"10" березня 2015 р. м. Київ К/800/34295/14
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівМаслія В. І.,
Черпіцької Л. Т.,
секретаря судового засідання Гулової О. І.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_4,
представника відповідача - Ягодинської митниці Міндоходів - Корчинської М. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Ягодинської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2013 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до Ягодинської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови, стягнення суми,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернувся з позовом до Ягодинської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, в якому просив визнати протиправними дії посадових осіб Ягодинської митниці щодо проведення митного оформлення товару, ввезеного ним по ВМД № 205070001/2011/001124 від 25 січня 2011 року; визнати протиправними та скасувати рішення про визначення митної вартості товарів № 205000017/2011/500020/1 від 08 лютого 2011 року та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 205000017/1/00088 від 08 лютого 2011 року; повернути з Державного бюджету України на його користь надмірно сплачену суму ПДВ в сумі 69 541 грн 75 коп.; стягнути з Державного бюджету України на його користь 26 065 грн збитків, завданих протиправними діями Ягодинської митниці.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2013 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії посадових осіб Ягодинської митниці щодо проведення митного оформлення товару, ввезеного позивачем згідно із вантажною митною декларацією № 205070001/2011/001124 від 25 січня 2011 року; визнано протиправними та скасовано рішення Ягодинської митниці про визначення митної вартості товарів № 205000017/2011/500020/1 від 08 лютого 2011 року та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 205000017/1/00088 від 08 лютого 2011 року; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачену суму ПДВ в розмірі 69 541 грн 75 коп.; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача збитки, завдані протиправними діями посадових осіб Ягодинської митниці, в сумі 20 291 грн 45 коп.; в задоволенні решти позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2013 року скасовано в частині стягнення з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачену суму податку на додану вартість в розмірі 69 541 грн 75 коп., в позові в цій частині відмовлено; в решті постанову залишено без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів, сторони звернулися з касаційними скаргами, в якій просять їх скасувати з підстав, викладених у них.
Заслухавши доповідача, пояснення представників позивача та митного органу, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково.
Судами встановлено, що на підставі зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу товару № 1/2010 від 04 червня 2010 року, укладеного між позивачем та підприємством «ІМЕХ Іvanushenko» (Німеччина), доповнень № 1 від 30 рудня 2010 року та № 2 від 03 січня 2011 року до нього позивач 23 січня 2011 року ввіз на територію України товар (меблі, бувші у використанні), вагою 5985 кг, загальною вартістю 7 163,50 Євро (77 194,26 грн.).
Для митного оформлення даного товару декларантом ПП «СІА-БРОК» подані Ягодинській митниці документи, а саме: контракт № 1/2010 від 04 червня 2010 року, доповнення до контракту № 1 від 30 рудня 2010 року та № 2 від 03 січня 2011 року, рахунок - фактуру № 2011/1 від 21 січня 2011 року; ВМД № 205070001/2011/001124 від 25 січня 2011 року, міжнародну товарно-транспортну накладну СМR № 0106051 від 21 січня 2011 року, попередню митну декларацію (ПД) № 205070001/2011/961 від 23 січня 2011 року. Митна вартість товару визначена за першим методом (за ціною договору щодо товарів, які імпортуються) та задекларована в сумі 77 194 грн 26 коп., з яких митні платежі - ПДВ становлять 15 438 грн 85 коп.
08 серпня 2011 року Ягодинська митниця видала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 205000017/1/00088, у якій вказано, що митна декларація не може бути прийнята, товари не підлягають митному оформленню з причин невідповідності заповнення граф 12, 45 ВМД вимогам статті 262 МК України, постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження», заниження митної вартості при імпорті, наявності у митного органу цінової інформації. При цьому зазначено вимогу, виконання якої забезпечує здійснення митного оформлення, а саме: приведення рівня митної вартості у відповідність до рішення про визначення митної вартості товарів від 08 лютого 2011 року № 205000017/2011/500020/1.
Рішенням Ягодинської митниці про визначення митної вартості товарів від 08 лютого 2011 року № 205000017/2011/500020/1 митну вартість зазначеного вище товару визначено за шостим методом.
Судом також встановлено, що після прийняття цих рішень позивачем 17 лютого 2011 року подано нову ВМД № 205070001/2011/002674, якою ціну товару визначено в розмірі, вказаному митницею.
Не погодившись з прийнятими рішеннями Митниці, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.
Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині.
Колегія суддів погоджується з висновками судів частково.
Згідно зі статтею 266 МК (діючого на час спірних правовідносин) визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, можна здійснювати за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Згідно із пунктом 11 Порядку декларування для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи за наведеним у цьому пункті переліком.
На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, аналіз статті 266 МК, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 (далі - Порядок здійснення контролю) та Порядку декларування дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.
Порядком здійснення контролю передбачено, що послідовність дій посадових осіб митного органу під час здійснення митного контролю і митного оформлення товарів визначається Держмитслужбою.
Відповідно до пункту 3 наказу Держмитслужби від 24 червня 2009 року № 602, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 липня 2009 року за № 669/16685, яким затверджено порядок роботи посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, передбачено, що під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів та прийнятті рішень як джерело інформації використовуються спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси ЄАС.
Враховуючи вищенаведені норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що наявність у ЄАС інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів може бути підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості.
Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що рішення про визначення митної вартості товару митниця прийняла без необхідності надання додаткових документів. При цьому не застосувала жодного іншого методу, крім шостого (резервного), та не провела консультації з декларантом.
Якщо декларантом не надані в установлений законодавством термін додаткові документи, або якщо він відмовився від їх надання, митний орган відповідно до статті 265 МК України, п.14 Порядку № 1766 визначає митну вартість товарів на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.
Статтею 267 МК України визначено, що кожний наступний метод застосовується якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Згідно із ст. 268 МК України у разі якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно із положеннями статті 267 цього Кодексу, за митну вартість береться вартість операції з ідентичними товарами, які продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
За таких обставин, відмовляючи позивачу у митному оформленні товарів за першим методом, Митниця діяла не в межах повноважень та не у спосіб, які визначені чинним законодавством України, і не мала підстави для обґрунтованого сумніву у правильному визначенні митної вартості товару декларантом.
Зазначене свідчить, що митниця не дотрималась передбаченого статтею 266 МК порядку визначення митної вартості товару.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів, що визначення відповідачем митної вартості товару та коригування її за резервним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства України, що є підставою для визнання протиправними дій посадових осіб відповідача, визнання протиправним та скасування оскаржуваних рішень.
Щодо позовних вимог про стягнення сум ПДВ, то суд касаційної інстанції зазначає таке.
Статтею 264 МК визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету.
У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення (затверджений наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364) та Порядком взаємодії (затверджений наказом Державної митної служби України Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362), на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.
При цьому за Порядком взаємодії основною умовою повернення коштів є обов'язкова їх сплата та зарахування на рахунки відповідного бюджету.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд України від 15 квітня 2014 року у справі № 21-21а14.
Крім того, у постанові від 7 вересня 2012 року (справа № 21-242а12) Верховний Суд України висловив таку правову позицію: аналіз статті 266 МК, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339, та Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2006 року № 1766, дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості. З урахуванням наведеного суд, постановляючи рішення про стягнення надмірно сплачених митних платежів, фактично визначає митну вартість ввезеного товару, чим підміняє митний орган.
За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення сум ПДВ.
Щодо висновків судів про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України на користь позивача збитків, то суд вважає їх передчасними, виходячи з такого.
Позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України збитки в сумі 26 065 грн, які складаються з витрат на простій транспорту та витрат, пов'язаних із зберіганням товару на складі.
Згідно із ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, зокрема суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.
Між тим, в порушення вимог наведених норм суди не витребували та не перевірили розмір стягуваної позивачем суми збитків із зазначенням дат початку та закінчення періодів нарахування, кількості днів, на які ним нараховані суми, розмір збитків за кожен день окремо, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції не має можливості з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму збитків та перевірити правильність заявленої її до стягнення.
Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення є законним і обґрунтованим, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової позиції оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій.
Під час нового розгляду судам необхідно врахувати помилки допущені судами обох інстанцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційні скарги Ягодинської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 задовольнити частково.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2013 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року в частині стягнення збитків скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2013 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді: