під порядковим № 515, номер реєстрації договору 75-6-00070, дата реєстрації 29.07.2003 року, район Святошинський, дата закінчення права 29.07.2008 року, адреса ділянки проспект Перемоги, 67 місто Київ, а також про скасування зазначеного рішення.
Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Позивач в обгрунтування своєї правової позиції посилається на те, що рішення Київської міської ради від 28.02.2013 року № 89/9146 прийнято всупереч нормам чинного законодавства України, що порушує встановлений законом порядок внесення змін у договір, не відповідає положенням Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування», Закону України «Про оренду землі».
Відповідно до п. 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вирішення відповідно до Закону питань земельних відносин є виключно компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.
Відповідно до положень частини першої статті 59 Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
У відповідності до частини першої статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Аналогічна за змістом норма міститься в статті 16 Закону України " Про оренду землі ".
Таким чином, правовою підставою укладення договорів, згідно ст. 124 Земельного кодексу України є відповідне рішення Київської міської ради.
Відповідно до статей 12, 80, 83 Земельного кодексу України, статті 21 Закону України "Про оренду землі" ініціативою вносити зміни в договори оренди землі наділена одна зі сторін цих договорів, якою у справі, що розглядається, є міська рада - орган місцевого самоврядування, через яку відповідною територіальною громадою реалізовано право власності на передані в оренду земельні ділянки, що знаходяться у комунальній власності. При цьому, визначається, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України ).
Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.
Договір оренди земельної ділянки був укладений на підставі рішення Київської міської ради, а тому зміни в договори оренди землі також вносяться рішенням Київської міської ради.
Таким чином, оскаржене рішення прийняте уповноваженою особою, в межах наданої компетенції відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. 651, 652 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
Статтею 632 зазначеного кодексу передбачено застосування у встановлених законом випадках цін ( тарифів, ставок тощо) , які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Згідно ст. 6 ЦК України, сторони у договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до статей 759, 762 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості укладання та виконання договору найму (оренди), і договором або законом може бути встановлений періодичний перегляд, зміна (індексація) розміру плати за користування майном.
Орендна плата за землю визначена у частині 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.
Відповідно до п. 2.3 договору оренди земельної ділянки від 29.07.2003 року №75-6-00070 сторони погодили, що розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом внесення змін до цього договору, за винятком випадків передбаченого пунктом 5 цього договору, а саме орендодавець має право у односторонньому порядку (шляхом надсилання орендодавцю повідомлення через податкові органи або через іншій уповноважений на це орган) збільшити розмір орендної плати у випадку, коли внаслідок змін у законодавстві орендна плата стане меншою від розміру земельного податку.
Відповідно до статті 21 Закону "Про оренду землі", передбачено внесення змін у розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності.
Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, а тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.
Згідно статті 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: - для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; - для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.
Мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, передбачений Податковим кодексом України, повністю відповідає мінімальному розміру річної орендної плати, який передбачає стаття 21 Закону України " Про оренду землі ".
Нормами чинного законодавства передбачена можливість зміни умов договору у випадках, встановлених договором або законом, і, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленого умовами договору.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що оскаржене рішення прийнято уповноваженою особою (Київською міською радою) в межах наданої компетенції, відповідно до вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про оренду землі", а тому підстави для визнання незаконним рішення Київської міської ради від 28.02.2013 року № 89/9146, а також про його скасування, відсутні.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2 рішення Київської міської ради від 28.02.2013 року № 89/9146 орендарів земельних ділянок, зазначених у додатку до цього рішення, зобов'язано забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.
Тобто на підставі даного рішення повинні укладатись між сторонами зміни до договорів, а не саме рішення є змінами до договорів оренди.
Внаслідок цього, доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду.
За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2014 року у справі № 910/22363/14 - залишається без змін.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Учбовий комбінат "Славутич" на рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2014 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 16.01.2014 року) по справі № 910/22363/14 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2014 року у справі № 910/22363/14 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/22363/14 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді Т.В. Ільєнок
П.В. Авдеєв