18.03.2015р. м. Київ К/800/2182/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів Рецебуринського Ю.Й. (доповідача),
Ємельянової В.І.,
Стародуба О.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Пенсійного фонду України до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними та скасування постанов,
за касаційними скаргами Пенсійного фонду України (далі - ПФУ), Державної виконавчої служби України (далі - ДВС) на постанову Печерського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року,
У вересні 2014 року ПФУ звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати неправомірними дії ДВС та скасувати постанови від 12 серпня 2014 року про стягнення виконавчого збору та про накладення штрафу.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року постанову Печерського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2014 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПФУ щодо скасування постанови від 12 серпня 2014 року про накладення штрафу. Ухвалено нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ПФУ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
ДВС у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судами встановлено, що постановою Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2009 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 квітня 2011 року, частково задоволено позов ОСОБА_3 до ПФУ та зобов'язано вчинити дії щодо перерахунку та виплати недоплаченої суму щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, передбачену статтями 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з мінімальної пенсії за віком, починаючи з 15 листопада 2008 року до 13 листопада 2009 року.
На виконання вказаних судових рішень, а також у зв'язку зі зверненням ОСОБА_3, ПФУ самостійно здійснено перерахунок пенсії за період з 15 листопада 2008 року до 13 листопада 2009 року. Донараховані кошти в сумі 4493 грн 93 коп. були виплачені 30 вересня 2011 року.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2013 року скасовано постанову Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2009 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 квітня 2011 року в частині встановлення кінцевого терміну виплати перерахованої пенсії ОСОБА_3
На адресу ПФУ 2 червня 2014 року надійшла постанова державного виконавця від 28 травня 2014 року про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва 18 грудня 2013 року, відповідно до якої ПФУ запропоновано самостійно виконати рішення суду у строк до семи днів.
На виконання постанови державного виконавця з урахуванням постанови Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2013 року, ПФУ здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_3, починаючи з 14 листопада 2009 року. Донараховані кошти в сумі 135326 грн 30 коп. включені у виплатну відомість. Виплату нарахованих коштів позивач не здійснював про, що повідомив відповідача листом від 4 червня 2014 року.
12 серпня 2014 року відповідачем було винесено постанову про накладення на ПФУ штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 680 грн та постанову про стягнення виконавчого збору з у розмірі 1360 грн.
Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір.
З огляду на викладене, правильними є висновки судів, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору винесена відповідачем відповідно до вимог Закону №606-XIV, оскільки позивач у 7-дений строк рішення суду у повному обсязі добровільно не виконав.
Щодо позовних вимог в частині скасування постанови про накладення штрафу, колегія суддів зазначає наступне.
Виконання рішень за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення здійснюється відповідно до статті 75 Закону №606-ХІV.
Частиною 2 статті 75 зазначеного Закону передбачено, що у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
Згідно із частиною 1 статті 89 Закону №606-ХІV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника.
Враховуючи викладене, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише при умові, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, у тому числі і фінансову, виконати судове рішення, проте не зробив цього.
Судами встановлено, що ПФУ виконав вимогу державного виконавця в межах своїх повноважень, а саме: згідно рішення здійснив перерахунок пенсії, проте, виплата нарахованої пенсії позивачем не здійснена, у зв'язку з відсутністю коштів, оскільки вони не є власністю ПФУ та не знаходяться на його рахунках. Фактично, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету.
Відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Отже, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів при відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки боржник не мав фінансової можливості протягом встановленого державним виконавцем семиденного строку, виконати судове рішення.
Оскільки у позивача були поважні причини невиконання судового рішення, то постанова ДВС про накладення штрафу у розмірі 680 грн є передчасною.
Суд апеляційної інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятого ним рішення, яким виправлені помилки, допущені судом першої інстанції.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційні скарги Пенсійного фонду України, Державної виконавчої служби України залишити без задоволення.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2014 року в нескасованій частині та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Судді Ю.Й. Рецебуринський
В.І. Ємельянова
О.П. Стародуб