"17" березня 2015 р. м. Київ К/800/14068/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 травня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2010 року позивачка звернулася до суду із вказаним позовом до відповідача. Просила зобов'язати відповідача провести перерахунок її пенсії з 4 червня 2008 року, включивши в суму заробітної плати для обчислення пенсії матеріальну допомогу на оздоровлення та на соціально-побутові потреби, які вона отримувала до виходу на пенсію і з яких сплачені внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, та повернути їй заборгованість в частині недонарахованої з 4 червня 2008 року пенсії; зобов'язати відповідача в подальшому здійснювати нарахування пенсії з врахуванням виплат матеріальної допомоги на оздоровлення та на соціально-побутові потреби.
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.
Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області та з 4 червня 2008 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
22 листопада 2010 року ОСОБА_4 звернулася до відповідача із заявою про перерахунок призначеної пенсії відповідно до ст. 33 Закону України «Про державну службу» з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення та допомоги на соціально-побутові потреби. Однак, у вказаному перерахунку їй було відмовлено з посиланням на те, що матеріальна допомога на оздоровлення та допомога на соціально-побутові потреби не входить до структури заробітної плати державного службовця.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанцій, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки матеріальна допомога на оздоровлення та допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовою виплатою і не зазначена в переліку складових заробітної плати, передбачених ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну службу», то вона не включається до заробітку, що враховується при перерахунку пенсії державним службовцям.
Проте, повністю погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна.
Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки суду як першої, так і апеляційної інстанцій зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, до того ж не ґрунтуються на законі.
За змістом статті 37 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80% від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 2 вказаного Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.
Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення та допомога для вирішення соціально-побутових питань входить до системи оплати праці державного службовця.
Крім того, статтею 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» врегульовано види оплати праці, що враховуються при обчисленні пенсій.
Відповідно до частини першої зазначеної статті до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу)).
Згідно ст. 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до виплат (доходів), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, належать, зокрема, суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим самим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року (справа № 21-430а11), від 28 травня 2013 року (справа № 21-97а13), від 4 березня 2014 року (справа № 21-14а14).
Проте, суди першої та апеляційної інстанцій вищенаведених вимог законів не врахували та всупереч вимог ст. 159 КАС України не з'ясували чи нараховувалась і чи виплачувалась позивачці матеріальна допомога на оздоровлення та допомога для вирішення соціально-побутових питань, а якщо такі допомоги нараховувались та виплачувались, то чи утримувались з цих допомог внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що має істотне значення для вирішення спору.
За правилами статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень частини 2 статті 227 цього Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, коли суди першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясували обставини справи, тобто порушили норми процесуального права, зокрема, статті 86, 159, 161 КАС України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а касаційний суд в силу ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню на підставі ч. 2 ст. 227 КАС України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 травня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.В. Тракало
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк