18 березня 2015 року м. Київ В/800/1421/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Мойсюка М.І., Кочана В.М., Тракало В.В.,
Черпака Ю.К., Швеця В.В.,
вирішивши питання про допуск до провадження Верховного Суду України справи за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області, Начальника Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області Сарно Андрія Васильовича про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, для перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 3 лютого 2015 року, за заявою Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області, -
У січні 2015 року Державна інспекція сільського господарства в Житомирській області звернулась до суду із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 3 лютого 2015 року в порядку статей 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для допуску вказаної справи до провадження Верховного Суду України, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Разом з тим, під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі, а також різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню або різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), при цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
Як вбачається зі змісту постанови, про перегляд якої ставиться питання, а також судового рішення, наданого заявником на підтвердження неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суб'єктний склад учасників цих правовідносин є тотожним, однак умови застосування правових норм і обставини кожної конкретної справи є різними.
Так, у справі, яку заявник просить допустити до провадження Верховного Суду України, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на те, що заява позивача про звільнення на за статтею 38 Кодексу законів про працю України написана ним під тиском, а згоди, щодо визначення дати звільнення між сторонами досягнуто не було.
Разом з тим, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2013 року (№ провадження К/9991/63539/12), яка надана заявником на підтвердження наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України та допуску справи до провадження Верховного Суду України, касаційний суд дійшов протилежного висновку з урахуванням того, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади згідно статті 38 Кодексу законів про працю України винесено на підставі його заяви, яку відкликано не було, а у матеріалах справи відсутні відомості стосовно тиску на нього з метою подання заяви про звільнення.
З наведеного вбачається, що спірні правовідносини у справі, про допуск якої подано заяву, а також у справі, в якій ухвалено судове рішення, надане заявником на підтвердження наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, не є подібними.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України з мотивів, встановлених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки з постанови Вищого адміністративного суду України від 3 лютого 2015 року не вбачається неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Керуючись статтями 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Відмовити Державній інспекції сільського господарства в Житомирській області у допуску до провадження Верховного Суду України справи за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області, Начальника Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області Сарно Андрія Васильовича про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, для перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 3 лютого 2015 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М.І. Мойсюк
В.М. Кочан
В.В. Тракало
Ю.К. Черпак
В.В. Швець