11 березня 2015 року м. Київ К/800/16464/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області
на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.12.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014
у справі № 825/4326/13-а
за позовом Публічного акціонерного товариства «Чернігівський хлібокомбінат»
до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.12.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Чернігівський хлібокомбінат» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2013 № 0004732200.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Письмових заперечень ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» на касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області до Вищого адміністративного суду України не надходило.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено виїзну позапланову перевірку Публічного акціонерного товариства «Чернігівський хлібокомбінат» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за січень - квітень 2013 року у складі податкового кредиту по операціям з ТОВ «Ферко», за результатами якої 05.09.2013 складено акт від № 381/22/05517558 (надалі - акт).
За результатами перевірки відповідачем виявлено порушення позивачем вимог: пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 078 523,00 грн., в тому числі: за січень 2013 на суму 196 185,00 грн., за лютий 2013 року на суму 255 750,00 грн., за березень 2013 року на суму 323 950,00 грн., за квітень 2013 року на суму 302 638,00 грн.
На підставі висновків акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.09.2013 № 0004732200, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 869 550,00 грн., у т.ч. 579 700,00 грн. основного платежу та 289 850,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виконання зобов'язань та фактичне проведення господарських операцій на підставі укладених між позивачем та його контрагентами договорів підтверджується належно оформленими первинними документами і правомірністю формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
При цьому, за приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, виходячи з наведених положень Податкового кодексу України, до складу витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, обов'язковою умовою для формування податкового кредиту є наявність первинних бухгалтерських документів - податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону.
Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.
Таким чином, всі документи, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають наведеним вище вимогам закону, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, інформація в яких систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Визначальним для висновку про правомірність віднесення платником податку вартості придбаного товару до складу витрат та податкового кредиту є наявність у нього мети на отримання прибутку, здійснення діяльності у відповідності з визначеними цілями, а також підтвердження отримання товару відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 25.01.2013 між ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» (покупець) та ТОВ «Ферко» (постачальник) укладено договір поставки № 25011, згідно умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар на умовах, що передбачені цим договором. Кількість, асортимент, ціна товару, термін передачі і оплати товару, місце постачання товару визначаються додатками до цього договору. Перехід права власності на товар від постачальника покупцю відбувається в момент підписання акта прийому - передачі товару. Умови постачання товару узгоджуються сторонами в додатках до договору. Приймання товару покупцем відбувається в день відвантаження за участю уповноважених представників сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Також, між сторонами було укладено додатки до вказаного договору від 25.01.2013 № 1, від 08.02.2013 № 2, від 29.03.2013 № 3, № 4, від 29.04.2013 № 5, в яких визначено найменування товару - олія соняшникова нерафінована; соєві боби (для технічних потреб), кількість, ціна, термін передачі і оплати, умови та місце постачання товару: франко-склад - комплекс з перевантаження та переробки тропічних олій, м. Южний; Одеський морський торгівельний порт (ТОВ «Олімпік Купе Інтернешнл»); ТОВ «Вторметекспорт» (Херсонський морський торгівельний порт).
Реальність виконання вказаного договору підтверджується наступними первинними документами: актами прийому-передачі товару від 25.01.2013 № 1, від 18.02.2013 № 1, від 01.03.2013 № 2, від 29.03.2013 № 1, від 29.03.2013 № 1, від 29.04.2013 № 1; видатковими накладними від 25.01.2013 № 2359, від 18.02.2013 № 2578, від 01.03.2013 № 2766, від 29.03.2013 № 3064, від 29.03.2013 № 3100, від 29.04.2013 № 3400; податковими накладними від 25.01.2013 № 134, від 18.02.2013 № 147, від 01.03.2013 № 69, від 29.03.2013 № 330, від 29.03.2013 № 342, від 29.04.2013 № 287; платіжними дорученнями.
Також, на реалізацію даного товару 25.01.2013 між ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» (покупець) та ТОВ «Вторметекспорт» було укладено договір комісії № К01251 та додатки до нього.
Реальність виконання договору комісії підтверджують наступні первинні документи: акти прийому-передачі товару від 25.01.2013 № 1, від 18.02.2013 № 1, від 01.03.2013 № 2, від 29.03.2013 № 1, від 29.03.2013 № 1, від 29.04.2013 № 1, від 30.05.2013 № 1, від 30.05.2013 № 1; декларації; акти надання послуг від 07.03.2013 № 123, від 30.04.2013 № 248, від 07.07.2013 № 875; звіти від 07.03.2013, від 30.04.2013, від 07.07.2013; податкові накладні від 07.03.2013 № 12, від 30.04.2013 № 24, від 07.07.2013 № 198; платіжні доручення від 17.04.2013 № 3028, від 17.04.2013 № 3029, від 04.06.2013 № 4330, від 06.09.2013 № 7096; контракти з рахунками-фактури та інвойсами до них.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що доводи відповідача щодо відсутності реальних господарських відносин позивача з контрагентами та висновки документальної позапланової виїзної перевірки ґрунтуються на підставі актів: ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 30.05.2013 № 1624/22-30/31681342 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ферко» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Атрія Стар» та ТОВ «Афродіта Фінанс» за період лютий 2013 року; ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 16.08.2013 № 643/22-40/31681342 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ферко» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Честерхауз» та ТОВ «Квентін» та подальшої реалізації придбаних у ТОВ «Честерхауз», ТОВ «Квентін» товарно-матеріальних цінностей за період березень 2013 року.
Проте, як зазначено судом першої інстанції всі первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні, виписані контрагентами позивача (ТОВ «Ферко», ТОВ «Вторметекспорт») мають усі обов'язкові реквізити та повністю відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Доказів протилежного відповідачем суду не надано.
При цьому, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому відповідні податкові накладні були законними підставами для виникнення у позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Оцінивши в сукупності наведені вище факти, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанції про реальність господарських операцій між ПАТ «Чернігівський хлібокомбінат» та ТОВ «Ферко», ТОВ «Вторметекспорт» та безпідставність висновку податкового органу про заниження позивачем суми податку на додану вартість.
А відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2013 № 0004732200 є законними.
Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення.
2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 у справі № 825/4326/13-а залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв
Судді:(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна