19.03.2015р. м. Київ К/9991/21300/12
К/9991/17018/12
К/9991/22299/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Чалого С.Я.
Конюшка К.В.
Мороз Л.Л.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційними скаргами Дніпропетровської митниці, публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" та Заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до Криворізької митниці, Головного управління Державного казначейства України у м.Києві про визнання протиправним рішення, скасування картки відмови та стягнення коштів, -
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року відмовлено в задоволенні позовних вимогпублічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до Криворізької митниці, Головного управління Державного казначейства України у м.Києві про визнання протиправним рішення, скасування картки відмови та стягнення коштів.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року скасовано. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним рішення Дніпропетровської митниці про визначення митної вартості товарів №11300006/2010/000139/1 від 05.03.2010р. Скасовано видану Криворізькою митницею картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/0/00259 від 05.03.2010р. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями у справі, публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до суду з касаційною скаргою та просить рішення судів скасувати в частині відмови в позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а позов задовольнити.
Також Дніпропетровська митниця та Заступник прокурора Дніпропетровської області звернулися до суду з касаційними скаргами, вказуючи на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просять його скасувати, а постанову суду першої інстанції про відмову в позові залишити в силі.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, 16.11.2009 р. між відкритим акціонерним товариством «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (покупець) та відкритим акціонерним товариством "Белшина", Республіка Беларусь, м. Бобруйськ укладено зовнішньоекономічний контракт №1352/8941-37-09, згідно з умовами якого постачальник зобов'язався здійснити поставку товару позивачу, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах, вказаних у Специфікаціях до Контракту.
04.03.2010р. для здійснення митного контролю та митного оформлення позивачем була подана вантажна митна декларація №113050000/2010/001767. Відповідно до зазначеної ВМД до митного оформлення був поданий вантаж - шини пневматичні, гумові нові для автомобілів великої та особливо великої вантажопідйомності, з індексом навантаження більш як 220, але не менш як 244, розміром 33.00-51. Виробником товару заявлено ОАО "Бєлшина", Білорусія.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.03.2010 р. при митному оформленні партії товару Криворізькою митницею було прийнято рішення про визначення митної вартості товарів № 113000006/2010/000139/1 на підставі якого стосовно придбаного позивачем у постачальника товару 05.03.2010 р., Криворізькою митницею оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/0/000259, в якій зазначено, що товари не підлягають митному оформленню з причини коригування митної вартості митним органом. Тобто, під час здійснення перевірки заявленої декларантом митної вартості товарів в частині порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості товарів, що вже оформлені виявилося, що заявлена ціна товару - 8 250 доларів США за штуку, є нижчою ніж шини цього ж виробника, цієї ж марки які вже ввозилися на митну територію України за ціною 8 960 доларів США за штуку.
На підставі п.11 Постанови КМУ від 20.12.06 №1766 для підтвердження заявленої митної вартості товарів посадовою особою Відповідача-1 було запропоновано декларанту, для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, надати додаткові документи, а саме: прайс-лист фірми виробника товару; калькуляцію фірми виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством.
На виконання вказаної постанови, 11.01.2010 декларанта ознайомлено з даним записом під підпис.
Оскільки, декларантом не було надано всіх додатково витребуваних документів, які б підтверджували заявлену митну вартість за ціною договору, митний орган на підставі наявних відомостей з використанням резервного методу відповідно до положень ст. 273 Митного кодексу України, прийняв рішення про визначення митної вартості товарів №113000006/2010/000139/1 від 05.03.2010р.
Судами встановлено, що Криворізькою митницею при винесенні рішення про визначення митної вартості товарів №113000006/2010/000139/1 від 05.03.2010 використано інформацію, яка міститься в базі даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України про митну вартість ідентичних товарів, яка приймалась згідно зі статтею 273 МКУ, тобто за резервним методом.
Так, згідно з частиною першою ст.262 МК України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.
Відповідно до ст.266 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: основним методом визначення митної вартості за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1); за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); на основі віднімання вартості (метод 4); на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6).
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. У випадку, якщо основний метод при визначені митної вартості товару не можна використати, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог ст.268 і 269 МК України. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог ст.268 і 269 МК України застосовуються інші методи. При цьому МК України встановлено послідовне використання кожного із зазначених методів. Кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Виключення становлять методи 4 і 5, які можна використовувати - якщо неможливо застосувати метод 3 - у будь-якій послідовності на розсуд декларанта (ст.266 МК України). І тільки у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених ст.273 МК України.
Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.
Як вірно враховано апеляційним судом, матеріали справи не містять доказів про послідовне застосування відповідачем методів визначення митної вартості товару.
Відповідно до п.7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 №1766 для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем з самого початку було подано всі необхідні та належні документи, які дозволяли визначити митну вартість товару за методом оцінки за ціною угоди щодо товарів (метод 1).
При цьому, Криворізька митниця будь-яких посилань на те, що первісно подані позивачем документи були з недоліками оформлення, не містили істотної інформації, не вказує.
Пунктом 11 вказаного Порядку №1776 передбачено, що для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Посадова особа митного органу у графі «Для відміток митниці» декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис. Для підтвердження заявленої декларантом митної вартості оцінюваних товарів можуть подаватися: договір з третіми особами, що пов'язаний з договором (контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; рахунки про сплату комісійних, брокерських (посередницьких) послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (контракту); відповідна бухгалтерська документація; ліцензійний чи авторський договір (контракт); каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; калькуляція фірми - виробника товару; копія вантажної митної декларації країни відправлення, а в разі, коли в такій країні товар розміщувався в митному режимі, яким не передбачено сплату податків і відповідно до якого товар перебував під митним контролем - копія вантажної митної декларації, оформленої в попередній експорту митний режим; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; сертифікат про походження товару; відомості про якісні характеристики товару; інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару та/або сировини. Декларант за власним бажанням подає інші документи для підтвердження заявленої у декларації митної вартості товарів.
Разом із тим, витребувавши перелік документів, передбачених п.11Порядку № 1776, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити.
З дій митного органу та прийнятих рішень не вбачається наявність потреби у митниці даних, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товару, у підтвердженні заявленої декларантом митної вартості, наявність виникнення у нього об'єктивних обставин та обґрунтованих сумнівів щодо достовірності поданих декларантом відомостей про митну вартість товару та/або неправильності обрання позивачем методу визначення та обчислення митної вартості товару.
При цьому, з рішення митниці про визначення митної вартості товару за шостим методом також не вбачається в чому саме полягала неможливість визначення митної вартості за першим методом на підставі документів, поданих позивачем, та чи взагалі була потреба у відповідача самостійно визначати митну вартість за шостим методом. Рішення митного органу не містить жодного обґрунтування неможливості застосування попередніх методів.
Правильними є висновки апеляційного суду про те, що митний орган не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, що, в тому числі, є підставою для визнання протиправним рішення Криворізької митниці про визначення митної вартості товарів №11300006/2010/000139/1 від 05.03.2010р. та скасування виданої Криворізькою митницею картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №113050000/0/00259 від 05.03.2010р.
Поряд з цим, колегія суддів погоджує висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні вимог стосовно стягнення з Державного бюджету України в особі Головного управління Державного казначейства у м.Києві надмірно сплаченого податку на додану вартість.
Так, процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, у тому числі у випадках, зазначених у ст.264, ч.4 ст.284 МК України та в міжнародних договорах України, визначає наказ Державної митної служби України від 20.07.2007р. №618 «Про затвердження Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами».
У відповідності до приписів п.1 розділу III Порядку, для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.
Так як позивач не звертався до відповідача-1 щодо повернення надміру сплачених сум митних платежів, у відповідності до вимог наведеної статті, та відповідачем не приймалися рішення щодо повернення позивачу надмірно сплачених сум митних платежів, колегія суддів вважає позовні вимоги в цій частині передчасними.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанцій оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційні скарги Дніпропетровської митниці, публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" та Заступника прокурора Дніпропетровської області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 12 січня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.
Судді: