11 березня 2015 року м. Київ К/800/48871/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.11.2012
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013
у справі № 0870/6548/12
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізькій області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.11.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013, адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - позивач або ФОП ОСОБА_4.) задоволено, скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізькій області Державної податкової служби (надалі - відповідач або ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя) від 27.03.2012 №0000143500 та № 0003001700.
У порядку статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізькій області Державної податкової служби замінено на належного правонаступника - Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову ФОП ОСОБА_4 відмовити.
Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства при правових взаємовідносинах з ТОВ «ТД Фінпрофіль» за період з 01.03.2011 по 31.05.2011, за результатами якої 07.03.2012 складено акт № 539/17/НОМЕР_2 (надалі - акт).
Перевіркою виявлено порушення позивачем приписів:
пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139, ст. 177 Податкового кодексу України, що виразилося у заниженні податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності у 2011 році на загальну суму 307 565,16 грн., яка підлягає сплаті до бюджету;
п. 198.3, п. 198.4. ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 410087,00 грн.
Такі висновки відповідача сформовані на підставі акта ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області №34/23-3/30886359 від 31.01.2012, складеного за результатами документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «ТД Фінпрофіль» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 31.05.2011, у висновку якого зазначено, що ТОВ «ТД Фінпрофіль» порушені вимоги ч. 5 ст. 203 ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України при придбанні товарів, які у подальшому було реалізовано позивачу.
Аналогічне обґрунтування містить й касаційна скарга відповідача.
На підставі акта перевірки від 07.03.2012 № 539/17/НОМЕР_2, відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 27.03.2012 №0000143500 та № 0003001700.
Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що господарські операції позивача з ТОВ «ТД Фінпрофіль» підтверджуються належними первинними документами, що відповідачем не спростовано.
Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Кодексу витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу).
За правилами підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.3. статті 198 Кодексу, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
При цьому, за правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно пункту 201.10. статті 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 177.1., пункту 177.2. статті 177 Кодексу, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно пункту 177.3. статті 177 Кодексу, для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пункт 177.4. статті 177 Кодексу).
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Тобто, відповідно до наведених законодавчих вимог підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні, розрахункові, платіжні та інші первинні документи є документами, які є підставою для нарахування платником податків податкового кредиту підприємства та віднесення ним до складу витрат підприємства витрат, понесених в результаті придбання товарів (робіт, послуг).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «ТД Фінпрофіль», які здійснювалися в межах договорів № Ф-27 від 03.05.2011, № Ф-28 від 03.05.2011, № Ф-29 від 03.05.2011, від 08.04.2011 без номера, щодо надання послуг по внутрішньо-оздоблювальним роботам, та договорів поставки № Ф-30 від 06.05.2011, №10 від 02.05.2011.
Факт товарності операцій підтверджується: копіями договорів, платіжними дорученнями: №232 від 06.04.2011, №233 від 06.04.2011, №248 від 08.04.2011, №252, №253, №254 від 13.04.2011, №266 від 18.04.2011, №267 від 18.04.2011, №283 від 27.04.2011, №287, №288 від 04.05.2011, №292, №293 від 05.05.2011, №294 від 06.05.2011, №300 від 10.05.2011, №307, №308 від 11.05.2011, №326, №327 від 16.05.2011, №329 від 17.05.2011, №351, №352 від 26.05.2011, №361, №362 від 06.06.2011, №363, №364, №365 від 07.06.2011, №383, №384 від 15.06.2011, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими накладними.
Податковий кредит сформовано позивачем на підставі виписаних ТОВ «ТД Фінпрофіль» податкових накладних (в яких зазначено про реєстрацію ТОВ «ТД Фінпрофіль» платником ПДВ).
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що контрагент позивача станом на момент здійснення господарських операцій був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мав статус платника податку на додану вартість, що не заперечувалось податковим органом та підтверджено матеріалами справи.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем, всупереч правилам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено, що позивач та його контрагенти при укладанні вказаної угоди мали умисел на їх укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства; намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, неможливість її вчинення в силу відсутності основних засобів, персоналу, тощо.
Отже, висновки відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «ТД Фінпрофіль» суперечать закріпленій у статті 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, згідно якій правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім того, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для такого контрагента, оскільки порушення платником податків вимог податкового законодавства має персональний характер, тобто тягне за собою застосування заходів відповідальності саме для такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції, що узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.
Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
А відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було обґрунтовано скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 27.03.2012 №0000143500 та № 0003001700.
При цьому, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.
Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізькій області Державної податкової служби на Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.
2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.
3. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.11.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 у справі № 0870/6548/12 залишити без змін.
4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв
Судді:(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна