04 березня 2015 року м. Київ К/800/15926/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
за участю секретаря Титенко М.П.,
за участю представників
позивача:Бойка Т.В.,
відповідача:не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської
області Державної податкової служби
на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.01.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013
у справі № 825/132/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп-С»
до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської
області Державної податкової служби
про визнання дій протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.01.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп-С» (надалі - ТОВ «Олімп-С») до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби (надалі - Прилуцька ДПІ) позов ТОВ «Олімп-С» задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Прилуцької ДПІ № 0000242202 від 18.12.2012; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій здійснених позивачем з його контрагентом.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Олімп-С» у задоволенні позовних вимог.
Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що господарські відносини з його контрагентом фактично відбувались, про що свідчить надані ним первинні документи, а тому, рішення суддів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями Прилуцької ДПІ проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Олімп-С» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Логістик Ойл», за результатами якої складено акт № 885/22-32460749 від 03.12.2012.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п 7.5, п. 7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Закон «Про податок на додану вартість»), ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість поточного (звітного) податкового періоду на суму 135000,00 грн.
У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000242202 від 18.12.2012, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 135000,00 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Логістік Ойл» укладений договір №29-09/10-ДТ від 29.09.2010, відповідно до умов якого, ТОВ «Логістік Ойл» зобов'язався поставити, а ТОВ «Олімп-С» прийняти та оплатити 111,00 тон дизельного палива марки Л-0,2-62 вартістю 810000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 135000,00 грн.
На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору позивачем надано: рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну, товарно-транспортну накладну, платіжне доручення, акти прийому-передачі нафтопродуктів на зберігання, витяг з рахунку 281 «Товари на складі».
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.
Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на неточності в наданих позивачем товарно-транспортних накладних, оскільки формальні помилки в первинних документах не можуть бути належним та допустимим доказом безтоварності здійснених господарських операцій.
Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладений договір відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.
Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладений між позивачем і контрагентом правочин не мав реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.
Відповідно до частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 у справі № 825/132/13-а залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв
Судді:(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна