19 березня 2015 року м. Київ В/800/689/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів Зайця В.С. (суддя-доповідач), Логвиненка А.О., Мороз Л.Л., Розваляєвої Т.С., Єрьоміна А.В., перевіривши заяву ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2014 року, постановленої за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Львівської міської ради, треті особи відділ Держземагенства у м. Львові, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 про визнання дій протиправними, визнання частково недійсними ухвал, -
ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 подали до Вищого адміністративного суду України заяву про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2014 року, прийнятої за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Львівської міської ради, треті особи відділ Держземагенства у м. Львові, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 про визнання дій протиправними, визнання частково недійсними ухвал.
У заяві заявники просять скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2014 року з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись при цьому на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, одних і тих самих норм матеріального права, що, на його думку, потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
В заяві зазначають, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № К/800/27094/14 прийнята з неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права, ніж постанова Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2011 року у справі № К-25062/08.
Відповідно до статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 цього Кодексу.
Пленум Вищого адміністративного суду України у пункті 4 постанови від 13 грудня 2010 року № 2 «Про судову практику застосування статей 235 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України» роз'яснив судам, що заява про перегляд рішення з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах може бути подана за наявності таких складових: неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти, зокрема, різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі, різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням ієрархії цих правових норм, а також дії норм у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню, різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню, різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Згідно з оскаржуваною ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 жовтня 2014 року предметом спору у справі є правомірність дій відповідача щодо передачі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у приватну власність земельних ділянок, які належали до прибудинкової території багатоквартирного будинку АДРЕСА_1; ухвал Львівської міської ради № 494 від 25 січня 2007 року в частині пункту 33 додатку щодо передачі ОСОБА_8 у приватну власність земельної ділянки площею 623 м.кв. по АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, у т.ч. в межах червоних ліній 53 м.кв.; № 2865 від 09 липня 2009 року в частині пункту 63 додатку щодо передачі ОСОБА_9 у приватну власність земельної ділянки площею 123 м.кв. по АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку.
Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову суд касаційної інстанції, виходячи з того, що спірні ухвали були прийняті на сесіях Львівської міської ради шляхом голосування, за результатами розгляду відповідних заяв ОСОБА_8 від 12 липня 2006 року та ОСОБА_9 від 19 травня 2009 року про передачу їм земельних ділянок, а також, що на час передачі земельних ділянок ОСОБА_8 був власником житлового будинку по АДРЕСА_3 згідно Свідоцтва на право власності від 22 травня 2006 року, а ОСОБА_9 була власником житлового будинку по АДРЕСА_2 згідно Свідоцтва на право власності від 27 березня 2009 року, зазначив, що суди попередніх інстанції дійшли до обґрунтованого висновку про те, що спірні ухвали Львівської міської ради були прийняті на підставі, в межах повноважень та у визначений законом спосіб, у зв'язку з чим позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо передачі третім особам ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у приватну власність спірних земельних ділянок є безпідставними.
Суд касаційної інстанції зазначив, що технічною документацією, довідками ЛКП «Господар» підтверджується, що житловий багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі комунальної власності у ЛКП «Господар», а розглядувані земельні ділянки до моменту передачі їх у власність ОСОБА_8 і ОСОБА_9 відносились до комунальних земель м. Львова, що не надані у власність чи в користування і перебували у фактичному користуванні ОСОБА_8 і ОСОБА_9 згідно з визначеними межами.
При цьому, житловий будинок АДРЕСА_1 є багатоквартирним житловим будинком. Позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 являються співвласниками квартири № 2 у цьому будинку згідно Свідоцтва про право власності на квартиру від 23 жовтня 1998 року, а власниками інших квартир являються треті особи по даній адміністративній справі згідно Свідоцтв про право власності на квартири № 1, № 3 і № 4.
Крім того, суд касаційної інстанції також зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що розглядувані земельні ділянки площами 623 м.кв. і 123 м.кв. до прийняття спірних ухвал Львівської міської ради від 25 січня 2007 року і від 09 липня 2009 року передавались у визначеному законом порядку співвласникам житлового багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, в тому числі позивачам, чи належали до прибудинкової території цього будинку.
У зв'язку з наведеним та посилаючись на частину 4 статті 42 Земельного кодексу України, Вищий адміністративний суд України відхилив доводи скаржників про те, що для прийняття Львівською міською радою спірних ухвал від 25 січня 2007 року і від 09 липня 2009 року потребувалась згода усіх мешканців житлового багатоквартирного будинку АДРЕСА_1.
Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2014 року № К-25062/08 предметом спору у справі за позовом ОСОБА_9 до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_20 про зобов'язання вчинити дії, є правомірність відмови Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради у затвердженні рішення міжвідомчої комісії з підстав відсутності додаткових документів, а саме довідки ЛКП про власників квартир в будинку за підписом директора ЛКП та печаткою, заяви щодо згоди всіх власників квартир будинку.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд касаційної інстанції, виходячи з положень частини 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», частини 2 статі 382, статті 369 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 120 Земельного Кодексу України, частини 3 статті 42 цього Кодексу, прийшов до висновку, що факт виділення позивачу частини будинковолодіння в окремий будинок з присвоєнням йому окремого номеру призведе до виникнення у неї права власності на земельну ділянку для обслуговування будинку, тобто право власності на частину прибудинкової території.
Суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки на час звернення позивача з відповідною заявою до відповідача вказана земельна ділянка знаходилась у володінні, користуванні та розпорядженні всіх мешканців будинку № 4 по вул. Довбуша, тому необхідна згода всіх мешканців будинку № 4 на виділення частини будинковолодіння.
Вищий адміністративний суд України зазначив, що вчинення будь-яких юридично-значимих дій, що впливає чи може вплинути на зміну правового титулу майна, яке перебуває у сумісній власності, потребує узгодження таких дій з усіма співвласниками такого майна.
Суд касаційної інстанції також не погодився з висновком судів попередніх інстанцій відносно того, що відповідач не повинен був застосувати Інструкцію щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затверджену наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55, яка діяла на момент звернення позивача до Личаківської районної адміністрації та якою, зокрема передбачено, що розрахунок часток у спільній власності на об'єкти нерухомого майна виконується за заявами всіх співвласників об'єктів нерухомого майна, а також, що при підготовці документів про поділ нерухомого майна БТІ за відсутності нотаріально посвідченого договору чи рішення суду щодо порядку користування будинками, будівлями та спорудами беруться до уваги заяви всіх співвласників, підписи яких засвідчені нотаріально.
У зв'язку із цим суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що на час розгляду заяви позивача, Личаківська районна адміністрація повинна була керуватись чинними на той час нормативно-правовими актами, в тому числі і вищезазначеною Інструкцією.
Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що наявність висновку ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» та рішення Міжвідомчої комісії Личаківської районної адміністрації не є безумовною підставою для прийняття розпорядження Личаківською районною адміністрацією про затвердження вказаного рішення.
Таким чином зі змісту доданих до заяви судових рішень вбачається неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції прийняв різні за змістом судові рішення.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2014 року.
Керуючись статтями 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Допустити до провадження Верховного Суду України справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Львівської міської ради, треті особи відділ Держземагенства у м. Львові, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 про визнання дій протиправними, визнання частково недійсними ухвал, для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2014 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
Помічник судді: І.В. Казачук