18.03.2015р. м. Київ К/800/60775/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Пилипчук Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,
представників позивача Собка О.В., Слюсар С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» та Карлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області
на постанову оружного адміністративного суду м. Києва від 14.01.2013 року
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 року
у справі № 2а-7810/12/2670
за позовом публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі - позивач, ПАТ «Укргазвидобування»)
до Карлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, Карлівська ОДПІ)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ПАТ «Укргазвидобування» звернулось у червні 2012 року до суду з адміністративним позовом до Карлівської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.03.2012 року № 0000231501, № 0000241501, № 0000251501 та № 0000261501.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2013 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Карлівської ОДПІ від 23.03.2012 року № 0000231501 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 548 988,89 гривень та № 0000241501 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 72 996,10 гривень, та прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог. В решті постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2013 року залишено без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181 (далі - Закон № 2181), пунктів 5-8 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат» від 22.03.2001 року № 256 (далі - Постанова № 256), п. 49.18, п. 49.20 ст. 49, п. 57.1 ст. 57, п. 87.9 ст. 87, ст. 100, ст. 126, ст. 260 Податкового кодексу України (далі - ПК України), п. 3.9, п. 4.4, п. 4.6 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року № 1036 (далі - Порядок № 1036) та ст. ст. 9, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 1.1 ст. 1, п. 57.1 ст. 57, п. 87.9 ст. 87, пп. 100.12.2 п. 100.12 ст. 100, п. 260.7 ст. 260 ПК України та ст. ст. 7, 9, 11, 69, 70, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
У ході судового розгляду, в порядку ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку перетворенням замінено первинного позивача дочірню компанію «Укргазвидобування» національної акціонерного компанії «Нафтогаз України» на публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» та замінено первинного відповідача правонаступником у зв'язку із реорганізацією Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби у Карлівську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов'язання по рентній платі за нафту, природний газ і газовий конденсат за період з жовтня 2009 року по жовтень 2011 року, нарахованих по строках сплати з 30.11.2009 року по 30.11.2011 року, за результатами якої складено акт від 10.02.2012 року № 47/1501/30019775, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181, п. 8 Постанови № 256, п. 260.7 ст. 260 ПК України в частині несвоєчасної сплати узгоджених податкових зобов'язань по рентній платі за газовий конденсат і природний газ за наступні звітні періоди: листопад-грудень 2009 року, січень, березень, квітень, липень, вересень-грудень 2010 року, січень-жовтень 2011 року (щодо газового конденсату); жовтень-листопад 2009 року, лютий, березень, травень, червень, жовтень-грудень 2010 року, січень-жовтень 2011 року (щодо природного газу), зокрема, сума погашеної заборгованості із затримкою до 30 календарних днів становить 40 968 294,29 гривні, а сума погашеної заборгованості із затримкою більше 30 календарних днів - 27 637 663,24 гривні.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.02.2012 року: № 0000061501, яким за затримку на 92 календарних дні сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 17 649 104,51 гривні позивача зобов'язано сплатити штраф за платежем «рентна плата за природний газ, що видобувається в Україні» у розмірі 20% в сумі 3 278 179,17 гривень; № 0000071501, яким за затримку на 30 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 32 890 089,64 гривень позивача зобов'язано сплатити штраф за платежем «рентна плата за природний газ, що видобувається в Україні» у розмірі 10% в сумі 3 205 298,65 гривень; № 0000081501, яким за затримку на 92 календарних дні сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 9 988 558,73 гривень позивача зобов'язано сплатити штраф за платежем «рентна плата за газовий конденсат, що видобувається в Україні» у розмірі 20% в сумі 1 926 932,07 гривні; № 0000091501, яким за затримку на 29 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 8 078 204,65 гривні позивача зобов'язано сплатити штраф за платежем «рентна плата за газовий конденсат, що видобувається в Україні» у розмірі 10% в сумі 784 464,69 гривні.
За результатами адміністративного оскарження рішенням ДПА у Полтавській області від 20.03.2012 року № 676/10/10-215 скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.02.2012 року № 0000071501 в частині застосування штрафної санкції у розмірі 40 790,00 гривень та № 00000091501 в частині застосування санкцій у розмірі 11 443,72 гривні, а також збільшено суму застосованої штрафної санкції в розмірі 20% рентної плати за природний газ на суму 85 551,48 гривня та збільшено суму застосованої штрафної санкції в розмірі 20% рентної плати за газовий конденсат на суму 24 128,15 гривень, в решті скарги залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.
На підставі зазначеного рішення відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.03.2012 року: № 0000231501, яким за затримку на 30 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 32 890 089,64 гривень позивача зобов'язано сплатити штраф за платежем «рентна плата за природний газ, що видобувається в Україні» у розмірі 10% в сумі 3 164 508,64 гривень; № 0000251501, яким за затримку на 32 календарних дні сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 427 767,44 гривень позивача зобов'язано сплатити штраф за платежем «рентна плата за природний газ, що видобувається в Україні» у розмірі 20% в сумі 85 551,48 гривня; № 0000261501, яким за затримку на 32 календарних дні сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 120 645,72 гривень позивача зобов'язано сплатити штраф за платежем «рентна плата за газовий конденсат, що видобувається в Україні» у розмірі 20% в сумі 24 128,15 гривень; № 0000241501, яким за затримку на 29 календарний днів сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 8 078 204,65 гривні позивача зобов'язано сплатити штраф за платежем «рентна плата за газовий конденсат, що видобувається в Україні» у розмірі 10% в сумі 773 020,97 гривень.
За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення від 23.03.2012 року залишено без змін, а скарги - без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що податковий борг позивача, який виникав раніше, погашався відповідачем саме за рахунок частини поточних платежів позивача зі сплати поточних податкових зобов'язань рентної плати за газовий конденсат та за природний газ та, оскільки вказані дії відповідача щодо зарахування частини поточних платежів в рахунок погашення сум податкового боргу, що виник в минулих періодах, позивачем в досудовому або судовому порядку не оскаржувалися, дійшов висновку щодо обґрунтованості доводів відповідача про прострочення позивачем сплати самостійно узгоджених податкових зобов'язань з рентної плати за газовий конденсат і природний газ за перевіряємий період.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та задовольняючи в цій частині позовні вимоги, виходив з наступного.
Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 03.06.2008 року, який за своєю суттю та предметом регулювання є спеціальним законом з питань оподаткування.
Положеннями пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» зазначеного Закону, який діяв в період до 01.01.2011 року, було визначено обов'язок таких суб'єктів господарювання, як позивач, щодо внесення (сплати) рентної плати, а також податковий (звітний) період щодо нарахування і строки сплати цих платежів.
Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, дана норма передбачала, що у кожному податковому (звітному) періоді, що дорівнює календарному місяцю, суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток газового конденсату на підставі спеціальних дозволів на право користування надрами, вносять у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, до Державного бюджету України рентну плату.
Постановою № 256 затверджено Порядок обчислення та внесення рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат.
Приписами пункту 1 Порядку, який діяв до 01.01.2011 року, встановлено механізм обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат у розмірах, встановлених законом.
Відповідно до пп. «а» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 2181 у взаємозв'язку з положеннями пунктів 7 і 8 Порядку, податковий розрахунок за звітний місяць подається до 20 числа місяця, наступного за звітним, а сума податкових зобов'язань з рентної плати, визначена у податковому розрахунку за звітний (податковий) період, сплачується платником до Державного бюджету України протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання такого податкового розрахунку з урахуванням фактично сплачених авансових внесків.
Оскільки суми рентних платежів за період до 2011 року були самостійно визначені позивачем у податкових розрахунках, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що такі податкові зобов'язання вважаються узгодженими в силу положень п. 5.1 Закону № 2181 та підлягали сплаті до бюджету в строк, визначений пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього Закону та вищезгаданим Порядком.
Щодо здійсненого відповідачем перерозподілу коштів, які сплачувалися позивачем за податковими зобов'язаннями 2009-2010 років, судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що відповідно до положень п. 7.1 ст. 7 Закону № 2181 джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.
За змістом пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 2181 активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.
При цьому, положеннями п. 20.1 ст. 20 та п. 21.1 ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що ініціатором переказу може бути платник, ініціювання переказу проводиться шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.
Так, колегія суддів вважає вірною позицію суду апеляційної інстанції, що під час здійснення платежів у 2009-2010 роках, позивач мав право на власний розсуд визначати цільове призначення своїх грошових коштів (платежів), а тому, в період дії Закону № 2181, у податкового органу були відсутні повноваження самостійно змінювати цільове призначення платежу, визначеного платником податків при сплаті податкових зобов'язань, та примусово здійснювати розподіл перерахованих позивачем коштів без волевиявлення власника грошових коштів.
Тобто, кожен здійснений позивачем платіж у 2009-2010 роках підлягав врахуванню відповідачем так, як було зазначено у призначенні платежу, оскільки положення п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181, як не встановлювали прав чи обов'язків контролюючого органу змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти, так і не встановлювали відповідного порядку для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для будь-яких інших цілей.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності у відповідача правових підстав зарахування (зміни призначення платежів/здійснення перерозподілу) коштів, здійснених позивачем платежів у період 2009-2010 років за платіжними дорученнями, в рахунок погашення податкового боргу минулих періодів, що призвело до необґрунтованих та протиправних висновків про порушення позивачем у зазначений період граничних строків сплати податкових зобов'язань за 2009-2010 роки та безпідставного нарахування штрафів відносно прострочення сплати податкових зобов'язань за вказані роки.
При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо протиправності та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.03.2012 року № 0000231501 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 548 988,89 гривень та № 0000241501 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 72 996,10 гривень.
Разом з тим, за змістом п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Відповідно до п. 54.1 ст. 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно з п. 38.1 ст. 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Відповідно до п. 33.3 ст. 33 ПК України базовий податковий (звітний) період, це період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку.
За змістом п. 260.1 ст. 260 ПК України базовий податковий (звітний) період для рентної плати дорівнює календарному місяцю.
Згідно з п. 260.3 ст. 260 ПК України платник самостійно складає розрахунок податкових зобов'язань з рентної плати, у якому визначає та/або уточнює суму податкового зобов'язання з рентної плати, за формою, затвердженою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.
За приписами п. 260.5 ст. 260 ПК України платник протягом 20 календарних днів після закінчення податкового (звітного) періоду подає податковий розрахунок органу державної податкової служби: за місцезнаходженням ділянки надр, межі якої визначені в отриманому платником спеціальному дозволі на користування надрами для видобування (у тому числі під час геологічного вивчення) вуглеводневої сировини, у разі розміщення такої ділянки в межах території України.
Відповідно до п. 260.7 ст. 260 ПК України сума податкових зобов'язань з рентної плати, визначена у податковому розрахунку за податковий (звітний) період сплачується платником до бюджету протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання такого податкового розрахунку з урахуванням фактично сплачених авансових внесків.
Відповідно до п. 261.1 ст. 260 ПК України платник несе відповідальність за правильність обчислення рентної плати, повноту і своєчасність її внесення до бюджету, а також за своєчасність подання органам державної податкової служби відповідних розрахунків згідно з нормами цього Кодексу та інших законів України.
Пунктом 126.1 ст. 126 ПК України передбачено, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, поточні платежі зараховувалися відповідачем в погашення податкового боргу минулих періодів 2011 року в черговості його виникнення, що відповідає умовам застосування п. 87.9 ст. 87 ПК України (набрав чинності з 01.01.2011 року), відповідно до якого у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, незалежно від визначеного платником податку призначення платежу, у разі наявності податкового боргу, сума такого платежу у розмірі податкового боргу враховується у погашення цього податкового боргу в порядку черговості його виникнення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що внаслідок змін у законодавстві, які набули чинності з 2011 року, дії відповідача щодо зарахування у 2011 році поточних платежів в погашення податкового боргу минулих періодів 2011 року є правомірними.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання позивача на безпідставне, на його думку, нарахування йому штрафних санкцій за несвоєчасне виконання податкових зобов'язань, які були розстрочені, з урахуванням положень ПК України, за договорами про розстрочення, з огляду на наступне.
Окремі питання розстрочення сум грошових зобов'язань визначено Порядком розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року № 1036, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 року за № 1431/18726, який прийнятий на виконання п.100.13 ст. 100 ПК України.
За змістом пункту 1.9 Порядку № 1036 строк дії розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання починається з дати, визначеної законом для сплати податку, збору, які передбачено розстрочити (відстрочити), та закінчується датою, зазначеною у договорі, укладання якого в даному випадку не заперечується сторонами, за винятком випадків дострокового погашення такого грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 3.9 Порядку № 1036 на розстрочені (відстрочені) грошові зобов'язання (податковий борг) пеня та штрафи не нараховуються з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу).
Згідно з п. 4.5 Порядку № 1036 рішення про скасування раніше прийнятого рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) є підставою для дострокового розірвання договору.
Приписами п. 4.6 Порядку № 1036 встановлено, що з дня, наступного за днем розірвання договору, на розстрочені (відстрочені) суми, що залишились не сплаченими, нараховуються пеня та штраф у розмірах, передбачених Кодексом.
Пунктом 4.7 Порядку № 1036 визначено, що з дня дострокового розірвання договору платник податків зобов'язаний сплатити невнесену суму розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань (податкового боргу) та суму процентів, нарахованих за фактичний строк дії розстрочення (відстрочення).
Відповідно до п. 4.9 Порядку № 1036 рішення про скасування розстрочення (відстрочення) та дострокове розірвання договору за ініціативою органу державної податкової служби може бути оскаржене у порядку, встановленому Кодексом для оскарження рішень органу державної податкової служби щодо нарахованої суми грошових зобов'язань.
Як свідчать матеріали справи, 29.04.2011 року ДПА у Полтавській області на підставі заяви позивача від 19.04.2011 року прийнято рішення про розстрочення грошових зобов'язань, згідно з якими позивачу було надано розстрочення сплати грошових з рентної плати за природний газ та за газовий конденсат, що видобуваються в Україні, задекларованих позивачем у відповідних розрахунках за звітний період березень 2011 року, зокрема: рішення про розстрочення грошових зобов'язань від 29.04.2011 року № 34, яким позивачу надано розстрочення сплати грошових зобов'язань із рентної плати за природний газ у розмірі 4 522 913,08 гривень (основний платіж) з 30.04.2011 року по 26.12.2011 року із наступними строками сплати: 25.05.2011 року та 24.06.2011 року - по 565 365,08 гривень; 25 липня, 25 серпня, 26 вересня, 25 жовтня, 25 листопада та 26 грудня 2011 року - по 565 364,00 гривні; рішення про розстрочення грошових зобов'язань від 29.04.2011 року № 37, яким позивачу було надано розстрочення сплати грошових зобов'язань із рентної плати за газовий конденсат у розмірі 2 746 974,68 гривні (основний платіж) з 30.04.2011 року по 26.12.2011 року із наступними строками сплати: 25.05.2011 року - 343 377,68 гривень; 24 червня, 25 липня, 25 серпня, 26 вересня, 25 жовтня, 25 листопада та 26 грудня 2011 року - по 343 371,00 гривня.
При цьому, судами встановлено, що ДПС України прийнято рішення від 29.09.2011 року № 3 та від 12.10.2011 року № 37/с про скасування розстрочення грошових зобов'язань, якими на підставі Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та ст. 100 ПК України скасовано рішення про розстрочення грошових зобов'язань позивача (з 22.09.2011 року рішення від 29.04.2011 року № 34 та з 12.10.2011 року рішення від 29.04.2011 року № 37), у зв'язку з тим, що платник податків порушує умови погашення розстрочених податкових зобов'язань, а також має податковий борг із грошових зобов'язань, які виникли після укладення договору про розстрочення, зокрема, суми грошових зобов'язань із зазначених платежів по строках сплати 24 червня, 25 липня, 25 серпня, 26 вересня, 25 жовтня 2011 року були погашені позивачем з порушенням їх граничного строку сплати - 30 листопада 2011 року.
Відтак, з аналізу зазначених норм та умов договорів про розстрочення судами вірно зауважено, що у разі скасування рішення про розстрочення, договір про розстрочення є розірваним з дати прийняття такого рішення та з дня дострокового розірвання договору платник повинен сплатити невнесені суми розстрочених зобов'язань, а з дня наступного за днем розірвання договору, на розстрочені суми, що залишились несплаченими, нараховуються пеня та штрафи у розмірах, передбачених ПК України.
Оскільки, позивачем не надано доказів оскарження рішення про скасування розстрочення або ж його скасування, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що розстрочені податкові зобов'язання після скасування розстрочення, враховуючи дату скасування розстрочення та дату фактичної сплати, а також враховуючи положення п. 87.9 ст. 87 ПК України, були сплачені з простроченням, внаслідок чого відповідачем правомірно було застосовано штрафні санкції відповідно до п. 126.1 ст. 126 ПК України.
З аналізу наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо часткової обґрунтованості позовних вимог та їх задоволення в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.03.2012 року № 0000231501 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 548 988,89 гривень та № 0000241501 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 72 996,10 гривень.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» та Карлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області - залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 року, якою частково залишено без змін постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 14.01.2013 року, у справі № 2а-7810/12/2670 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова
Судді: (підпис) М.І. Костенко
(підпис) Н.Г. Пилипчук