"24" березня 2015 р. м. Київ К/800/18887/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Головуючого суддіМалиніна В.В.,
суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України у Вінницькому районі Вінницької області до ОСОБА_4 про стягнення коштів, -
Управління Пенсійного фонду України у Вінницькому районі Вінницької області звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з позивача на користь відповідача 38 541 грн. 56 коп. надміру виплаченої суми пенсії за вислугу років за період з 03 листопада 2006 року по 31 січня 2012 року.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, позов залишити без розгляду.
Позивач у письмових запереченнях, які надійшли на вказану касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, просить її залишити без задоволення, а оскаржувані нею рішення без змін.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що відповідач перебуває на обліку в УПФ у Вінницькому районі та починаючи з 03.11.2006 року отримує пенсію за вислугу років, як працівник охорони здоров'я, що має спеціальний стаж роботи понад 25 років і залишив роботу, яка дає право на цей вид пенсії. При зверненні за призначенням пенсії за вислугу років відповідач надав відомості про те, що є непрацюючим, на що додатково вказував запис у його трудовій книжці від 31.10.2006 року про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі наказу № 44 від 01.11.2006 року. Крім того, відповідач підписав зобов'язання повідомляти УПФ у Вінницькому районі про працевлаштування або звільнення з роботи у триденний строк. З листопада 2006 року по 31.01.2012 року відповідач не повідомляв про будь-які зміни у працевлаштуванні і рахувався на обліку в пенсійних органах як непрацюючий пенсіонер. Разом із тим, у січні 2012 року стало відомо, що відповідач працює у відділі медичного забезпечення УМВС України у Вінницькій області. У відповідь на запит до зазначеного відділу щодо працевлаштування відповідача 06.03.2012 року УПФ у Вінницькому районі отримало лист № 20/96 від 29.02.2012 року, у якому повідомлялося, що відповідач працює на 0,5 ставки посади лікаря-психіатра Центру психіатричної допомоги на професійного психофізіологічного відбору УМВС України у Вінницькій області по сумісництву з 29.08.2005 року по теперішній час. Згідно з Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 9 від 04.11.1993 року, вказана посада дає право на пенсію за вислугу років, а тому призначити відповідачу пенсію за вислугу років можливо тільки після звільнення з цієї роботи. Оскільки відповідач на час звернення за призначенням пенсії не повідомив органи Пенсійного фонду України про роботу на посаді лікаря-психіатра і про дану обставину УПФ у Вінницькому районі стало відомо лише у січні 2012 року, за період з 03.11.2006 року по 31.01.2012 року відповідачу було надміру виплачено пенсію в сумі 38 541 грн. 56 коп., яка в силу приписів ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підлягає поверненню в судовому порядку.
Задовольняючи позовні вимоги частково суди попередніх інстанцій вказали, що призначення і виплата пенсії за вислугу років можливі виключно за умови залишення особою роботи, яка дає право на таку пенсію, в цілому, а не певних посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. При цьому подальше працевлаштування на відповідних посадах пенсіонера, який отримує пенсію за вислугу років, має наслідком припинення виплати пенсії за вислугу років. У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.
З такими висновками колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується та вважає їх передчасними, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Як встановлено частиною другою статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Аналіз припису наведеної норми дає підстави для однозначного висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Як передбачено частиною третьою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За вказаного, з урахуванням правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 18 червня 2013 року №№ 21-204а13, 21-124а13, слід дійти висновку, що даний спір не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Згідно частини другої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Як встановлено частиною другою статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом.
За суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду загальними судами у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року у цій справі скасувати.
Провадження у справі закрити.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.В. Малинін
Судді: О.Ф. Ситников
В.В. Швець