12 лютого 2015 року м. Київ К/9991/38169/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Карася О.В. (головуючого), Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 у справі № 2а-11669/10/2070
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 33"
до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
У вересні 2010 року Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 17.09.2010 № 0002062340/0, яким позивачеві визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 16 494,00 грн. (у т.ч. 10 996,00 грн. за основним платежем та 5 498,00 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаного Закону.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено в повному обсязі, оскаржуване податкове повідомлення - рішення скасовано.
Рішення судів вмотивовані тим, що позивачем підтверджено належно оформленими первинними і розрахунковими документами реальність господарських взаємовідносин з контрагентом, за наслідками яких позивачем було сформовано податковий кредит, суму якого за підсумками перевірки, з посиланням на нікчемність правочину платника податків, було визнано державним податковим органом завищеним, внаслідок чого згідно оспорюваного податкового повідомлення - рішення було визначено податкове зобов'язання з ПДВ.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству у задоволенні позовних вимог.
При цьому відповідач у касаційній скарзі зазначає, що позивач неправомірно включив до податкового кредиту суми з ПДВ за наслідками виконання договору купівлі-продажу від 26.08.2009, укладеного з контрагентом ТОВ "Східна торгова компанія", оскільки такий договір не має реального характеру та є, на думку контролюючого органу, нікчемним, а отже і формування податкового кредиту за наслідками господарських операцій, що виникли по ньому є безпідставним.
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.
У відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Харківську об'єднану державну податкову інспекцію на його правонаступника - Харківську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена невиїзна документальна перевірка Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ "Східна торгова компанія" за вересень 2009 року, за підсумками якої складено акт від 01.09.2010 № 7448/1800/30238257.
У ході зазначеної перевірки крім іншого встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 198/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон № 198/97-ВР), в результаті чого занижено суму ПДВ до сплати у розмірі 10 996,00 грн.
Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ "Східна торгова компанія", вчинені на виконання договору купівлі-продажу від 26.08.2009, не спричинили настання реальних правових наслідків, зазначений договір, на думку контролюючого органу, є нікчемним та не породжує правових наслідків.
На підставі вищезазначеного акту перевірки та вказаних висновків відповідачем ухвалено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Так, відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
З аналізу наведених норм вбачається, що всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами, і лише при дотриманні зазначених умов платник податку має право на формування податкового кредиту.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Східна торгова компанія" було укладено договір купівлі - продажу бітуму дорожнього від 26.08.2009 № 59, виконання якого підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими первинними документами, податковими накладними, видатковими накладними, товарно - транспортними накладними, платіжними документами.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).
Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09/07/1997 за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (п. 3.4 Порядку), оскільки, як визначено п. 2 ст. 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.
Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування ст. 228 Цивільного кодексу України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.
На підставі доданих до матеріалів справи доказів, копії яких містяться у матеріалах справи, а саме товарно - транспортних накладних, та досліджених у ході розгляд у справи обставин щодо використання отриманого бітуму у приготуванні асфальтобетонних сумішей для виконання дорожніх ремонтно - будівельних робіт, про що свідчать копії актів заготовки та переробки матеріалів, суди попередніх інстанцій встановили реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем було сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних.
Також, необхідно зазначити, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.
Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.
Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності або податкової дисципліни.
Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону № 168/97-ВР не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди надали належну правову оцінку.
За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції відхилити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 у справі № 2а-11669/10/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Н.Є. Маринчак
А.О. Рибченко