23 березня 2015 року справа № 823/219/15
м. Черкаси
17 год. 46 хв.
Черкаський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Мишенка В.В.,
при секретарі Ільченка С.М.,
за участі сторін:
позивача - ОСОБА_1;
представника відповідача - Трояна Ю.О.
представника відповідача - Гришка С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міндоходів у Черкаській області, Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі та виплату коштів за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - відповідач 1), Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області (далі - відповідач 2), в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Міндоходів у Черкаській області від 12.01.2015 № 2-о про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту ГУ Міндоходів у Черкаській області; поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій та проведенням фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту ГУ ДФС у Черкаській області; стягнути з ГУ ДФС у Черкаській області середній заробіток за час вимушеного прогулу та 50000 грн. моральної шкоди.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, обґрунтовуючи їх тим, що позивач працював головним державним ревізором - інспектором відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Черкаській області.
Кабінет Міністрів України постановою від 06.08.2014 року утворив територіальні органи Державної фіскальної служби та реорганізував територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби.
В зв'язку з даною обставиною, наказом голови комісії з реорганізації ГУ Міндоходів у Черкаській області від 12.01.2015 № 2-о, позивача звільнено з займаної посади через реорганізацію та скорочення чисельності на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Про звільнення позивача повідомлено 12.01.2015, в цей же день видано трудову книжку.
Крім того, позивач зазначає, що після реорганізації Головного управління Міндоходів у Черкаській області його права та обов'язки перейшли до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області. При цьому, відділ контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту, де працював позивач, ліквідовано чи реорганізовано не було. Тим більше, 26.09.2014 головою Державної фіскальної служби України Білоусом І.О. затверджено структуру ГУ ДФС у Черкаській області, відповідно до якої кількість працівників відділу, де працював позивач, збільшилася до 8 чоловік та додано посаду заступника начальника та дві посади головного ревізора-інспектора. Посадові обов'язки головного ревізора-інспектора також не змінилися, про що свідчить відповідна посадова інструкція.
Отже, позивач вважає, що посаду яку він займав перед звільненням не скорочено, обсяг посадових обов'язків залишився незмінний, тому відповідач зобов'язаний був продовжити трудовий договір шляхом переведення позивача до ГУ ДФС у Черкаській області відповідно до п.5 ст.36 КЗпП України, як це було зроблено з іншими працівниками.
На підставі наведеного позивач вважає, що спірний наказ підлягає скасуванню із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, яку зазнав позивач.
Представники відповідачів проти заявленого адміністративного позову заперечують, мотивуючи це тим, що Головне управління Міндоходів у Черкаській області реорганізувалося шляхом приєднання до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, яке являється правонаступником першого.
Відповідно до штатного розпису ГУ Міндоходів у Черкаській області від 28.01.2014 штатна чисельність працівників складала - 340 одиниць, а згідно штатного розпису ГУ ДФС у Черкаській області від 08.10.2014 штатна чисельність працівників склала - 312 одиниць. Отже, на думку представника відповідачів відбулося скорочення штатної чисельності працівників.
У зв'язку з реорганізацією Головного управління Міндоходів у Черкаській області та на виконання наказу Державної фіскальної служби України від 12.09.2014 року №128 "Про затвердження чисельності працівників територіальних органів ДФС" ОСОБА_1 повідомлено про звільнення із займаної посади 10.12.2014 року згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України, про що свідчить власний підпис в попередженні про наступне вивільнення від 10.10.2014. Позивачу запропоновано переведення на вакантні посади в структурі Головного управління ДФС у Черкаській області проте позивач відмовився від запропонованих вакансій.
Представник відповідача стверджує, що однією з позовних вимог є поновлення позивача на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій та проведення фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту ГУ ДФС у Черкаській області. Проте, станом на день розгляду справи у вказаному відділі відсутня вакантна посада головного державного ревізора - інспектора.
В додаткових поясненнях представник відповідачів зазначив, що у разі звільнення власником працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці з одночасним працевлаштуванням їх (за згодою) на вакантні посади і робочі місця, то стаття 42 КЗпП України не діятиме, а тому власник може запропонувати конкретну посаду будь-якому працівнику, якого скорочують незважаючи на кваліфікацію та продуктивність праці.
Заслухавши пояснення та доводи осіб, які беруть участь у справі, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до наступного.
У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі статтею 2 КАС України у справах про оскарження рішень суб'єктів владних повноважень слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Будь-яка публічна служба є державною службою.
Судом встановлено, що наказом Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 17.06.2013 №11-о ОСОБА_1 з 18.06.2013 призначено на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Черкаській області в порядку переведення з державної податкової служби у Черкаській області.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №160 "Про утворення Державної фіскальної служби" утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.
Суд зазначає, що Кабінет Міністрів України своєю постановою "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" від 06.08.2014 № 311 вирішив: утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 1; реорганізувати територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 2.
В додатку 2 до вказаної постанови наведено перелік територіальних органів Міністерства доходів і зборів, які реорганізовуються шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби, зокрема, Головне управління Міндоходів у Черкаській області повинно приєднатись до новоутвореного Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області.
У зв'язку з наведеним, позивача 10.10.2014 попереджено про наступне вивільнення та запропоновані посади головного державного ревізора-інспектора відділу організації та супроводження перевірок платників податків управління податкового та митного аудиту Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на період соціальної відпустки ОСОБА_5 та головного державного ревізора-інспектора відділу спеціальних перевірок окремих платників цього ж управління на період соціальної відпустки ОСОБА_6 Від запропонованих посад позивач відмовився, пояснивши в судовому засіданні таку відмову тим, що вказані посади були вільні лише на період соціальних відпусток ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Як встановлено в судовому засіданні, наказом голови комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 12.01.2015 № 2-о, позивача звільнено з займаної посади у зв'язку з реорганізацією та скороченням чисельності Головного управління Міндоходів у Черкаській області на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Про звільнення позивача повідомлено 12.01.2015, в цей же день видано трудову книжку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до абзацу 2 пункту 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ", при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (далі - постанова №9) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці та про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої ст. 40, частин 1, 2, 3 ст. 49-2 КЗпП України суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Дослідивши в судовому засіданні штатний розпис Головного управління Міндоходів у Черкаській області на 2014 рік, затверджений 28.01.2014 заступником міністра - керівником апарату Міндоходів України Левицьким В.С. та штатний розпис Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, затверджений 08.10.2014 головою Державної фіскальної служби України Білоусом С.Я., судом встановлено, що чисельність працівників Головного управління ДФС у Черкаській області зменшена з 340 до 312 штатних посад порівняно з Головним управлінням Міндоходів у Черкаській області.
Разом з тим, у відділі контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Черкаській області передбачено чотири штатні посади головних державних ревізорів-інспекторів та одна посада начальника відділу.
В той же час, у відділі контролю за проведенням розрахункових операцій та проведення фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області передбачено шість посад головних державних ревізорів-інспекторів, одна посада начальника відділу та посада заступника начальника відділу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу не пропонувались посади інспекторів у вказаному відділі, хоча цей відділ відповідно до положення продовжив виконання аналогічних функцій відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Черкаській області.
При цьому суд акцентує увагу, що штатна чисельність інспекторів новоствореного відділу збільшилась з чотирьох до шести порівняно з попереднім відділом.
Порівнюючи посадові інструкції головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Черкаській області та головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій та проведення фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, суд встановив, що вказані посади є рівнозначними за кваліфікаційними вимогами та колом посадових обов'язків.
Згідно із частиною 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається, зокрема, працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Для виявлення працівників, які мають таке право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишаються на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз повинен бути проведений з врахуванням ряду факторів, зокрема, рівня освіти і присвоєної кваліфікації, підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, тимчасового виконання обов'язків більш кваліфікованого працівника, досвіду трудової діяльності, обсягу виконуваної роботи, суміщення професій тощо.Крім цього, однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника, а тому при визначенні рівня продуктивності праці слід враховувати в тому числі й наявність у працівника дисциплінарних стягнень.
Суд звертає увагу, що відповідачами не надано доказів притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Наданий представником відповідача наказ №49 від 18.02.2013 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким на позивача застосовано захід дисциплінарного стягнення у вигляді оголошення догани, суд до уваги не бере, при цьому зазначає, що відповідно ст. 151 КЗпП, в якій зазначено, що якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.
В судовому засіданні встановлено, що позивач має вищу освіту, стаж роботи в органах державної податкової служби більше семи років. Тим паче, позивач згідно довідки Чернігівського національного технологічного університету, позивач навчається в останньому та здобуває освітньо-кваліфікаційний ступінь - аспіранта.
Натомість, Головним управлінням Державної фіскальної служби у Черкаській області прийнято на посади головних державних ревізорів-інспекторів відділу контролю за проведенням розрахункових операцій та проведення фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту ОСОБА_10 з 23.10.2014, ОСОБА_11 з 30.12.2014, ОСОБА_12 з 02.12.2014, ОСОБА_13 з 23.10.2014, ОСОБА_14 з 23.10.2014, які мають менший досвід роботи в органах державної податкової служби ніж позивач.
З наведеного слідує висновок, що посадовими особами Головного управління Міндоходів у Черкаській області не враховано при звільненні переважне право позивача на працевлаштування за тією кваліфікацією та досвідом трудової діяльності, які він має.
Суд вважає протиправними надані позивачу пропозиції працевлаштування на посади на період перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у соціальних відпустках, оскільки в такому випадку позивач вважається прийнятим на роботу по строковому трудовому договору та підлягає звільненню у разі виходу вказаних осіб на роботу за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, що свідчить про зменшення обсягу трудових прав, які існували на попередній роботі, зокрема права на продовження трудового договору, укладеного на невизначений строк.
Суд категорично відхиляє доводи представника відповідача, що переваги, надані статтею 42 КЗпП не працюють коли йдеться про працевлаштування на нову посаду при одночасному звільненні за пунктом 1 статті 40 КЗпП України На переконання суду повна ліквідація ГУ Міндоходів у Черкаській області не відбулась, а відбулась лише реорганізація шляхом приєднання до ГУ ДФС у Черкаській області, що передбачає перехід обов'язків (правонаступництво) по працевлаштуванню працівників реорганізованої установи із дотриманням трудових гарантій.
Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду України від 16.10.2012 у справі № 21-267а12 та підлягає обов'язковому врахуванню судом відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про порушення трудових гарантій позивача при звільненні за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, що свідчить про незаконність наказу Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 12.01.2015 №1-о про звільнення позивача.
Щодо позовних вимог позивача про поновлення на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій та проведення фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 3 пункту 19 постанова №9 при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
В силу положень частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З огляду на викладене, суд переконаний, що позивач підлягає поновленню на роботі на тій посаді з якої його незаконно звільнено, а тому позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Разом з тим, у відповідності до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Враховуючи, що в ході судового розгляду справи знайшло своє підтвердження незаконність наказу про звільнення позивача, суд вважає за необхідне для повного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та поновити останнього на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Черкаській області.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу, суд зазначає.
За змістом положень частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999р. №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1998 №100 (далі - Порядок).
Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Для обрахунку середньоденної заробітної плати судом використано відомості, які містяться в довідці Головного управління Міндоходів у Черкаській області №661/23-00-05-048 від 15.01.2015. Так, середньоденна заробітна плата позивача складає 150 грн. 66 коп.
Відповідно до матеріалів справи, позивача звільнено 12 січня 2015 року, отже, на момент винесення рішення у справі час вимушеного прогулу становить 51 робочих дні, а відтак сума грошових коштів, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу з Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області як правонаступника Головного управління Міндоходів у Черкаській області, становить: 150,66 грн. х 51 = 7683 грн. 66 коп.
Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" від 31.03.1995 №4, при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями, вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральної шкоди чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.
З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що позивач не обґрунтував підставу відшкодування йому моральної шкоди, оскільки не надав жодного доказу, який би підтверджував заподіяння такої шкоди, в зв'язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 50000 грн. не підлягає задоволенню.
В силу положень пункту 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Черкаській області та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, допустити до негайного виконання.
Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень доказів, які б спростовували доводи позивача, суду не надав, правомірності прийнятого ним рішення (наказу) не довів.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Керуючись ст. ст. 11, 14, 70, 71, 89, 94, 159 - 163, 256 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 12 січня 2015 року №2-о «Про звільнення ОСОБА_1».
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Черкаській області.
Стягнути з Головного управління Міндоходів у Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.01.2015 по 23.03.2015 у сумі 7683 (сім тисяч шістсот вісімдесят три) гривні 66 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Черкаській області та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, допустити до негайного виконання.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку передбаченому ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Мишенко
Повний текст постанови виготовлений 30.03.2015