11.02.2015р. м. Київ К/9991/65479/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого: Бившевої Л.І.,
суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2011 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року
у справі № 2а-784/11/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Енерго Трейд»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант Енерго Трейд» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0009302302/0 від 28 грудня 2010 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2011 року позов був задоволений повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0009302302/0 від 28 грудня 2010 року, винесене ДПІ у Шевченківському районі м. Києва. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присуджено на користь ТОВ «Гарант Енерго Трейд» за рахунок Державного бюджету України.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2011 року було залишено без змін.
В касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
ДПІ у Шевченківському районі м. Києва провела документальну невиїзну перевірку ТОВ «Гарант Енерго Трейд» в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» за період: листопад 2008 року, січень 2010 року, за результатами якої був складений акт № 4540/2302/34926379 від 13 грудня 2010 року.
За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 436479,00 грн., в тому числі: за листопад 2008 року на суму 58854,00 грн., за січень 2010 року на суму 377625,00 грн.
Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість у загальній сумі 436479,00 грн. за господарськими операціями з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп», оскільки: податкові накладні, видані ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп», скріплені печаткою та підписані особою без зазначення ініціалів; за юридичною адресою ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» директор ОСОБА_2 відсутній, фактичне місцезнаходження підприємства встановити неможливо; станом на 01 листопад 2010 року ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» не звітує, останній звіт подано за березень 2010 року, який має позначку «недійсна», проти директора ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» ОСОБА_2, порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України; у вказаного товариства відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів та основних фондів, що свідчить про те, що правочини, укладені позивачем з іншим суб'єктом господарювання, не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.
28 грудня 2010 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0009302302/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Гарант Енерго Трейд» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 654718,00 грн., у тому числі: 436479,00 грн. - за основним платежем, 218239,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначення податковим органом позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення є безпідставним, оскільки позивач правомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суми податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених податкових накладних отриманих від ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп», з урахуванням того, що наслідком неподання суб'єктом господарювання податкової декларації є визначення такому платнику штрафу у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання. Також, суд виходив з того, що податковим органом не доведено наявності з боку позивача мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, при вчиненні правочинів, з урахуванням того, що на момент вчинення таких правочинів сторони були належним чином зареєстрованими юридичними особами та перебували на податковому обліку.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Абзацом 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Положеннями абзацу 1 підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому, абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно з абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.
При цьому, відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.
Таким чином, колегія суддів вказує, що недоліки в заповненні реквізитів податкових накладних, не роблять накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів за умови, що воне не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість.
Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.
Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, господарські операції з придбання позивачем у ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» трансформатора та стояка залізобетонного (з гідроізоляцією та закладними елементами) мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема, податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами (арк. справи 63-69).
Матеріали справи містять також ліцензію Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, видану ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» про те, що вказане товариство має право здійснювати будівельну діяльність згідно з переліком (арк. справи 81-84), а також податкові розрахунки комунального податку ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» за 4 квартлал 2008 року та за 4 квартал 2009 року, згідно яких кількісний склад працівників товариства за базовий (звітний) період становив 19 та 27 чоловік відповідно (арк. справи 87-90).
Щодо тверджень податкового органу про те, що необхідною умовою для віднесення покупцем товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є сплата сум податку на додану вартість до бюджету його контрагентом були правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).
Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.
При цьому, колегія суддів вказує, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, тоді як доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Вироків у кримінальних справах щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним позивачем або ж його контрагентом матеріали справи не містять. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Шевченківському районі м. Києва залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2011 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2011року підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2011року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ А.М. Лосєв
_____________________ Т.М. Шипуліна