"12" березня 2015 р. м. Київ К/800/30255/14
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівМаслія В. І.,
Черпіцької Л. Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Рівненської міської ради на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Рівненської міської ради Рівненської області, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання неправомірними рішення і протоколу,
встановив:
ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулись з позовом до Рівненської міської ради Рівненської області, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання неправомірним п. 41 рішення Рівненської міської ради Рівненської області від 26 грудня 2007 року № 1311 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та скасування окремих пунктів рішень Рівненської міської ради» про передачу ОСОБА_7 в приватну власність безоплатно земельної ділянки, площею 448 кв. м; визнання неправомірним протоколу № 4 від 23 листопада 1994 року засідання узгодженої комісії Рівненської міської ради народних депутатів по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування громадян міста по заяві ОСОБА_7 про встановлення суміжної межі між землекористуванням по вул. Басівкутській, 33 та по вул. Басівкутській, 35.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року, позов ОСОБА_4. задоволено частково: визнано неправомірним п. 41 рішення Рівненської міської ради Рівненської області від 26 грудня 2007 року № 1311 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та скасування окремих пунктів рішень Рівненської міської ради» про передачу ОСОБА_7 в приватну власність безоплатно земельної ділянки, площею 448 кв. м; у задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 в частині позовних вимог про визнання неправомірним п. 41 рішення Рівненської міської ради Рівненської області від 26 грудня 2007 року № 1311 відмовлено в зв'язку із пропуском строку звернення до суду; в частині позову про визнання неправомірним протоколу № 4 від 23 листопада 1994 року засідання узгодженої комісії ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено за недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням судів, Рівненська міська рада звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушенням судами норм процесуального та матеріального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.
В запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_4. просила залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Предметом оскарження в даній справі є окремий пункт рішення органу місцевого самоврядування, яким передано третій особі земельну ділянку у приватну власність безоплатно.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивачі заявили цей позов.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про скасування спірного пункту рішення, оскільки органом місцевого самоврядування порушено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, врегульований ст. 118 Земельного кодексу України.
Колегія суддів вважає висновки судів передчасними.
Відповідно до частини 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
З врахуванням того, що відповідач оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позову, колегія зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
На такі вимоги законодавства суд першої інстанцій, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, увагу не звернув та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову, пославшись лише на об'єктивні порушення вимог законодавства, та не зазначив, які права позивача порушені цим рішенням.
В свою чергу, порушення свого права позивач пов'язує з тим, що земельна ділянка, яку передано третій особі у власність спірним рішенням, використовується нею для проїзду та проходу до будинку.
Відповідні факти порушення такого права позивача ОСОБА_4. не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи.
Неповнота, допущена судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи, є порушенням норм процесуального права, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин у справі, і є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому частина 2 статті 220 КАС України надає право суду касаційної інстанції встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Так суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання неправомірним протоколу засідання узгодженої комісії Рівненської міської ради народних депутатів по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування громадян міста
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що оскаржуваний позивачами протокол не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України., оскільки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, тому його висновки та сам протокол не можуть бути предметом спору.
Однак, правильно визначивши даний документ, як такий, що не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, і тому його висновки та сам протокол не можуть бути предметом спору, суд повинен був закрити провадження у справі, оскільки з таких підстав спір в цій частині є таким, який не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Тому в цій частині постанова Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2014 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
Що стосується відмови в задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання п. 41 рішення Рівненської міської ради Рівненської області від 26 грудня 2007 року № 1311 неправомірним в зв'язку із пропуском строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ч. 1 ст. 100 КАС України (в редакції чинній на момент прийняття судового рішення) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
З огляду на викладене постанова Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2014 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року про відмову в позові ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання п. 41 рішення Рівненської міської ради Рівненської області від 26 грудня 2007 року № 1311 неправомірним підлягають скасуванню, а позов в цій частині необхідно залишити без розгляду.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив :
Касаційну скаргу Рівненської міської ради задовольнити частково.
Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року скасувати
В частині вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Рівненської міської ради Рівненської області, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання неправомірним п. 41 рішення Рівненської міської ради Рівненської області від 26 грудня 2007 року № 1311 позов залишити без розгляду.
В частині вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Рівненської міської ради Рівненської області, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання неправомірним протоколу № 4 від 23 листопада 1994 року засідання узгодженої комісії провадження у справі закрити.
В частині вимог ОСОБА_4 до Рівненської міської ради Рівненської області, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання неправомірним п. 41 рішення Рівненської міської ради Рівненської області від 26 грудня 2007 року № 1311 справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді: