05.03.2015р. м. Київ К/800/18469/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Степашка О.І.
суддів: Островича С.Е.
Загороднього А.Ф.
за участю:
секретаря судового засідання Іванова К.Ю.
представника відповідача Сперкача С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.01.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013
у справі №2а-17623/12/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремако»
до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремако» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Ремако») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.12.2012 №0014222204; №0014242204, №0014232204.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.01.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013, позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт від 30.11.2012 №1110/24/36470848.
Перевіркою встановлено порушення позивачем податкового законодавства, зокрема, в частині включення до податкового кредиту з ПДВ сум ПДВ, сплачених позивачем у складі ціни товарів та послуг контрагентів позивача (ТОВ «Український агропромисловий альянс», ПП «Батерфляй ЛТД», ТОВ «Укрпромком», ТОВ «Аспект менеджмент Україна», ТОВ «Фортуна коммерс», ТОВ «Ространснафтопродукт»), а також в частині віднесення витрат позивача на придбання товарів у своїх контрагентів до складу валових витрат. В результаті таких порушень, на думку відповідача, позивачем було занижено об'єкт оподаткування і зменшено своє податкове зобов'язання з податку на прибуток та податок на додану вартість.
В результаті таких порушень, відповідач дійшов висновку про неправомірне включення до складу податкового кредиту відповідних періодів сум ПДВ, сплачених у складі ціни товарів (послуг), придбаних у зазначених вище контрагентів, що спричинило неправомірне зменшення податкового зобов'язання позивача з ПДВ за відповідні періоди. Також відповідач дійшов висновку про неправомірне віднесення витрат на придбання товарів у ТОВ «Ространснафтопродукт» до складу валових, що спричинило неправомірне зменшення податкового зобов'язання позивача з податку на прибуток підприємств за четвертий квартал 2011 року.
Наведені обставини послужили підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 13.12.2012: №0014232204, яким нараховано ПДВ на загальну суму 1838669,00 грн.; №0014242204, яким зменшено розмір залишку від'ємного значення ПДВ на загальну суму 60576,00 грн.; №0014222204, яким нараховано податок на прибуток підприємств на загальну суму 122465,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Судами зазначено, що взаємовідносини із вказаними вище контрагентами мали місце у 2010 році, а тому до них підлягають застосуванню норми Закону України «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон).
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно із ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений та підтверджений належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.
Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.6 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
За приписами п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.
За приписами пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У пункті 198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами, а саме - договори, додаткові угоди, податкові накладні, видаткові накладні, банківські виписки, акти прийому-передачі, рахунки-фактури, та ін.
Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.
Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е. Острович
(підпис)А.Ф. Загородній