23 березня 2015 року м. Київ В/800/1448/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів Розваляєвої Т.С.,
Гончар Л.Я.,
Зайця В.С.,
Чумаченко Т.А.,
розглянувши заяву ОСОБА_5
про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2014 року у справі №826/14754/13-а (касаційне провадження К/800/25565/14)
за позовом ОСОБА_5
до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, заступника начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві Алєксєєнка Івана Олександровича
про визнання незаконними та скасування постанови і припису, -
В липні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, заступника начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві Алєксєєнка І.О. про визнання незаконними та скасування постанови і припису.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві "по справі про адміністративне правопорушення" від 05.06.2013 року №231. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014року апеляційні скарги ОСОБА_5 та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві було залишено без задоволення, а окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2013 року - без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2014 року у справі №826/14754/13-а (касаційне провадження К/800/25565/14) рішення судів попередніх інстанцій залишені без змін.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою касаційного суду, ОСОБА_5 подав заяву про її перегляд Верховним Судом України.
В обґрунтування заяви зазначає, що в спірних правовідносинах судами неоднаково застосовані положення частини 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В якості прикладів приводить правову позицію колегії суддів, викладену в постанові Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі №21-433а13, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2014 року (касаційне провадження К/800/51471/14), ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року (касаційне провадження К/800/2865/13).
Згідно статті 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за правилами статей 239-2 та 240 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.
Відповідно до статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;
3) порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 цього Кодексу.
В ухвалі від 16 грудня 2014 року у справі №826/14754/13-а (касаційне провадження К/800/25565/14) Вищий адміністративний суд України погодив наступну правову позицію.
Частиною 8 ст. 39 Закону № 3038-VI, передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
На виконання статті 39 Закону № 3038 Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, згідно пункту 2 якого прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I - III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Оскільки позивачем не надано прийнятних та переконливих доказів того, що нежитловий будинок було введено в експлуатацію, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилась з відсутністю правових підстав для задоволення позову у частині вимог про скасування припису.
Натомість в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015року (касаційне провадження К/800/2865/13) суд касаційної інстанції вказав наступне.
Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю видано припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, оскільки товариство експлуатує нежитлові приміщення житлового будинку під заклад громадського харчування без прийняття його в експлуатацію, чим порушено ч.8 ст.39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Скасовуючи припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності судова колегія Вищого адміністративного суду України виходила з того, що нежитлове приміщення введене в експлуатацію.
Товариством будівництво вказаного приміщення не здійснювалось та замовником будівництва товариство не було, а тому в розумінні п.4. ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», позивач не є замовником будівництва та не зобов'язаний вводити в експлуатацію нежитлове приміщення.
Отже, наведені заявником приклади застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин не відповідають вимогам вищезазначених норм, оскільки відсутня обов'язкова одночасна наявність таких складових як тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
В якості прикладу неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, заявник приводить постанову Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України.
Стосовно вказаної постанови судова колегія вважає за необхідне наголосити наступне.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику застосування статей 235 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України» від 13.12.2010 року N2 (із наступними змінами та доповненнями) визначено, що судовими рішеннями, на які робиться посилання для підтвердження підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України, можуть бути рішення таких касаційних судів (інстанцій): Вищого адміністративного суду України, Вищого господарського суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України як касаційної (третьої) інстанції, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України як касаційної (третьої) інстанції, а також рішення апеляційних судів загальної юрисдикції як судів касаційної інстанції в цивільних справах, яким право на перегляд у касаційному порядку цивільних справ було надано Законом України від 22 лютого 2007 року N 697-V "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ". Зазначений перелік таких судових рішень є вичерпним.
Слід ураховувати, що до таких рішень також належать судові рішення, ухвалені судом касаційної інстанції в кримінальних справах, за умови неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
До зазначених судових рішень не належать рішення Верховного Суду України, ухвалені після 30 липня 2010 року, та судові рішення, ухвалені до 30 липня 2010 року судовими палатами в адміністративних та господарських справах Верховного Суду України і Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України, яка за винятковими обставинами переглядала рішення колегій Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, ухвалених у касаційному порядку, а також за винятковими обставинами рішення апеляційних судів як касаційних.
Таким чином, постанова Верховного Суду України від 04 березня 2014 року не може бути судовим рішенням, на яке робиться посилання для підтвердження підстав різного застосування судами норм матеріального права, встановлених пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України.
За вказаних обставин підстави для допуску справи до провадження для перегляду судового рішення Верховним Судом України у даній адміністративній справі відсутні.
Керуючись статтями 236-240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Відмовити ОСОБА_5 в задоволенні заяви про допуск справи №826/14754/13-а до провадження для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2014 року (касаційне провадження К/800/25565/14)
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: