19.03.2015р. м. Київ К/800/42687/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Черпака Ю.К. (судді-доповідача),
Головчук С.В.,
Ліпського Д.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_4 до Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року,
встановив:
У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області (далі - Старосамбірська РДА) та просив: визнати неправомірними дії, підстави та прийняті рішення щодо звільнення його з посади; визнати відсутність компетенції (повноважень) Управління соціального захисту населення Старосамбірської РДА, а дії неправомірними в частині накладення дисциплінарних стягнень у вигляді догани наказами від 15.02.2013 р. № 6-ОС та від 14.03.2013 р. № 10-ОС; визнати неправомірними дії щодо відмови у наданні йому з 23.09.2013 р. відпустки без збереження заробітної плати відповідно до статті 25 Закону України "Про відпустки" як інваліду 3 групи; визнати порушення відповідачем процедури звільнення відповідно до статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" та статей 47, 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП); визнати незаконними і скасувати розпорядження голови Старосамбірської РДА від 13.09.2013 р. № 129/01-07 К-1 та від 23.09.2013 р. № 136/01-07 К-1 та поновити його на посаді начальника відділу з питань охорони праці і соціально-трудових відносин Управління соціального захисту населення Старосамбірської РДА з дня звільнення; зобов'язати відповідача здійснити нарахування і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.09.2013 р. до дня фактичного поновлення на роботі.
Позов обґрунтував тим, що його незаконно звільнено на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків та порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, оскільки жодних порушень він не допускав, 01.08.2013 р. виконував службові обов'язки за межами управління СЗН, а рішення про накладення на нього дисциплінарних стягнень від 15.02.2013 р. і від 14.03.2013 р. прийняті начальником управління, який не мав на це повноважень. Крім того, відповідачем порушено вимоги частини третьої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" в частині письмового повідомлення Старосамбірської міської ради про звільнення позивача, який є її депутатом. Зазначив також про безпідставну відмову відповідача в наданні йому відпустки без збереження заробітної плати як інваліду 3 групи.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року, з урахуванням виправлених в ній арифметичних помилок згідно з ухвалою від 26 серпня 2014 року, скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано неправомірними дії Старосамбірської РДА щодо відмови у наданні ОСОБА_4 з 23.09.2013 р. відпустки без збереження заробітної плати відповідно до статті 25 Закону України "Про відпустки" як інваліду 3 групи; визнано протиправними дії Старосамбірської РДА щодо процедури звільнення ОСОБА_4 відповідно до статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" та статей 47, 116 КЗпП; визнано незаконними і скасовано розпорядження голови Старосамбірської РДА від 13.09.2013 р. № 129/01-07 К-1 та від 23.09.2013 р. № 136/01-07 К-1; поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника відділу з питань охорони праці і соціально-трудових відносин Управління соціального захисту населення Старосамбірської РДА з 23.09.2013р.; стягнуто з Старосамбірської РДА на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.09.2013 р. по 15.07.2014 р. включно в розмірі 25 286,36 грн без утримання прибуткового податку (податку на доходи фізичних осіб) та інших обов'язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Старосамбірська РДА, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права і неправильну оцінку обставин справи, просить скасувати ухвалене ним рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_4 просить залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції, вказуючи на її законність і обґрунтованість.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 29.07.2009 р. обіймав посаду начальника відділу з питань охорони праці і соціально-трудових відносин Управління соціального захисту населення Старосамбірської РДА.
Розпорядженням голови Старосамбірської РДА від 13.09.2013 р. № 129/01-07 К-1 позивача було звільнено з посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП за систематичне невиконання без поважних причин службових обов'язків та порушення правил внутрішнього трудового розпорядку. Розпорядженням від 23.09.2013 р. № 136/01-07 К-1 дату звільнення змінено на 23.09.2013 р. у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_4 у період з 13.09.2013 р. по 20.09.2013 р.
Підставою для звільнення позивача стало подання начальника управління СЗН від 10.09.2013 р. № 1530/09, акт про відсутність позивача на роботі в приміщенні управління СЗН з 11:00 год. до 12:57 год. 01.08.2013 р., пояснення ОСОБА_4 про причини відсутності на роботі від 04.09.2013 р. за № 1470/01, накази начальника управління СЗН від 15.02.2013 р. № 6-ОС і від 14.03.2013 р. № 10-ОС про оголошення ОСОБА_4 догани.
Про звільнення ОСОБА_4 з посади управління СЗН поінформувало Старосамбірського міського голову листом від 13.09.2013 р. № 1560/01.
Згідно з пунктом 3 статті 40 КЗпП трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Пленум Верховного Суду України в пунктах 22 і 23 постанови від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пунктом 1 статті 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень. За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має два не знятих дисциплінарних стягнення у вигляді догани, які застосовані до нього наказами начальника Управління соціального захисту населення від 15.02.2013 р. і від 14.03.2013 р., прийнятих в межах повноважень останнього, після внесення відповідних подань на ім'я голови Старосамбірської РДА та отримання погодження. 01.08.2013 р. позивач знову допустив дисциплінарний проступок, оскільки без поважних причин був відсутній на робочому місці з 11:00 год. до 12:57 год. При цьому суд визнав безпідставними посилання позивача на виконання ним службових обов'язків поза межами адміністративної будівлі, зважаючи на те, що будь-яких завдань і доручень, виконання яких вимагало відсутності на роботі, начальник управління позивачу не давав, не підтверджуються такі обставини і відомістю на видачу плакатів з безпечного ведення робіт і охорони праці та журналом обліку надання консультацій і методичних рекомендацій з питань охорони праці. З урахуванням наведеного суд вважав доведеним систематичне невиконання позивачем своїх службових обов'язків та правомірність звільнення його за пунктом 3 статті 40 КЗпП, про що відповідач в порядку статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" повідомив Старосамбірського міського голову.
Проте апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що начальник Управління соціального захисту населення з огляду на приписи частини першої статті 147-1 КЗпП, пункту 10 Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2012 р. № 887 і пункту 9 Положення про управління соціального захисту населення Старосамбірської РДА, затвердженого розпорядженням голови РДА від 25.12.2012 р. № 513-01-01, не мав повноважень застосовувати до позивача дисциплінарні стягнення у вигляді догани, оскільки таке право належить голові місцевої держадміністрації, якому керівник структурного підрозділу лише подає відповідні пропозиції.
Крім того, суд апеляційної інстанції знайшов підтвердження виконання позивачем 01.08.2013 р. посадових обов'язків поза межами управління, про що свідчить проведена ним звірка нещасних випадків невиробничого характеру по Старосамбірському РЕМ, участь в роботі комісії по розподілу плакатів з безпечного ведення робіт та охорони праці у відділенні виконавчої дирекції ФССНВ на виробництві, надання консультацій з питань охорони праці, здійснення контрольних перевірок за результатами моніторингу та вивченням стану дотримання вимог НПА з охорони праці.
Апеляційним судом правильно також встановлено порушення процедури звільнення ОСОБА_4 в частині неповідомлення місцевої ради не менш ніж за 15 днів про його звільнення, як того вимагає частина третя статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад".
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов мотивованого висновку про незаконність звільнення позивача, що є підставою для поновлення його на посаді і виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, правильність розрахунку якого відповідач не оспорює.
Що стосується надання позивачу відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 30 календарних днів, то колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обов'язковість її надання позивачу як інваліду 3 групи згідно з вимогами пункту 6 частини першої статті 25 Закону України "Про відпустки". Про наявність у позивача 3-ї групи інвалідності відповідачу було достеменно відомо, чим спростовується висновок суду першої інстанції щодо правомірності відмови управління з посиланням на відсутність в заяві позивача вказівки про підставу надання такої відпустки.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального чи процесуального права.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді:Черпак Ю.К.
Головчук С.В.
Ліпський Д.В.