19 березня 2015 року м. Київ К/800/65357/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.
суддів: Мороз Л.Л., Чалого С.Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року
у справі № 2а/4107/11/1370
за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3
до Львівського обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»
третя особа Управління Державного казначейства у Львівській області
про визнання протиправної бездіяльності, визнання протиправними дій, стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди
У квітні 2011 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівського обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОБТІ), третя особа Управління Державного казначейства у Львівській області (далі - Держказначейство), про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання інформації про незаконність первинної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, визнання протиправними дій відповідача, стягнення з відповідача на користь позивачів матеріальних збитків у розмірі 780 504,00 грн., визначення розміру та стягнення моральних збитків.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.06.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.11.10.2014, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2, ОСОБА_3 оскаржили їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржники просили скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому статтею 2201 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.
Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм процесуального та матеріального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.
Як установлено судами попередніх інстанцій, металевий павільйон площею 47,7 кв.м. було встановлено на розі АДРЕСА_1 в 1991 році Львівським виробничим комбінатом театрального фонду, як збірно-розбірна тимчасова споруда на підставі дозволу виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів.
Згідно з актом купівлі - продажу від 20.09.1994 Львівський виробничий комбінат театрального фонду продав павільйон площею 47,7 кв.м. (без зазначення адреси) МПП «Блік».
На підставі вищевказаного акту купівлі-продажу 26.03.1997 павільйон площею 47,7 кв.м. зареєстровано в Львівському обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки як об'єкт нерухомого майна, про що був зроблений запис за реєстровим № 849 в реєстровій книзі 2 про первинну державну реєстрацію права власності та видане реєстраційне посвідчення МПП «Блік» серії КММ № 000624 від 26.03.2007.
Згідно з договором купівлі - продажу від 19.05.1999 МПП «Блік» продало вказаний павільйон фізичним особам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (в рівних частках).
22.09.1999 ОБТІ на підставі вказаного договору купівлі-продажу зареєструвало право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на приміщення павільйону площею 47,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, та видало відповідні реєстраційні посвідчення серії КММ № 008111 від 22.09.1999 року та серії КММ № 008112 від 22.09.1999.
26.03.1997 ОБТІ проведена первинна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна - павільйону по АДРЕСА_2. 22.09.1999 була проведена реєстрація права власності позивачів на підставі договору купівлі-продажу, який є правовстановлюючим документом та законною підставою для вчинення відповідних дій ОБТІ. Рішенням Галицького районного суду м. Львова, яке набрало законної сили 07.10.2010 дії відповідача щодо проведення первинної та поточної державної реєстрації права власності на нерухоме майно -павільйон по АДРЕСА_2 визнані неправомірними. Таким чином, у період з 22.09.1999 по 07.10.2010 павільйон площею 47,7 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровано як об'єкт нерухомого майна про що внесені відповідні відомості до Електронного реєстру прав власності на нерухоме майно, а ОБТІ надавало позивачам інформацію про належний останнім павільйон, як об'єкт нерухомого майна.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що 18.10.2010 між позивачами (як продавцями) та Дочірнім підприємством «Інтергал-Буд» ТОВ «Фірма «Інтергал» (покупцем) укладено договір купівлі -продажу (посвідчений приватним нотаріусом Герилів М.Р. Львівського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 3270). Відповідно до вказаного договору, позивачі продали об'єкт рухомого майна -металевий павільйон, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 47,7 кв.м. за ціною 15 059,00 грн.
Як убачається з інвентарної справи на об'єкт, (наданої під час розгляду справи суду для дослідження ОБТІ), ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.09.2006 у справі № 1/1277-20/440 була затверджена мирова угода між ОСОБА_2, ОСОБА_3, Львівською міською радою та ДП «Інтергал-Буд» ТзОВ «Фірма «Інтергал».
Згідно з пунктом 1 Мирової угоди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнали необхідність перенесення об'єкту нерухомості павільйону кафе «Алюша» (АДРЕСА_2), з метою реалізації проекту будівництва на земельній ділянці по АДРЕСА_3. В пункті 2 Мирової угоди зазначено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 погодились на отримання компенсації витрат, пов'язаних із перенесенням павільйону та припиненням його використання як закладу громадського харчування. Така компенсація була виплачена позивачам Дочірнім підприємством «Інтергал-Буд» згідно з умовами договору № 01/31-8-06 про перенесення нерухомості та відмову від прав на земельну ділянку від 31.08.2006. Також позивачам виплачена компенсація у розмірі 10100,00 грн. При цьому, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 погодились на демонтаж об'єкта нерухомого майна.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що в період з 22.09.1999 по 07.10.2010 ОБТІ надавав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 інформацію про належний останнім павільйон, як об'єкт нерухомого майна. Зазначив, що ОБТІ діяло правомірно, оскільки саме такий статус вказаний об'єкт мав на момент вчинення відповідних дій. У зв'язку із цим, при видачі відповідних довідок відповідач керувався даними, які містились в Інвентаризаційній справі на об'єкт та Електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Частиною першою статті 1193 Цивільного кодексу України зазначено, що шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.
Так, позивачі посилаються на факт вчинення відповідачем правопорушення (протиправної поведінки), яке, на їх думку, полягало у неправомірних діях з первинної та поточної реєстрації права власності на павільйон площею 47,7 кв.м. по АДРЕСА_2. У зв'язку із вчиненням таких дій, даний об'єкт фактично набув статусу нерухомості.
Дані посилання позивачів є необґрунтованими виходячи з наступного.
Як убачається зі змісту вищевказаних норм матеріального права, необхідною умовою для відшкодування потерпілій особі матеріальної шкоди є наявність протиправної дії (бездіяльності) суб'єкта правопорушення, шкідливого наслідку (втрати які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі або витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Обов'язковим елементом складу правопорушення є наявність причинного зв'язку між протиправними діями (бездіяльністю).
Як установлено судами попередніх інстанцій відповідачем вчинені протиправні дії лише під час первинної та поточної державної реєстрації права власності на об'єкт -павільйон по АДРЕСА_2. Даний факт встановлено рішенням Галицького районного суду м. Львова від 05.07.2010 у справі № 2-720/2010, яке набрало законної сили.
Також, суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що твердження позивачів про наявність шкідливих наслідків протиправної поведінки відповідача, які нібито полягали у зменшенні вартості об'єкта -павільйону по АДРЕСА_2 є не обґрунтованим.
Як убачається з матеріалів справи, позивачі придбали об'єкт нерухомого майна у МПП «Блік» згідно з договором купівлі - продажу від 19.05.1999 за ціною 15635,00 грн. На момент придбання павільйон мав статус об'єкта нерухомого майна.
05.09.2006 Господарським судом Львівської області була затверджена мирова угода у справі № 1/1277-20/440 між ОСОБА_2, ОСОБА_3, Львівською міською радою та ДП «Інтергал-Буд». Згідно з якою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнали необхідність перенесення об'єкту нерухомості павільйону кафе «Алюша» та погодились на отримання компенсації витрат, пов'язаних із перенесенням павільйону та припиненням його використання як закладу громадського харчування. Така компенсація була виплачена позивачам Дочірнім підприємством «Інтергал-Буд» згідно з умовами договору № 01/31-8-06 у розмірі 10100 гривень. При цьому, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 погодились на демонтаж об'єкта нерухомого майна.
Значить, на момент укладення відповідних договорів (угод) позивачам вже була відома експертна оцінка об'єкта, проведена ТОВ «Періметр», яка становила 504600,00 грн.
Згідно з висновками будівельних експертиз, переміщення павільйону без його зруйнування було неможливим.
Таким чином, позивачі ще в 2006 році погодились на перенесення (фактичний демонтаж) павільйону по АДРЕСА_2, та визначили розмір компенсації відповідних втрат.
Тому позивачі діяли добровільно (без жодного примусу та впливу зі сторони відповідача) розпорядилися належним їм на праві власності металевим павільйоном площею 47,7 кв.м. по АДРЕСА_2 та отримали компенсацію за його демонтаж (й припинення використання за цільовим призначенням), а також компенсацію вартості будівельних матеріалів в загальному розмірі 25 159,00 грн.
Отже продаж об'єкта здійснювався добровільно, а відповідач не був стороною даних правовідносин.
Водночас, безпідставними є твердження позивачів про наявність упущеної вигоди у зв'язку із знеціненням павільйону. Наявність експертного висновку, виготовленого ТОВ «Періметр» станом на січень 2006 року щодо ринкової вартості об'єкта нерухомого майна, жодним чином не свідчить про можливість продажу даного майна за вказану ціну. Крім того, позивачі не надали під час розгляду справи жодних доказів наявності домовленостей щодо продажу об'єкта нерухомості за такою ціною. У той же час, було зафіксовано їх волевиявлення щодо розміру компенсації за демонтаж об'єкта нерухомості під час укладання мирової угоди.
Таким чином, втрата позивачами можливості продажу об'єкта -павільйону по АДРЕСА_2 за вищою ціною (упущена вигода) є наслідком дій самих позивачів, які були учасниками відповідних цивільно-правових відносин.
Ураховуючи вищенаведене, твердження позивачів про неправомірність дій ОБТІ щодо видачі реєстраційних посвідчень, ухваленні висновків та видачі довідки про статус павільйону та про неправомірність бездіяльності щодо ненадання інформації про незаконність первинної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованим висновком судів попередніх інстанції, що в період з 22.09.1999 по 07.10.2010 відповідач надавав позивачам інформацію про належний останнім павільйон, як об'єкт нерухомого майна. За таких обставин, ОБТІ діяло правомірно, оскільки саме такий статус вказаний об'єкт мав на момент вчинення відповідних дій. Таким чином, при видачі відповідних довідок відповідач правомірно керувався даними, які містились в Інвентаризаційній справі на об'єкт та в Електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно, а відповідні записи були виключені (анульовані) лише після 07.10.2010.
Згідно з частиною третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції
Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.