03.03.2015р. м. Київ К/800/63192/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Українська стальна корпорація»
на постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014
у справі №820/13330/14
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Українська стальна корпорація»
доДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська стальна корпорація» до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області від 14.07.2014 форми «Р» №0002222201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 253300,00 грн.; та № 0002232201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 55091,29 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2014 позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовані спірні податкові повідомлення-рішення.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014 у даній справі, скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2014 та прийнято нове рішення, яким позовні у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його змінити та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем з 06.06.2014 по 27.06.2014 проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з моменту реєстрації (13.07.2012) по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з моменту реєстрації (13.07.2012) по 31.12.2013 року, за наслідками якої складено акт перевірки від 03.07.2014 №2648/20-30-22-01/38277948.
За висновками контролюючого органу, викладеними у зазначеному акті перевірки, в діяльності позивача по взаємовідносинам з ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» в порушення пунктів 135.1, 135.4 статті 135, пункту 137.1 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України занижено податок на прибуток у 2013 році на суму 44073,00 грн., та в порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті198 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість на загальну суму 202640,00 грн.
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 14.07.14 №0002232201 та №0002222201.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки реальність господарських операцій позивача з його контрагентом підтверджена первинними документами.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту, складу витрат та доходів по господарським операціям з ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ», встановивши, що реальне використання придбаних послуг в господарській діяльності позивача не підтверджено.
Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.
Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.
Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.
Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування складу доходів, витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Водночас, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих доходів, витрат та податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.
Зважаючи на викладене, з ціллю підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій. Оскільки, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту та/або витрат, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту та/або доходів чи витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відтак, за відсутності факту придбання товарів/робіт/послуг або в разі, якщо придбані товари/роботи/послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (замовник) та ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» (виконавець) укладено договір від 01.10.2013 №1/10-1 про надання послуг, пунктом 1.2 якого визначено, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги по забезпеченню збереження вантажу, експедирування вантажу власними силами, а також за допомогою інших організацій, забезпечення прийому вантажу, зважування, супроводження операцій по купівлі - продажу металопрокату, пошуку потенційних перевізників, страхових компаній, організацій, які здійснюють охоронну діяльність, надають послуги логістики тощо.
А також 01.08.2013 між позивачем (довіритель) та ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» (повірений) укладено договір доручення №01/08-1, пунктом 1.2. якого, з урахуванням додаткових угод до нього, повірений бере на себе зобов'язання з пошуку потенційних постачальників та покупців металопрокату та іншого товару, а також здійснює супроводження операцій по купівлі-продажу металопрокату та іншого товару. Відповідно до пункту 1.3 договору показником виконання робіт повіреного є укладання договорів.
Разом з тим, при оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента робіт та послуг, суд апеляційної інстанції окрім дослідження первинних документів (податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), звіти з надання послуг, звіти про виконану роботу, виписки з банківського рахунку, договори з суб'єктами господарювання щодо купівлі-продажу металопродукції та надання послуг з транспортування, експедирування та збереження вантажу, товарно-транспортні накладні, оборотно-сальдові відомості), складених на реалізацію вищенаведених договорів, також дослідив дані про рух активу за наслідками проведених господарських операцій з контрагентом, обсяги наданих послуг, виконаних доручень та подальше використання придбаних робіт (послуг), внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту, доходу та витрат, внаслідок придбання робіт (послуг), використання яких у власній господарській діяльності не підтверджено.
Надаючи оцінку обставинам справи, суд апеляційної інстанції правомірно звернув увагу на те, що згідно звітів та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» надавало рекомендації позивачу укласти договори з підприємствами, які вже були його постачальниками, а також на те, що зміст номенклатури послуг у звітах та актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) різний.
За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованим доводами касаційної скарги про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що ґрунтуються на нормах закону, а тому вони не підлягають скасуванню.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська стальна корпорація» залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.П.Юрченко
Судді Г.К.Голубєва
М.В.Сірош